"Годинами слухала "Бумбокс", щоб не впасти духом": розповідь українки про життя на Заході

Ольга Білоусько закінчила Полтавський педагогічний університет ім. В.Г. Короленка за спеціальністю "Учитель англійської, німецької мови та зарубіжної літератури". Продовживши навчання в Німеччині, дівчина залишилася там, і вже 9 років живе в Берліні.

Про оренду спальних місць на балконі, реалії німецької медицини і місцеві способи пристосуватися до різних умов життя читайте в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZREVATEL .

Історія переїзду

Скільки себе пам'ятаю, я завжди хотіла побувати в Німеччині. Навчаючись в гуманітарному класі гімназії, я почала вивчати німецьку мову з п'ятого класу і жадібно вбирала не тільки його, але і всі факти та історії про цю країну. Після школи я вступила до Полтавського педагогічного університету на вчителя англійської, німецької мови та зарубіжної літератури.

На одному з останніх курсів до нас прийшла молода і повна ентузіазму викладач німецької, яка у вільний час займалася організацією українсько-німецьких молодіжних обмінів. При підготовці до зустрічі німецької групи у нас в місті, я познайомилася з дівчинкою, яка розповіла мені про Німецьку службу академічних обмінів (DAAD) та можливість отримати у них стипендію на літній курс вивчення мови або навіть для повноцінного навчання в Німеччині. Зустріч виявилася доленосною.

Я загорілася цією ідеєю і, зібравши купу необхідних документів, подала заявку на літній 3-тижневий курс. Стипендію я отримала! Побувавши в Берліні, я закохалася в це демократичне багатонаціональне місто і, повернувшись додому окрилена, стала збирати документи для магістерської стипендії, так як в той час як раз закінчувала свій університет і мріяла продовжити навчання вже в Берліні.

Звичайно, отримати стипендію було зовсім непросто. Нескінченні тести, співбесіди в Києві з німецькими професорами, стоси документів (як я потім зрозуміла, для німців це абсолютно нормально, коли на кожен чих потрібно мати кілька підтверджуючих його документів), та ще й крім стипендії потрібно було окремо самостійно вступати в обраний німецький університет . Але у мене все вийшло, і 9 років тому я приїхала в Берлін продовжувати вивчення педагогіки на ступінь магістра в університеті імені Гумбольдта.

Житло

Як зараз пам'ятаю: я з трьома величезними сумками, куди спробувала вмістити все своє тодішнє життя, заселяюсь на п'ять днів в хостел, наївно сподіваючись за цей час знайти і зняти квартиру. Знала б я тоді яка це непроста процедура! Вже тоді було складно, а зараз ситуація з квартирами в Берліні стала зовсім напруженою.

У Німеччині більшість знімних квартир належать домоуправлінням або приватним особам, у яких, як правило, кілька будинків з порожніми квартирами, які вони здають. Вільні квартири виставляються в інтернеті на спеціальних сайтах. Якщо ти знаходиш відповідне тобі житло, то домовляєшся про зустріч-огляді, куди може прийти від двадцяти осіб і до безкінечності.

Читайте: Исповедь емігрантки: як живеться українці в одній з найбільш закритих країн світу

Нещодавно в газеті писали, що на огляд однієї квартири прийшло 400 чоловік. Зараз навіть жарт ходить, що якщо бачиш десь в Берліні чергу, то це не за ковбасою, а напевно квартиру дивитися. Так ось, при собі потрібно мати документи: довідку про зарплату з даними останніх трьох місяців, твій контракт на роботу або ж, якщо ти студент, то документ від іншого платоспроможного громадянина, а також довідку про твою благонадійність, яку видає спеціальна установа за гроші, де прописана вся твоя фінансова "біографія", починаючи від кредитів і закінчуючи будь-якими боргами.

