Блог | Ігрища Росії привели до несподіваного для неї результату
Ігрища Росії на кордоні з Україною привели до несподіваного для Кремля результату — наша армія за дуже короткий час отримала зразки озброєнь західного виробництва, які б за інших обставин не отримала (і не змогла б купити) ніколи.
Поки що добре помітно, що наповнення арсеналів іде за трьома напрямками — боєприпаси, протитанкове озброєння і засоби ППО. Причому цікаво, що якщо прибуття чергової партії протитанкового озброєння зі США чи Великобританії широко висвітлюється ЗМІ, а потім іде кілька репортажів про те, як ця зброя освоюється українськими бійцями під керівництвом західних інструкторів, то з ППО ситуація зовсім інша. Усі відомі на сьогодні постачання такої зброї або пройшли зовсім без преси, або з украй обмеженими коментарями офіційних осіб.
Тенденція така, що основними постачальниками засобів ППО і боєприпасів до них у рамках військово-технічної допомоги Україні виступають США і Польща. Причому основний натиск зроблено на переносні зенітно-ракетні комплекси як просту й ефективну зброю проти вертольотів і БПЛА.
Отже, американці через цілу низку європейських країн (поки що озвучені лише балтійські) найближчим часом передадуть (а за неофіційними даними, вже передали і комплекси відправлені у війська) кілька десятків FIM-92Е Stinger. Хоча комплекс виробляється з 1978 р., завдяки постійній модернізації він і досі становить основу ППО армії США і багатьох країн. Власне модифікація FIM-92E, яка випускається з 1995 р., дозволяє оператору ПЗРК уражати з високою точністю безпілотники, крилаті ракети і гелікоптери з дальності 8 км і на висоті 3,5 км.
Важливою особливістю американського комплексу є наявність штатного тепловізійного прицілу AN/PAS-18, який, працюючи пасивно в інфрачервоному спектрі, дозволяє запускати ракету в будь-який час доби і за будь-яких погодних умов (туман, пил, дим). В оптимальних умовах ціль може бути виявлена на відстані від 20 до 30 км, коли вона летить у напрямку оператора. AN/PAS-18 готовий до експлуатації протягом 10 секунд після включення живлення. А живиться він від літієвої батареї, що забезпечує 6–12 годин життя батареї. Є, щоправда, у AN/PAS-18 один недолік — прилад не має роздільної здатності, необхідної для ідентифікації цілі, проте в наших умовах, коли в повітрі буде майже виключно авіатехніка супротивника, це не матиме значення.
Поляки, зі свого боку, вже заявили про передачу ЗСУ своєї найсучаснішої модифікації радянської "Ігли" (у польському ліцензійному виконанні Grom) — ПЗРК Piorun від компанії Mesko. Розробка комплексу розпочалася у 2006 р., і польська армія до 2022 р. отримала 420 пускових установок і 1300 ракет до них. Заявляється, що Piorun може вражати повітряні цілі на висотах від 10 до 4000 м і на відстані від 500 до 6500 м від оператора. При цьому ракета має бойову частину 1,82 кг (Stinger — 3 кг) і може вражати такі малорозмірні цілі, як БПЛА, за рахунок безконтактного підриву.
В умовах, коли союзники передають нам ПЗРК, здається, варто активізувати роботи з модернізації комплексів "Ігла", що перебувають на озброєнні. Адже вітчизняний варіант "Ігла-1М" прийнято на озброєння ЗСУ у 2015 р., і для розгортання масової модернізації нашим підприємствам потрібні лише гроші.
Вітчизняний варіант має величезну кількість відмінностей від оригінального радянського комплексу, основна з яких — нова інфрачервона головка самонаведення УА-424, розроблена інженерами казенного підприємства "Центральне конструкторське бюро "Арсенал", а її серійне виробництво налагоджено на потужностях науково-виробничого комплексу "Прогрес" (Ніжин.) У початковому варіанті корінної модернізації, який мав назву "336-24", передбачалася також заміна твердого палива для ракет на нове від Павлоградського хімічного заводу. Чи вистачило грошей на весь спектр модифікації чи просто обмежились встановленням нової головки самонаведення, сказати складно. Однак у будь-якому разі характеристики комплексу значно покращилися. Так, ймовірність ураження цілі в умовах встановлення противником активних перешкод становить 0,4–0,6 (показник оригінальної "Ігли-1" — 0,1).
Не менш важливо відновити фінансування робіт із розробки перспективного переносного зенітно-ракетного комплексу "Барс". Судячи з уривчастих даних, українські конструктори намагаються вирішити завдання, яке перед ними поставили військові, — створити біспектральну головку самонаведення. Це дуже перспективне рішення для ПЗРК, яке знаходиться на рівні найсучасніших зарубіжних зразків. За наявності такої головки наведення ракети і захоплення цілі відбуватиметься відразу у двох секторах, що відносяться до різних хвильових діапазонів – інфрачервоного й ультрафіолетового. Якщо при цьому буде реалізований принцип захоплення цілі за "негативним контрастом" (коли ціль "холодніша" за фон) — від такої ракети на сьогодні фактично немає захисту. Єдине, що може врятувати літак або вертоліт, то це пряме ураження головки ракети лазерним випромінюванням, але це поки що на рівні фантастики.
Окрім постачань ПЗРК, Польща також анонсувала (а за деякими даними, вже й поставила) партію ракет до зенітно-ракетного комплексу "Оса-АКМ", який у нашій армії нині становить основу ППО ближньої дії. Незважаючи на те що комплекс розроблений у 1970-х, він продовжує залишатися досить ефективним засобом прикриття армійських частин як на марші, так і на позиціях, а в умовах сучасного бою здатний збивати безпілотники і деякі види сучасних крилатих ракет.
