Блог | Якщо голову забезпеченого бiйця на чудовому танку заповнить путiнська "вата", Українi нiчого доброго не свiтить

В Україні набув чинності закон “Про внесення зміни до статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті”. Це ще ознака того, що держава береться за формування питомо українського погляду на воєнну минувшину країни, за повернення історичної справедливості у досі багатоколірну картину сприйняття вітчизняного війська і за розвій потужної патріотичної платформи єднання. Український успіх кодується саме у ній.

ЛІКИ ВІД РАДЯНСЬКИХ ШТАМІВ

Дещо запізно, проте нарешті, українське військо буквально лікується від живучих "штамів-конструктів" радянської імперії. Фундаментом ідеологічного "здоров’я" і маршрутизатором розбудови військової потуги стають традиції часів визвольних змагань, зачаті поколіннями борців за волю від Армії УНР до УПА, актуалізовані теперішньої доби. Тобто, дано старт своєрідному апгрейду вікової звитяжної спадщини, здебільшого незаслужено забутої або перекрученої імперськими борзописцями.

Нас ледь не згубив період "раннього Януковича", коли в Україні насаджували культи великої перемоги й георгіївської стрічки, нівелюючи будь-які національні наголоси. Прибирання елементів радянщини з армійського буття почали у 2014-му. У промовах Президента України часто звучить: наша армія має перестати існувати як обрубок радянської. Питання назв у цьому контексті здебільшого стосується ідеології держави, її символіки. Тому воно дуже складне.

Читайте: Під контролем ФСБ: "авторитети" безкарно "кошмарять" Україну

На думку відомого історика Василя Павлова, все дуже добре зробили, як не дивно, у 1992 році. Як ідентифікатор частинам лишили здебільшого кодований визначник з літер і цифр. Історичне навантаження геть вичистили. Із 1999 року, з проростанням у Росії зерен путінізму, коли його агенти почали вплив на наш істеблішмент, пішла радянізація української армії.

Читайте: Помилка диверсанта: на відео потрапив момент вибуху авто розвідника у Києві

Найпершим її "повзком" став указ Леоніда Кучми в жовтні 2000-го, підписаний Віктором Медведчуком, в якому йдеться про повернення частинам гвардійських найменувань, радянських нагород на стяги, почесних імен доби СРСР. До речі, позначку з цього документа "Опублікуванню не підлягає" зняв інший указ глави держави аж у листопаді 2009-го! І от частини знову стали "тричі червонопрапорними Ордена Суворова, Курсько-Померанськими Залізними дивізіями". Потім на той конструкт-сюр наклали, скажімо так, момент української реалії. Тобто, з’явилися бригади "Ордена Суворова та ім. Данила Галицького". Це навіть не оксюморон, а цілком несумісне поєднання.

Читайте: Що задумала Росія і чому вона наривається

Дехто каже: "Що там атрибутика: знамена, історія, назви – від того не будеш ситим і вдоволеним життям. І чи допоможе це виграти війну?". Ті, хто висловлюють такі тези, ментально родом з червоної імперії, забуваючи, як її пропаганда жорстко крокувала містами, мозками й долями мільйонів людей. І як вона досягала задуманих результатів…

ВОЯКИ УНР ПРОСИЛИ ДАТИ ЇМ НАБОЇВ ТА… ІСТОРИКІВ

Українці справді історично служили в арміях кількох країн водночас, причому ворогуючих. Але варто акцентувати увагу на тому, що українці воювали і за власну державу. Це період козацтва і доба 1917-1921-их років. А в інші часи служили в тих арміях, до складу яких країн входити їхні терени.

На цю річ слід екстраполювати автентичну точку зору, яка полягає в тім, що українці – блискучі солдати імперій. Але вони не билися за свою державність. Слід визнати: дехто був колабораціоністом, обравши таку стратегію виживання. Тобто, Україна має право на своїх героїв і так само – на власних покидьків. Із одними й іншими маємо розбиратися самі.

