"Как жалко мальчика, эта су*а его соблазнила"

66,1 т.
'Как жалко мальчика, эта су*а его соблазнила'

Нещодавно в Києві викрали дитину – татко лишив її під сходами дитячого садочку, в той час як сам пішов за старшою дитиною в групу. Зловмисниця вихопила маля і втекла з ним.

Відео дня

"Бедная девочка".

"Боже мой, как жалко эту девушку, сама же еще ребенок".

Ці та інші подібні коментарі я прочитала під постами в фейсбуці про викрадення і не могла второпати, кого жаліють дописувачі. На диво, їхні коменти з жалібними смайлами та сповнені християнських догм стосувалися зовсім не родини, в якої викрали дитину. Люди співчували викрадачці.

Так-так, саме тій, котрій ще вчора ввечері бажали здохнути. Тій, кого ще вчора проклинали, сьогодні співчували. Може, спрацьовує бажання журналістів якось олюднювати злочинця, може, бажання людей у кожному маніякові знайти щось людське, - пише Татуся Бо для Оpinion. - Я не знаю, який механізм виникнення такого явища, як співчуття злочинцеві, але це вражає. У цьому випадку зачепила людей історія, що викрадачка сама втратила нещодавно дитину і вирішила забрати чужу "непотрібну". Люди кинулися співчувати "бедной девоке" і проклинати батьків немовляти. Таким чином, злочинець перетворився на жертву.

І таких феноменів у нашому суспільстві багато. Відразу пригадую давню історію, про те, як у маленькому містечку судили ґвалтівника, і люди говорили: "Как жалко мальчика, эта сучка его соблазнила", і сьогоднішні "жартівливі" слова підтримки та співчуття голлівудським ґвалтівникам від наших чоловіків і обхаювання дівчат, які не побоялися сказати.

У цьому ж ряду й історія із Зайцевою, водійкою авто, яке вилетіло на тротуар у Харкові. Спочатку соцмережі кипіли праведним гнівом щодо неї, наступного дня вже були коменти "она больной ребенок", "з кожним таке може трапитися"… І вже вона не підозрюваний у страшному злочині – вона жертва. Ловко?

І так куди не подивися. Судять вбивцю – "Він був відмінником у школі, така добра людина". Судять лікаря за злочинну недбалість – "Він врятував мільйони", нікому не цікаво скількох убив. Судять крадія – "Довели мужчину до ручки, змушений красти". І тільки коли судять політика в картатому коцику, народ посилає йому сто проклять у спину, а пару політиків напишуть: "Ви шо, він же чотири броніки на передок купив. Хвора нещасна людина. Був відмінником у школі. З кожним може таке трапитись".

Нещодавно в Одесі вдень викрали дитину. Громадянка Молдови, за чутками ромка 16 років, вела білого дня хлопчика, який плакав і виривався, і ніхто не викликав поліцію. Бо загалом насильство над дитиною в родині – то звична справа і навіть за насильство не вважається. Поліція швидко знайшла хлопця і його викрадачку. І слідом за постами із викраденням дитини у соцмережах проходить вірус усепрощення і співчуття.

"Чтоб вы понимали, у богатых цыган может быть в 25 раз сытнее и уютнее этому и другому ребенку", – виправдовує крадійку педагог репродуктивного центру.

Соціологи за фотографією миттєво діагностують соціокультурний рівень родини викраденого хлопчика і вважають викрадачку рятівницею.

Люди, які ходять з нами поруч, раптово побажали здохнути хлопчику, який підставив "дєвушку", тобто викрадачку, бо їй 16 рочків, і вона не знала, що творила. Я чомусь переконана, що далі були коменти про "з кожним могло таке трапитися", але побоялася зазирати в ту безодню пекельного співчуття.

Ми всі дорослі люди з певним рівнем емпатії, милуємося кошенятами, любимо цуциків, квіточки, та не варто забувати, що злочинець – це злочинець, і те, що йому 16 років, тяжоле дєцтво, хвороби й бідність, у жодному разі не роблять із нього жертву. Співчуття теж повинно мати межу.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...