Герой ЗСУ розповів, як проміняв мрію про море на війну до перемоги
У мережі поділилися історією молодого воїна ЗСУ, бойовий шлях якого почався ще у перші дні війни. Втім за кілька років до вторгнення Росії хлопець мріяв зовсім про іншу професію, пов’язану із морем.
Зворушливу хронологію становлення Героя 79 ОДШБ опублікували на сторінці фонду "Повернись живим" у Facebook. Волонтерка Юлія Ворона зазначила, що Олександру на момент початку російсько-української війни був лише 21 рік.
"Я не збирався йти до армії. Вивчився на кухаря-офіціанта, хотів влаштуватися на судно коком – отака романтична мрія. Але після випуску мене ніби "перемкнуло". Так у 2012-му я підписав контракт".
А вже за два роки, у буремному 2014, він разом із побратимами був на війні. Спочатку на кордоні з Кримом, а потім – на Донбасі. На запитання, які бої стали для нього найважчими, військовий замислюється. А потім відповідає: за донецький аеропорт.
"Не можу сказати, що на той час я був необстріляним, швидше, недостатньо готовим психологічно. У жовтні 2014-го, коли я потрапив до ДАПу, там точилися інтенсивні бої. Особисто у мене було туди дві ротації. Коли до того наша бригада стояла на кордоні з Росією, то нас постійно "прасували" з території РФ із важкого озброєння, а ми не могли відповісти. Але втрат у нас було тоді не так багато. А вже у донецькому аеропорту довелося й побігати, й постріляти. Просування, оборона, бетонні стіни – там були свої складнощі. Не всі туди були готові їздити навіть на евакуацію поранених", – згадує захисник.
За словами воїна, під час бою страх зовсім не відчувається. Втім він все одно наздоганяє людину, але лише тоді, коли все затихає.
"Пам’ятаю, як одного разу в полі нас накрили "Градами". Я тоді був на посаді навідника БТР-80 і після дводенного маршу ліг під вежу машини та й заснув. Подрімав хвилин 15, аж тут почався кіпіш. Після приземлення першої касети ми побігли з машин до бліндажів. Зі мною тоді у підрозділі служив один гранатометник, який був забобонний. Говорив, що йому якась бабця сказала, що він раніше 40 років не помре. І от ми з ним сидимо в одній щілині, і я думаю: "О, значить сюди міна не потрапить, і я також не помру". Я взагалі не забобонний, це був єдиний раз, коли я за собою таке помітив".
Герой додав, що коли йде інтенсивний бій, то все робиться на адреналіні, а коли все затихає, тоді стає по-справжньому страшно.
Після першої та другої ротацій на схід Олександр зрозумів, що залишиться в армії назавжди. Саме тому у 2015 році він вступив до Військової академії в Одесі, отримав офіцерське звання та у 2019-му повернувся до своєї ж бригади. Зараз захисник знову виконує завдання на Донбасі.
"Війна, з якої я йшов у 2015 році на навчання, відрізняється від тієї, що зараз. Тоді не було конкретної лінії розмежування, ми потрапляли в засідки, постійно перебували в русі, а якщо зупинялися, то займали кругову оборону, адже ворожі ДРГ могли зайти з будь-якого боку. А зараз усе зрозуміло: є лінія розмежування, позиційна війна, той самий противник", – каже хлопець.
Відповідаючи на питання, скільки планує ще бути на війні, Герой не сумніваючись відповів – до перемоги. Втім він також зізнався, що його найбільша мрія – повернення миру в Україну.
"Про що може мріяти людина на війні? Про мир, звичайно".
Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше морський піхотинець ЗСУ Микола Вандровський поділився з українцями особистою історією про війну на Донбасі, яка повністю перевернула його життя. До вторгнення окупантів хлопець здобував педагогічну освіту та планував пов'язати своє життя зі школою і дітьми.