"Єгор запитав: мамо, від цього помирають?" Син загиблого героя АТО бореться з раком

Три з половиною роки тому мама двох дітей Ольга Трачук поховала чоловіка, який трагічно загинув на Донбасі. Сьогодні – бореться за життя старшого сина, 12-річного Єгора, в якого виявили небезпечне захворювання – саркому Юінга. Хлопчикові потрібна складна операція та тривале лікування за кордоном, вартість якого вимірюється десятками тисяч євро. І для його мами, прикордонниці Чопського загону ДПСУ, це – непідйомна сума.

Відео дня

Деталі – читайте далі.

На світлинах, зроблених ще кілька місяців тому, Єгор – усміхнений, з білявим скуйовдженим волоссям. Нині, після хімієтерапії, від волосся лишився хіба спомин. Про колишнього Єгора нагадує лиш усмішка. За останній місяць хлопчик втратив 7 кг: після кожного курсу хімієтерапії – а їх у нього позаду вже три – Єгорові дошкуляє стоматит – настільки сильний, що він не може не те що їсти, а навіть говорити.

А ще на початку квітня цього року родина військовослужбовця Андрія Сипавки, який загинув на Донбасі в грудні 2017 року, навіть не уявляла, яке нове випробування в неї попереду.

Мама Єгора, Ольга, згадує: проблему виявили випадково. Лікарку-кардіолога, у якого Єгор від народження проходив регулярні обстеження через вроджені проблеми з серцем, насторожила певна асиметрія на рентген-знімку хлопчика. Тож вона відправила його на консультацію до ортопеда – про всяк випадок, аби проконсультуватися щодо незначної різниці в довжині ніг.

"Перший лікар в Ужгороді, до якого ми звернулися, ледь не виштовхав мене з кабінету зі словами, що я вигадую проблему там, де її нема, і що Єгора просто не рівно поставили, коли робили рентген-знімок. Тоді ми пішли на прийом до лікаря з Мукачево – він щопонеділка в нашому місті приймає. Лікар подивився – і щось його стривожило. Сказав: вам треба зробити КТ. Я попросила, аби він нас записав на прийом наступного понеділка, а ми впродовж тижня пройдемо обстеження. І тут лікар видав фразу: "Ви не розумієте – це не чекає наступного понеділка". Як не чекає?! Тоді він показав мені на рентгені, що на одній із кісток тазу в Єгора – якась темна полоса. "Ось це – проблема", – зауважив. І відправив нас на КТ з рекомендацією "огляд у онколога". У мене серце зупинилося", – розповідає Ольга.

Подальше обстеження тільки підтвердило побоювання: нічого хорошого темна "мітка" на рентгені означати не може. Медики окреслили можливе коло діагнозів: фіброзна дисплазія, остеомієліт ("коли кістка гниє зсередини", – пояснює Ольга) або пухлина – доброякісна чи злоякісна. Уточнити діагноз можна було, лише провівши операцію і діставши фрагмент ураженої кістки тазу для гістологічного дослідження.

Тиждень у лікарні в Мукачево, обстеження та операція у столичному Інституті ортопедії – і скрізь Ольгу запевняли: пухлина в кістках її сина – доброякісна. Операційного втручання, звісно, не уникнути, однак інші можливі варіанти були значно гіршими. Два тижні, поки буде готовий результат аналізу взятого фрагменту кістки, Ольга з дітьми провела вдома. Родина навіть встигла відсвяткувати дні народження обох хлопчиків. А далі був дзвінок зі столиці: "У нас погані новини, пухлина – злоякісна. Приїздіть".

Перші дні після страшної звістки, згадує Ольга, вона проплакала. Що робити, куди бігти, як рятувати дитину – не мала жодної гадки. Однак згодом взяла себе в руки.

"Коли я дізналася про діагноз – саркома Юінга – у мене був шок. Сльози, істерики – щоб ніхто не бачив. А потім минає тиждень – і я почала розуміти: це безрезультатно. Плач – це енергія, витрачена в нікуди. Треба щось робити. І коли це усвідомлення приходить – от тоді ти починаєш лікувати, починаєш їздити, щось читати, дізнаватися… Правду кажуть, що немає нічого неможливого. Просто треба дуже захотіти – і тоді ти і збереш гроші, і організуєш, і поїдеш – і, дасть бог, вилікуєш", – каже Ольга.

Вона розповідає: ні на мить не приховувала від сина того, що відбувається насправді.

"Я не прихильник того, щоб щось приховувати від дитини. От як ми виявляли все – він про все практично і дізнавався. Без драматизування ситуації. Запитав лише: мамо, від цього помирають? Я відповіла, що помирають від усіх хвороб, якщо їх не лікувати. Якщо ж щось робити – результат неодмінно буде. Головне – не опускати руки. І якщо віриш, що одужаєш, – так воно і буде… Єгор знає, яка в нього хвороба, які перспективи, яке лікування. Знає, що буде важко. Що будуть наслідки. Що триватиме це довго. Але також він знає, що я говорю йому правду", – каже Ольга.

Сама вона впевнена в тому, що її син неодмінно одужає. Тим більше, що прогнози з лікування – непогані.

Саркома Юінга – один із найагресивніших видів раку. Втім, як би це не звучало, Єгорові пощастило, що пухлину виявили раніше, ніж це захворювання виявляють зазвичай. Хлопчикові ставлять другу стадію без метастазування. Тоді як нерідко хвороба дає про себе знати значно пізніше, коли "з’їдені" раком кістки просто починають ламатися від необережних рухів. Тоді шанси на одужання значно знижуються.

