Блог | Фантомний біль Угорщини відгукується в Україні
Небезпека сепаратизму на Закарпатті є, але іноді наші медіа перебільшують цю проблему. Бо за великим рахунком на Закарпатті приблизно 13-14% угорців, які живуть досить компактно в прикордонні – це Берегівський р-н, Мукачівський, Виноградівський і Ужгородський. Лише переважно у Берегівському районі величезна кількість угорських сіл, де української мови не можна почути.
Але стосовно можливості територіальних претензій я думаю, що в осяжному майбутньому при зберіганні теперішнього світового порядку це неможливо. Бо Угорщина є країною Європейського Союзу і членом НАТО, і ніяких відхилень від міжнародного права, яке має принцип непорушності кордонів, не варто очікувати.
Цінності, які отримує Угорщина при всій їхній критиці Євросоюзу, є більшими в тому числі і в матеріальному вимірі, ніж відмова від цих цінностей. І наявність у певних політичних сил, в тому числі тих, які при владі, певного євроскептицизму не означає їхнього бажання позбавитися членства в ЄС або НАТОвської парасольки. Тому, як то кажуть, тут головне - спокій і поміркованість.
З іншого боку угорські претензії щодо нашого освітнього закону, певні складнощі з Румунією мають дуже глибоке підґрунтя. Тут не лише проблема у мовній статті закону про освіту. Тут має місце травматична пам’ять від Тріанонського договору по закінченню Першої світової війни, коли територія Угорщини скоротилася в два рази і відповідно Трансильванія відійшла до Румунії, Закарпаття - до складу Чехословаччини. Територія сучасної Словаччини - це фактично Північна Угорщина, і в Словаччині теоретично угорська проблема має бути значно більшою, ніж в Україні, бо там 10% населення – етнічні угорці. Якщо ж подивитися на всю Україну, то кількість угорців мізерна.
Читайте: Що нам робити з поляками?
Треба йти шляхом подальших переговорів. Бо на жаль, події останніх двох тижнів засвідчують, що той фантомний біль за втраченими територіями після Першої світової війни, хоч пройшло майже 100 років, є більшим стосовно спільного розуміння цінностей.
І блокування скликання комісії Україна – НАТО на рівні міністрів оборони, закордонних справ саме через невирішення, на погляд Угорщини, мовного питання є прикрим.
Я розумію, що країни-партнери Угорщини по НАТО намагаються зі свого боку пояснити, що ці двосторонні проблеми мають вирішуватися на двосторонньому рівні, а не через блокування європейської чи євроатлантичної інтеграції України. Я сподіваюсь, що спільними зусиллями і українська дипломатія, і дипломатія країн – членів Альянсу таки доведуть Угорщині, що не варто цього робити, бо це питання спільної безпеки.
Є рішення Венеціанської комісії, які були трактовані в Угорщині, як їхня перемога, а в нас – як наша перемога. Але треба йти шляхом певної пролонгації (продовження строку чинності – Ред.) положень закону. Звісно, що автоматично зробити так, як це передбачено нашим законом –неможливо. Немає кадрів, немає певного матеріального забезпечення.
Читайте: Підкилимні маніпуляції Росії і корисні ідіоти Європи
З іншого боку рішення Венеціанської комісії підкреслило, що знання державної мови в певній державі є обов’язковим, і неможливо отримувати в державному вищому навчальному закладі вищу освіту і при тому абсолютно не говорити і не знати української мови. Це нонсенс. Тут головне поступовість, повага до прав людини, зокрема до мовних прав, але не варто забувати про інтереси держави. А інтерес нашої держави тут відповідний.
Це необхідно намагатися пояснювати нашим угорським партнерам, бо, на жаль, якогось одномоментного і ефективного вирішення цього питання немає. Треба запастися терпінням і намагатися це вирішувати.