На підставі цього розраховується твій особистий індекс надійності і якщо він нижче певних відсотків, то зняти квартиру тобі не світить. Потім домоуправління приймає рішення, кому з цієї хмари зацікавлених осіб квартиру здати. Думаю, що і так зрозуміло, що чим більше ти отримуєш, тим стабільніше твій статус. Чим довший робочий контракт, тим легше тобі зняти квартиру. Але не всі можуть похвалитися такими вихідними даними, тому люди роками шукають собі житло, а ціни ростуть, і в Берлін приїжджає все більше і більше людей, не кажучи вже про біженців, які теж живуть у вільних квартирах, і проживання яким оплачує держава. Але заповзятливі німці вирішують і цю проблему. Нещодавно бачила на сайті з оренди житла пропозицію про здачу спального мішка на балконі за 300 євро на місяць. І я впевнена, що бажаючі обов'язково знайдуться!

Я після приїзду все-таки знайшла собі кімнату в студентському гуртожитку приблизно в годині їзди від місця навчання, чому була несказанно рада і почала вчитися.

Навчання

Як би дивно це не звучало, але навчання в Німеччині давалося мені набагато легше, ніж удома. Прекрасні зручні аудиторії, цікаві і живі лекції і семінари, доброзичливі професора, які ніколи не дивилися на студентів зверху вниз - це було для мене як бальзам на душу. Дуже багато часу відводилося у нас на самостійну роботу, що теж додавало оптимізму - іноді в 12 навчання в аудиторіях вже закінчувалася, і після смачного і дешевого обіду в студентській їдальні я бігла в бібліотеку, яка стала для мене найулюбленішим місцем.

Модернова будівля, в якій було все: книги на всіх мовах світу і старовинні фоліанти на величезних стелажах в доступності простягнутої руки, стаціонарні комп'ютери для роботи з величезною онлайн-базою всіляких статей і останніх наукових розробок, кафе, куточки для читання з диванами, окремі кабінки для роботи в тиші, кімнати для групової роботи, дитячі куточки і т.д.

Я до сих пір іноді ходжу в цю бібліотеку, щоб знову поринути в атмосферу знань і відкриттів. Звичайно, були і труднощі. Вся система навчання побудована на тому, щоб розвивати у студентів самостійне мислення, вміння правильно вести дискусії, відстоювати свою думку, вносити свій вклад в науку, робити відкриття.

Мені, провчившись п'ять років в Україні, здебільшого, шляхом запам'ятовування і "видачі" на іспиті або заліку необхідної інформації, як того від нас вимагали, було дуже складно перебудуватися. Іноді виходила після семінару абсолютно збентежена: ну ось поговорили по темі, кожен висловив, що думає, всі покивали, а ні до якого висновку так і не прийшли. І доцент не сказав, як правильно. Що ж робити? Адже на іспиті ж запитають!

І тільки згодом я зрозуміла, що правильно - це те, як думаєш саме ти. Якщо ти можеш свою думку грамотно обгрунтувати і зробити зрозумілим для інших - це і є правильний і потрібний відповідь. Не повторювати за іншими, а шукати свій шлях, свою нішу, мати своє бачення. І це прекрасно!

Читайте: Исповедь емігранта: як живеться українцю в провінції Канади

Мова і робота

З німецькою мовою великих проблем у мене не було, але переучуватися все ж довелося, так як наша академічна німецька мова і та, яою дійсно говорять німці, істотно відрізняються. Пам'ятаю, як в перші місяці мені буквально фізично не вистачало української мови. У гуртожитку після занять я включала пісні "Океану Ельзи" та "Бумбокса" і слухала їх годинами, вони підтримували мене морально.

У мене не було з самого початку в планах залишитися в Німеччині, так склалося само собою. У своєму університеті я ще під час навчання працювала ментором іноземних студентів, потім займалася програми MBA в приватному вузі, зараз пішла у фріланс і працюю над запуском свого власного онлайн-проекту в сфері навчання.

За час студентства я перепробувала багато різних занять: підробляла і в магазині, і на виставках, і статистом на кіностудії Бабельсберг. Там, до речі, здійснилася моя дитяча мрія, і я зустріла багато знаменитостей, навіть вітала з Днем Народження на зйомках фільму "Красуня і Чудовисько" одного з моїх улюблених акторів Венсана Касселя. Якщо у тебе є бажання і готовність до праці, то знайти в Німеччині роботу - не така вже й велика проблема. Німці самі великі роботяги і від інших очікують того ж.

Медичне обслуговування

Але мене досі дивує, як у них поєднується абсолютний стоїцизм і безпристрасність в напружених ситуаціях з бажанням повного комфорту в повсякденному житті. Наприклад, ти можеш приїхати в непритомному стані в лікарню або привезти туди напівживу дитину (так, тут в лікарню треба їздити самим, швидкої немає, тільки пожежна, яка приїжджає в самих екстрених випадках, і так само везе хворого в лікарню) і прочекати в загальній черзі від двох годин до нескінченності, отримавши в кінці-кінців у вигляді лікування таблетку парацетамолу. Я весь час жартую, що тут, щоб тебе серйозно оглянули, потрібно прийти на прийом з сокирою в голові, не менше.

У Німеччині є приватні і державні страхові компанії. Взагалі, система страхування тут досить складна. Страхування обов'язково, а ось вже де ти застрахуєшся і як, залежить від доходу, бажання і місця роботи. Представники деяких професій мають право бути застрахованими тільки в приватних страховках, і перехід з однієї в іншу по закінченню декількох років вже неможливий. Приватні страховки коштують дорожче і часто покривають не всі витрати. Але зате можна швидше отримати зустріч у лікаря, а не чекати кілька місяців, як це часто тут буває. Державні страховки оплачуються частково роботодавцем, частково самою людиною.

Внесок за місяць залежить від багатьох факторів. В середньому він становить близько 250-400 євро. Неповнолітні діти страхуються разом з одним із батьків.

Взагалі, реалії німецької медицини далекі від уявлення про неї наших співгромадян. Не сперечаюся, що десь є приватні клініки, які за готівку лікують всіх по вищому розряду. Але те, з чим стикається пересічний житель Німеччини залишає бажати кращого.

Так, при будь-яких симптомах потрібно йти спочатку до домашнього лікаря, який має в своєму розпорядженні в середньому три хвилини часу на кожного пацієнта. Він ставить діагноз і призначає лікування. Він же виписує ліки, більшість з яких можна купити в аптеці тільки по рецепту, ніякого самолікування. Щоб потрапити до будь-якого профільного лікаря потрібно направлення від сімейного лікаря. Щоб його отримати, потрібно добре постаратися, так як часто багато симптомів списуються спочатку на стрес, втому або психосоматику. Якщо через деякий час скарги все ж не проходять, тоді вже підключаються інші лікарі, але знову ж таки, щоб потрапити до них, потрібно іноді почекати місця кілька місяців.

Тому багато роками чекають діагнозу і лікування, яке не обов'язково ще виявиться правильним. Я колись потрапила до лікаря, який поставив мені діагноз за допомогою Гугла. Некомпетентність і зашореність в медицині тут дуже часте явище. Якщо все ж пощастить, і тебе почнуть правильно лікувати, то шанси на одужання високі. Протоколи лікувань тут розроблені від А до Я, і якщо ти впишешся в них зі своєю проблемою, то все пройде на "ура".

Тайм менеджмент

Жоден німець не буде довго терпіти дискомфорт, і у них дуже ліберальне ставлення до повсякденних людських потреб. Пам'ятаю, як дивувалася, коли на лекції тричі доктора наук в університеті студенти, які сидять в першому ряду, абсолютно не соромлячись, їли свій обід, апетитно хрустячи огірочками. У цьому всі німці - лекція лекцією, а обід за розкладом.

Не секрет, що вони розписують свій час на багато місяців вперед, складають плани і завзято їм слідують. Мені досі важко звикнути до того, що навіть дружні зустрічі плануються заздалегідь, і чітко встановлюються тимчасові рамки. Спонтанно забігти "на чайок" тут не вийде. Зате більшість завжди готове прийти на допомогу, потрібно лише максимально конкретно сформулювати своє прохання. Топтатися біля сходів з коляскою, заглядаючи в очі перехожим, чекаючи на допомогу - не варіант, всі проходять повз з серйозними обличчями. Як тільки звернешся безпосередньо з проханням підняти коляску нагору - відразу кілька бажаючих радісно хапаються з двох сторін.

Читайте: Як живеться українці в Амстердамі: сповідь одеситки

Діти

Пієтету по відношенню до дітей тут ніхто особливо не відчуває. З дитинства ставляться як до повноцінних людей, тільки маленьких. З дитинства прищеплюють самостійність у всьому, від вибору їжі до додаткових занять.