Наразі Єгор з мамою Олею вже місяць проходить лікування в Національному інституті раку в Києві. Йому щойно завершили ще один курс хімієтерапії. Усього, за протоколом, який застосовується під час лікування саркоми Юінга в Україні, хлопчик має пройти щонайменше 6 курсів хімієтерапії, якщо вона виявиться ефективною – далі Єгора мають прооперувати, вилучити вражену пухлиною ділянку тазової кістки і замінити її імплантом. Після – променева терапія і ще 6-8 "хімій"… Процес лікування – тривалий та виснажливий, а для дитячого організму він може мати непоправні наслідки. Якщо вдається пройти лікування до появи метастаз, в Україні виліковують 70% діток із таким діагнозом. Якщо метастази з’явилися – шанси на успіх падають до 10-15%. До того ж поки Ольга не впевнена, що в тілі її сина метастаз дійсно немає: апарат, яким обстежували Єгора ще в Мукачево, не здатен "побачити" метастази розміром від 0,5 см і менше.

Дещо інакше підходять до лікування саркоми Юінга за кордоном. Кількість "хімій" там зазвичай менша, замість променевої терапії, що повністю зупиняє ріст дитини, у світі практикують протонотерапію, яка впливає не на весь організм, а на уражену ділянку. Та й підходи до проведення операцій дещо відрізняються. Шанси на зцілення для дітей із подібними до Єгорового діагнозами в закордонних клініках становлять близько 85%. І ці безцінні додаткові 15% успіху там, де йдеться про життя твоєї дитини, спонукали Ольгу шукати можливостей для лікування сина за кордоном.

"У нас дуже хороші лікарі. Знаю, що вони роблять усе, аби діти не помирали. І можливо, Єгорові би змогли допомогти й тут. Але ставити експерименти на своїй дитині я не готова. Це не пневмонія і не бронхіт, коли якщо не долікували зараз, можна долікувати потім. Другого шансу в нас не буде", – каже Ольга.

Звернувшись до кількох закордонних клінік, попередньо Ольга зупинила свій вибір на Іспанії. Не в останню чергу – через вартість: за обстеження, операцію, передопераційний та післяопераційний періоди та лікування, що може розтягнутися майже на рік, їй виставили рахунок у 185 тисяч євро – менше, ніж в інших країнах. Частину обіцяють покрити в міжнародному фонді "Посольство чудес" та польському фонді Siepomaga. Частину жінці доведеться шукати самій. І потроху, завдяки небайдужим людям, гроші збираються. Рідні та друзі, колеги-прикордонники, знайомі знайомих, ті, кого Ольга не бачила десятки років… Розповідаючи про підтримку, яку відчуває, жінка ледь стримує сльози.

"Дуже велика підтримка від людей. Допомагають мої подруги, їхні знайомі, моя сестра, колишні тренери сина з теквондо та футболу... Вчителька Єгора дуже допомагає – кого тільки не підключає, зокрема, серед своїх випускників… Дуже сильно – фінансово і не тільки – допомагають колеги-прикордонники. Навіть тато однокласника Єгора, з яким я навіть не пам’ятаю, в якій школі син вчився, знайшов мене в соцмережах, попросив номер картки – і перекинув 2 тисячі доларів… Дуже багато робить для нас організація "Волонтери Закарпаття"… Для Єгора навіть аукціони та ярмарки проводять. Знаєте, коли я почула ту дику суму – подумала: це нереально зібрати. Завдяки всім цим людям я розумію: це реально. Питання лише в тому, чи є для цього час, чи немає", – розповідає Ольга.

Якраз часу Ользі та Єгорові катастрофічно бракує. Вони не можуть чекати, поки назбирається вся сума. Тож наразі питання стоїть хоча б у тому, щоб назбирати близько 50 тисяч євро на обстеження і власне операцію. Далі, за допомогою "Посольства чудес", Ольга сподівається впродовж року покривати поточні рахунки.

Однак кошти – не єдиний і навіть не головний чинник під час вибору моменту для виїзду за кордон. Важливо дочекатися, коли Єгор відновиться після "хімії" настільки, що зможе перенести переліт. Наразі, після 3-го курсу, в нього різко впав рівень лейкоцитів, імунітет ослабнув у 6 разів, він не може їсти і потребує переливання крові. "Пік" погіршення – ще попереду.

Тож Ользі залишається сподіватися на те, що синові вдасться відновитися якомога швидше. І на допомогу людей, які не залишають родину загиблого захисника України наодинці з бідою.

"Найбільше допомагають фінансово прості звичайні люди. Не магнати, не фонди якісь, не мільйонери – а просто люди. Мені здається, це через те, що ті, у кого все є, просто не вважають пошук майже 200 тисяч євро якоюсь великою проблемою. Бо здатні вирішити її практично миттєво. А люди зі скромним достатком думають: а якби у мене була б така проблема – що б я робив?.. У когось ця допомога – якесь підсвідоме бажання "відкупитися". Дати грошей – і, дасть бог, тебе це обійде. У мене так було. Коли бачила заклик про допомогу – намагалася хоч якось допомогти… Врізалася в пам’ять прочитана колись фраза: якщо у вашому оточенні з’явилася дитина чи доросла людина з тяжкою хворобою – не відвертайтеся. Допоможіть. І ваші шанси на таку біду скоротяться вдвічі", – каже Ольга.

Відвернути біду від власної дитини Ользі, на жаль, це не допомогло. Однак, можливо, тепер люди допоможуть її родині – так, як завжди намагалася не залишатися глухою до чужого болю вона сама.

Реквізити для допомоги Єгору: