Блог | "Фашистська" держава Ізраїль. Мрію так само!
19 липня 2018 року ізраїльський парламент ухвалив закон про національний характер держави Ізраїль, в якому декларується статус Ізраїлю, "як національної держави єврейського народу", де євреї мають "виняткове право на національне самовизначення", а також проголошується що держава Ізраїль розглядає подальший розвиток та розбудову єврейських поселень як "національну цінність", а арабська мова втрачає дотеперішній рівноправний статус з івритом. І це при тому що араби складають близько 20 відсотків від 9 мільйонного населення держави.
Читайте: "Коломойський мір" як дзеркало нашого суспільства
Дивний факт: адже в сучасному тоталітарно-лівацькому світі сучасних ЗМІ, де слова "нація" і "націоналізм" є не тільки уособленням дрімучого анахронізму адептів цих ідеологічних напрямків, але й прямим свідченням їхньої належності до квазіфашистських рухів та організація ("націоналізм" дорівнює "фашизм") ціла країна на історично-правовому рівні утверджує націоналізм своїм основним державницьким курсом.
Ізраїль - країна воююча. Причому давно воююча за власну ідентичність. Тисячі років поневірянь по чужих світах, майже сотня від початку зародження сіоністських рухів до отримання власної держави в якій колишні "терористи-вбивці" (на кшталт Менахема Бегіна) визнаються національними героям і отримують Нобелівські премії миру, невпинна, щоденна боротьба за власну ідентичність – ось шлях сучасного Ізраїлю на якому він (з притаманною євреям мудрістю) дістався висновку: що "національна держава" - це Ноєв Ковчег та єдина запорука порятунку власного народу як від буремних хвиль агресивного західного мультикультуралізму та від східної навали неоварварів не обтяжених пошаною до культурних надбань іудо-християнської цивілізації.
Читайте: Вхід безкоштовний, або Ласкаво просимо в д*пу
І тут сама собою напрошується паралель із сучасними українськими реаліями в яких ми спостерігаємо прискорений процес подій, що в уповільненій формі відбуваються в цілому світі.
Нарешті жарт про те, що "Україна так відстала від розвинених демократичних країн світу, що на наступному цивілізаційному колі може опинитися попереду всіх"…з жарту перетворився на омріяну реальність!
Brexit і події в Каталонії, курдський конфлікт на півночі Сирії, підвищений градус політичних дискусій у Шотландії та Північній Ірландії щодо виходу із складу Об"єднаного королівства, допіру заморожені національні конфлікти на Балканах, підпільна але настирлива боротьба чеченського та татарського народів з російською імперською хваткою, та й сама Європа з огляду на переможну ходу націоналістичних рухів у Швеції, Франції, Польщі та Нідерландах – з острахом дивиться на все те, що ліваки називають "націоналістичною хворобою", праві ж характеризують терміном "поверненням до природнього порядку речей" в якому ціннісні, культурні та історично-ментальні категорії беруть гору над виключно матеріалістичною концепцією світоустрою репродукованою сучасними адептами грантового неомарксизму, чиї тези про "політкоректність" вже набули загрозливо тоталітарних рис аж до сатиричного-саркастичного: "Толерантність – наше все! А хто не згоден – розстріляти!".
Читайте: Чоловікам немає місця в сучасному світі!
Нагадую; що для націоналістів самоцінність нації лежить в її позаматеріальному, екзистанційно-містичному контексті. І тут українські реалії в досить короткому історичному періоді опукло демонструють генезу людського духу від суто споживацької, "приспаної" форми буття у вигляді різноманітних консьюмерістських моделей на кшталт "гарний дім-автівка-дорогий відпочинок", аж до перетворення найбільш активної, пасіонарної частини середнього класу на свідомих українських націоналістів, що відстоявши Майдан першими у складі добробатів вирушали на Схід, та й тепер тримають лінію національної оборони, як на передовій так і в тилу у складі численних громадянських рухів, включаючи "Стоп капітуляції".
Так само і сучасний світ поволі вичухується з матеріалістичного мороку, відчуваючи крайню потребу в оновленні ціннісних категорій серед яких національні чесноти, історично-культурне минуле та бажання творити власну, не "спущену згори" історію виходять на перший план. А й дійсно: скільки ще часу ідея набуття айфону останньої моделі, щотижневого шопінгу чи походу з дітьми до кінотеатру може лишатися сенсом буття мільйонів?".
Читайте: Бандера – не я!
Сучасний світ, завдяки низці технологічних революцій, подарував пересічній людині відносно стабільне благополуччя, звільнивши час для матерій, якими допіру опікувалися виключно обрані еліти. Адже процес перетворення "біогумусу" на "людину" передусім починається відповідей на питання "Хто я?" "Звідки прийшов?" "Куди прямую?" та "Чого хочу досягти?". І тут часто-густо ланцюжок власної самоідентифікації призводить до результату прямо протилежного на який розраховували творці сучасного споживацького раю.
Адже кожна людина свідомо чи підсвідомо вірить в свою унікальність. Але бути унікальним в глобалізованому світі типових речей, стандартизованої краси, пересічних думок та банальних ідеологем дуже важко. Ось тут і повертається людина спершу думками, а потім і справами до невичерпного джерела власної унікальності, що лежить у культурних, національних та конфесійних відмінностях від решти світу, аби із повагою до подібних чеснот інших народів і націй відстоювати власну ідентичність, розвивати її, примножувати, шукати нові форми існування. Зрештою, бути Творцем власного життя, власної країни та власного світу.
Читайте: "Наші люди" в Україні, або "Руський мір" в головах
Націоналізм – це саме про Творчість. Про повагу і любов до митців - художників і поетів, про вищі ідеалі, часом неідеальних людей здатних на героїчні вчинки заради свого народу, про живих і мертвих і ненароджених, про відповідальність перед ними, яку справжній націоналіст відчуває постійно. Зрештою, націоналізм – це про любов, а не про знищення чи зневагу до інших.
Але про це сучасні ліваки й чути не хочуть, по всіх усюдах плекаючи людину денаціоналізовану, декласовану, демотивовану, розгублену, зрештою, людину-шлунок, що замість Бога вірить у пірамідки Гордона чи президента Голобородька, стаючи ласим об"єктом для шахрайських маніпуляцій різних пройдисвітів з метою наживи.
І останні вибори в Україні це на жаль підтвердили.
Замість, волею історії та героїзму окремих пасіонаріїв стати на чолі світових національно-визвольних рухів, здобувши собі славу невмирущу та чільне місце у світовій еволюційній генезі, українське суспільство обрало одвічний провінційний шлях рабського духовного упокорення у лещатах глобалізованого світу тотальних фейків та телевізійної лабуди.
Шляху рабів не позаздриш.
Тому я з із заздрістю і з гордістю дивлюсь на Ізраїль, який зробив мудрі висновки з нашої вами боротьби, очоливши на державному рівні світовий націоналістичний рух. І коли років за двадцять вже десь шістдесят четвертими після Конго, Білорусі, Казахстану та Бангладеш ми станемо "Національною державою Україна" мені буде трошки сумно, що маючи такий шанс у 2014-15 роках ми його так бездарно втратили, завдяки "простому народу", який замість волі і гордості обрав гібридний "русскій мір" одвічної попси, телевізійної жуйки, дешевої лапши, та розмов про "матеріальний добробут".
Раби матеріального світу завжди залишаться його рабами. А рабство в будь якому вигляді для мене неприйнятне. Бо плекати в собі "українську душу" набагато важче, аніж купити новий айфон. Ось чому між якісною меншістю і кількісною більшістю я завжди обираю перше!
І тільки потім новенький айфон)))