Вирішуються мати дітей не всі. Вірніше навіть так: сім'ям, щоб бути щасливими, не обов'язково мати дитини. Зате вже якщо вирішуються на дітей, то народжують відразу декількох з мінімальною різницею у віці. Кажуть, так економічно вигідніше. У нас в садку, в який ходить дочка, в її чотири роки у більшості вже є братики і сестрички.

Нашим садком я задоволена. Він державний, тому ми платимо тільки за їжу і додаткове заняття з музики раз в тиждень, це близько 30 євро в місяць. В саду є кухар, який на місці готує дітям здоровий обід з якісних продуктів. У Німеччині це не повсюдно, у багатьох садках немає кухні, і діти їдять те, що покладуть батьки з дому, або спеціальна машина розвозить напівфабрикати, які вихователі розігрівають, або ж ініціативні батьки ділять між собою дні і по черзі забезпечують всіх дітей обідом.

Занять як таких у нас в садку немає, там панує повна свобода вибору і вільна гра. Дітям пропонується кілька занять на вибір, і хто хоче, той малює, хто хоче, будує, хтось танцює, хтось збирає пазли. Загалом, якщо хочеш, щоб твоя дитина щось знала і вміла, як і всюди, потрібно самому прикладати до цього зусилля. Але і тиску особливого немає, в усякому разі, в садку, про школу поки судити не можу.

Тут ніхто не вимагає, щоб діти ходили на горщик до певного віку або відмовлялися від соски, або вміли в два роки рахувати до десяти. Так, є певні норми, але сам підхід до розвитку дитини набагато більш демократичний. Я вчуся у німців в цьому плані розслабленості, довірі до світу і спускання багатьох речей на гальмах. Вони вирішують проблеми по мірі їх надходження, що не ховається за голову, не намагаються все на світі передбачити і прорахувати.

Наприклад, недавно бачила, як маленька дівчинка лізла вгору на дерево, намагаючись кілька разів зірватися вниз, поки її мама спокійно внизу обговорювала щось з подругою. Я із завмиранням серця пройшла повз. Через кілька днів та ж дівчинка, вже з загіпсованою рукою, підкорювала не менше високий гімнастичний снаряд. Ну подумаєш, впала, з ким не буває, не забороняти ж тепер дитині гуляти на вулиці.

Взагалі, тут поняття хвороби практично відсутня. Хворих дітей, хоч з температурою, хоч із застудою, хоч з вітрянкою, спокійно призводять до садочка. А що робити, якщо оплачуваний страховкою батьківський лікарняний по догляду за дитиною в рік становить всього 10 днів. До слова, оплачуваний декрет тут рівно рік, і більшість мам виходять на роботу набагато раніше цього часу, віддаючи дітей або в садок, або до тагесмуттер. Це вихователь, який організовує міні-групу з діток різного віку у себе вдома. Така розширена версія бебісіттінга.

Висновки

Звичайно, мені дуже не вистачає душевності і розуміння українських людей. Особливо сильно ностальгія накрила мене після народження дочки. Я постійно відчувала провину, що позбавляю її спілкування з бабусею і дідусем, тіткою, родичами. Віддаленість від рідних, відсутність коренів - я до сих пір важко це переживаю. Так, я намагаюся не втрачати зв'язок з рідним краєм: відправляю по можливості посилки в дитячі будинки, якщо дізнаюся, що в Берліні знаходиться на лікуванні якась дитина з України, обов'язково беру контакти, щоб запропонувати допомогу.

Так, у мене є тут друзі і знайомі з усього світу. Берлін - це багатонаціональне місто, в якому можна знайти все, і в якому постійно щось відбувається, від вуличних фестів, до карнавалів і вечірок, які займають цілі квартали. Але сонце над Ворсклою, милий полтавський суржик, запах борщу на батьківській кухні - це в моїй ДНК, і неважливо, в якій країні я живу зараз або в якої ще країни занесе мене життя, за цим неможливо не нудьгувати. До речі, борщ з тутешніх продуктів зовсім не такий, як в Україні. Тому в кожен свій приїзд мама везе мені наші овочі і всі інгредієнти в валізі, крім м'яса: м'ясо на митниці не пропускають.