Блог | Генетика росіян, або Про першого московита, іконокрада і типового святого російської церкви
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Коли ми ще в глибоко веганські роки бодалися з московитами на історичні теми на форумах штибу "Хай-вей", то одне тільки ім’я доктора історичних наук Михайла Михайловича Герасимова могло довести московитів до сказу. Коротко хто це і чому така реакція.
Михайло Герасимов – антрополог, археолог і що дуже важливо – скульптор. І поєднання цих фахових сфер вивело його на утворення методу портретної реконструкції по черепу.
Він роками вимірював товщину м'яких тканин на різних ділянках обличчя, виявивши чітку залежність між рельєфом кісток і формою м'язів.
Правоту свого методу він захищав перед науковою спільнотою "сліпими тестами": йому давали череп людини, зовнішність якої експериментаторам була відома (фото тощо) і Герасимов відтворював скульптурний портрет максимально точно.
Ні у кого не було питань до Герасимова, аж поки Росія не вирішила знову стати "слов’янською" імперією і не почала висувати претензії на Київ.
І тут на Герасимова почали котити бочку, дискредитуючи і його самого, і його портретні реконструкції.
І першою в цьому переліку була реконструкція по черепу Андрія Боголюбського, зроблена у 1939 році.
Справа в тім, що всі звикли до портрету Боголюбського у виконанні Васнєцова, натомість реконструкція Герасимова відображала зовнішність людини, яка скоріше б асоціювалася з Тімуром Тамерланом, аніж зі слов’янським князем, та ще й з таким благочестивим поганялом – "Боголюбський"…
І ось яка цікава історія: є такий британський історик, Ендрю Вілсон, автор книги з нетривіальною назвою "Українці: несподівана нація". Чому "несподівана"? – тому що для типового європейця українці – це ті ж самі росіянці, адже нічого іншого окрім історії, яка пройшла через стадію московської фільтрації вони не отримують. Навіть Фредерік Енгдаль писав, що Київ – історична батьківщина Росії…
Так ось Ендрю Вілсон вважає, що постать Боголюбського знаменує історичний і ментальний розкол між тими шляхами, якими кінцево розійшлися українська і московська історії. Власне, Боголюбський і є засновником оригінальної московитської історії, оскільки до цього моменту відбувалася колонізація Києвом цих земель. Звісно, подібна оцінка Боголюбського існувала і до Вілсона, але для нас є важливим посилатися на європейських істориків, особливо в контексті отих путінських галюциногенних фантазій – "Всьо началось з пєчєнєгов…".
Цікаво, чи в курсі Путін щодо половецької матері Боголюбського?..
Вілсон відзначав, що Боголюбський – перший, хто відмовився від Києва і втік до ментально ближчих йому Залішанських земель. І якщо вам доводилося бувати в тих краях, то ви розумієте, що навіть майже через тисячу років і попри радянські переселення ті народи радикально відрізняються від українців. І за що Ендрю Вілсону респект, так за те, що він описує українців і московитів як різні ідентичності, які не можна змішувати.
Як ми знаємо, Боголюбський повернувся до Києва у 1169 році. І як належить "першому московиту" – спалив його.
А потім був 1173 рік. Боголюбський надіслав до Мстислава Хороброго свого посла зі списком вимог. Мстислав поступив як справжній джентльмен: коли він побачив, що посол приїхав з довжелезною бородою, то зрозумів, що дорога була дальня і тому не було де поголитися. Ну, і попросив свого княжого грумера зробити таку послугу – поголити посла. Що і було виконано найліпшим образом, ще й попшикали на того посла одеколоном "Шипр", бо він трохи засмердівся в дорозі.
Боголюбський, коли побачив акуратно поголений писок свого посла, чомусь на це перезбудився і прислав ще 50 тисяч лопатобородих. Мстислав заперся у Вишгороді і тримав там оборону 9 тижнів. І тут несподівано для лопатобородих на допомогу Мстиславу Хороброму підійшло галицько-волинське військо під командою луцького князя Ярослава Ізяславича. І трапилося те, що нагадало мені битву під Тигранакертом, коли Лукулл малими силами розгромив величезну, але різношерстну армію Тиграна, а саме: коли суздальці, рязанці і решта болотних військ отримали інформацію про підхід галицько-волинських загонів, то ще вночі, про всяк випадок, почали нарізати бутерброди в дорогу, складати речі в наплічники і підбирати мастило для лиж (бо справа була у грудні місяці…). І хоча робили це тихо, але загальна знервованість підірвала довіру до колег, що ті можуть стати на лижі першими. А як відомо в цьому виді спорту нікому не хочеться бути серед останніх, бо останні відгрібають першими, якщо їх доганяють…
І коли хтось крикнув, що "бандеровци окружают!" – всі дружно ломанулися до переправи. Мстиславу з воїнами залишалося вийти з Вишгорода і в нічному хаосі акуратно підштовхувати залішан списами в спину в напрямку льодяного Дніпра.
Потонули майже всі.
А через півроку заколотники з найближчого оточення вбили самого Андрія Боголюбського. Той три дні валявся на вулиці, поки всі бажаючі грабували його палац.
Єдиний, хто за літописами наважився підійти до князя, був слуга Кузьмище Киянин. Він загорнув його в плащ і спробував занести до Рождественської церкви. Проте зайти всередину храму йому не вдалося, тому що церковники на той момент уже встигли дістатися до княжих погребів і "всі були п'яні".
Кузьмище залишив тіло біля входу.
Так закінчив своє життя іконокрад і типовий святий русмірської церкви Андрій Боголюбський.