Унас є чудові військовики, які з різних причин зробили негарні речі, що не дозволяє включати їх до пантеону героїв. Приміром, Петро Дяченко бився з більшовиками у 1917-20 роки, служив у польському війську в еміграції, воював з нацистами, а от 1945-го вступив на службу до вермахту (формував Окрему протитанкову бригаду "Вільна Україна" групи армій "Центр", очолював 2-гу дивізію УНА, здався американцям, переїхав у США – Авт.).

При всій повазі, не можна іменами таких людей, хоч і героїв, називати частини Збройних Сил. І схожих постатей багато. Іще одне: для України німецько-фашистська й радянська армії – окупаційні. Причому остання – з 4 грудня 1917-го. 1921 року Червона армія здолала Армію УНР, окупувавши Україну. Речі слід називати власними іменами – тоді ставлення до них зміниться.

Так само, як Німеччина та Великобританія поволі прощалися з імперством, українці мають попрощатися зі своїм колоніальним минулим і комплексом меншовартості. Польський досвід військових перейменувань цікавий, його слід вивчати але не переносити сліпо на наш ґрунт… І дуже неправі люди, які кричать, що ідеологія – несуттєве. Сліпці! Це найважливіше!

Без сумніву, солдат має бути озброєним, підготовленим і нагодованим. Але то тільки одне з "коліщат" воєнної машини. Якщо голову цього забезпеченого бійця на чудовому танку заповнить путінська "вата", Україні нічого доброго не світить. Треба водночас будувати технічну, ресурсну й ідеологічну компоненти.

Це не сучасна вигадка. Відомі листи українських вояків доби УНР, які у своїх командирів просять переважно дві речі: дайте набої й істориків. Деяких військових досі дивує факт, що УПА організаційно і структурно була армією з власними статутами. У тих умовах у старшинських школах навіть викладали курс історії Українського війська й видавали підручники!

Зараз ситуація практично дзеркальна. Є слушною думка Василя Павлова, що солдату слід, за що він воює і чому доводиться вбивати. Страшні слова, але мусимо їх сказати.

Є польська приказка, що стала мемом: "Дитина в школі має вивчати два обов’язкові предмети – допризовну підготовку та історію власної країни. Щоб знати як і в кого стріляти"… Погано, що про це говоримо за 27 років від часу виголошення Незалежності. Ми майже втратили їх, але це не запізнення, це затримка. Найголовніше, що почався рух уперед – до пошуку універсальної для всіх частин моделі військово-ідеологічної платформи.

У НАТО ЗАЙДЕМО З ІНШИМ КРОКОМ

Дуже надихає, що 2018-й минув під знаком наповнення системи підготовки у війську якісно новим ідеологічним змістом, спроможним адекватно протистояти російської міфології щодо України. Зокрема, серйозних змін зазнала система присвоєння почесних найменувань військовим частинам. Продовжено курс на встановлення дат військово-професійних свят видів, родів військ, які за своєю суттю й ідеологічним наповненням не мають нічого спільно з Червоною або ж радянською армією. Встановлено новий День морської піхоти – 23 травня, на честь створення 1918-го підрозділів морської піхоти УНР. Морська піхота змінила чорні берети на берети кольору морської хвилі. За кілька місяців за ними закріпилася неформальна назва – "штормові берети". Запроваджено нове військове вітання "Слава Україні! Героям Слава!", замість "товариш" у звертанні один до одного військовослужбовці тепер можуть використовувати слово "пан". А новою сторінкою у традиціях національної мілітарної пам’яті стало відкриття на території Міноборони унікального меморіалу Зали пам’яті.

Незабаром наше військо отримає національний стройовий крок. В уніфікованому Статуті Збройних Сил України, який розробляється, пропонується затвердити нову механіку й послідовність виконання команд у війську щодо руху стройовим і похідним кроком. Там буквально виписано нові алгоритми, що візуально вирізнять крок українського військовослужбовця від теперішнього "прусського взірця". Стройовий крок стане м’якшим. Зміни стосуватимуться і виконання команд "Вільно", "Заправитись". Військові не розслаблятимуть одну ногу, а відводитимуть ліву ногу вбік, а руки заводитимуть за спину в замок, незрушно стоячи на місці. Існуватиме і інший порядок виконання військового вітання в строю під час руху. Нашого руху до НАТО, європейської сім’ї народів та українського національного успіху.