Відео дня
Блог | Давид Бурлюк: повернення українського генія авангарду
21 липня світ відзначає день народження одного з найвидатніших українських художників XX століття — і це ідеальний привід нарешті розповісти правду про цього непересічного митця.
Коли в 1911 році твори невідомого тоді широкому загалу художника з українських степів показали на легендарній мюнхенській експозиції "Der Blaue Reiter" поряд із роботами Кандинського, Марка й Пікассо, світ ще не знав, що стає свідком народження однієї з найяскравіших постатей європейського авангарду. Давид Бурлюк (1882-1967) — живописець, поет, видавець і той, кого справедливо називали "людиною-оркестром авангарду" за здатність одночасно малювати, писати маніфести, організовувати виставки й продюсувати колег.
Сьогодні його твори зберігаються в MoMA та Метрополітен-музеї, їх продають на аукціонах Sotheby's і Christie's за рекордні суми в сотні тисяч доларів. Кандинський залучав його до "Синього вершника", а Володимир Маяковський підписав із Бурлюком маніфест "Ляпас громадському смаку". Давид Бурлюк їздив в турне з виставкою авангардистів, продавав свої роботи імператорській сім’ї в Японії, вплинув на молоде покоління американських авангардистів.
І все ж більшість українців ніколи не чула про цю постать. Чому?
Викрадена спадщина
Світ звик називати Бурлюка "батьком руського футуризму". Цей ярлик з’явився ще за його життя — художник сам неодноразово вживав цю фразу як частину стратегії самопросування. У мистецькому Петербурзі початку ХХ століття важко було здобути визнання, не вписуючись у рамки імперської культури. Тож Бурлюк, українець за походженням, свідомо конструював образ себе як новатора "руського мистецтва" — як універсальну, зручну етикетку, що дозволяла легітимізувати себе в очах публіки й критиків.
Уже в радянський період ця формула перетворилася на офіційну. Її підхопила рання мистецтвознавча критика, а згодом — підручники, музейні легенди, академічні видання. Образ "батька руського футуризму" закріпився, став догмою, яку десятиліттями не піддавали сумніву.
Імперський центр наполегливо репрезентував Бурлюка як "свого", ігноруючи місце народження, козацьке походження і виразну позицію художника. Сучасні дослідники називають це класичним прикладом культурного рейдерства та мистецького колоніалізму, який особливо помітний у ставленні РФ до українського авангарду.
Та якщо уважно подивитись на факти, офіційний міф починає тріщати. Так званий "руський футуризм" — це не окрема мистецька школа, а умовний конструкт, який позначає кілька розрізнених авангардних груп. Жодної єдиної платформи ці митці не мали. До того ж сам футуризм на теренах імперії починався… на Херсонщині. Саме там, на хуторі Чернянка, Бурлюк разом із братами заснував угруповання "Гілея", яке стало точкою відліку слов’янського футуризму. У його формуванні вирішальну роль відігравали саме українці — Давид і Володимир Бурлюки, Олександра Екстер, Василь Хвостенко-Хвостов, Олександр Богомазов.
Сучасні дослідники дедалі частіше наголошують: "російський футуризм" — це квазі-поняття, сконструйоване постфактум, до якого українці зробили вирішальний внесок. Як і сам Бурлюк, якого радянська культурна машина активно переписувала під "русского художника", затираючи його справжнє походження, біографію, етнічну самоідентифікацію.
Український корінь генія
Давид Бурлюк народився 9(21) липня 1882 року в селі Семиротівщина Харківської губернії (нині — Сумщина). У 1899-1901 роках навчався в Одеському художньому училищі, де отримав перший системний фаховий досвід. У 1908-му разом з Олександрою Екстер, Олександром Богомазовим та братом Володимиром організував у Києві авангардну експозицію "Звено" — один із перших маніфестів модерного мистецтва на українському ґрунті.
Взимку 1913-14 років разом із Маяковським і Каменським він читав футуристичні "поезоконцерти" у шістнадцяти містах, зокрема в Харкові, Одесі, Миколаєві, Севастополі, Керчі й Києві.
Голос самого митця
Найпереконливішими є власні слова Бурлюка. У рукописі "Мої предки" художник прямо пише: "з боку батькового — ми українські козаки, нащадки запорожців" і називає себе "українцем козацького роду" та "татарсько-запорізьким футуристом".
У спогадах Бурлюк повторює: "Україна була й залишається моєю батьківщиною. Там кістки моїх предків — вільних козаків..." і додає, що Україна "має в моїй особі найвірнішого сина". В еміграційних промовах він пояснював, що "поки що пишу російською, а далі, можливо, перейду й на рідну українську", тим самим публічно артикулюючи мовно-культурну належність.
Бурлюк неодноразово публічно засуджує більшовицьку владу. У 1920 році в щоденниковому записі, згодом опублікованому у власному журналі Color and Rhyme, він пише: "Я зрозумів, що нова більшовицька Росія не дасть нам дихати — мистецтву потрібен вільний простір. Єдиний шлях — на еміґрацію". Пояснюючи втечу з Росії, Бурлюк пише про свій "інстинкт естетичного самозбереження", бо "нахабний сміх генералів і нових вождів" та відсутність свободи роблять неможливою творчість і додає, що "культура не може розквітати там, де панує червоний терор".
Українська іконографія
Бурлюк свідомо вплітав український фольклор у модерну форму. Він неодноразово писав композиції "Козак Мамай", наголошуючи, що образ Мамая уособлює його власне бачення "козацької відваги та самодостатності" — ключового національного архетипу. У супровідних записах він пояснював звичку носити одну сережку — "у стилі українського козака".
"1915-го я намалював картину "Святослав", стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б’ють ніагарами з-під мого пензля", — писав Бурлюк.
Дослідники відзначають, що Бурлюк свідомо використовував соняхи, вітряки, степові пейзажі, протиставляючи це "машинній" версії італійського футуризму. У критичних оглядах його робіт підкреслюється: "його мистецтво приймало українську спадщину, а не захоплення технократією Марінетті".
Повернення додому
Уже в еміграції (1925 рік) митець увійшов до складу Асоціації революційних майстрів України (ARMU), долучаючись до просування українського авангарду на світову арену. Наприкінці життя, у 1962 році, Бурлюк намагався організувати власну ретроспективу в Києві. У листі до українських музейників він написав: "Дорогі друзі — директорат музею; я, Давид, Маруся (дружина) і наш художній директор можемо привезти на Україну в Київ у ваш музей виставку Бурлюка — 80-річчя — та його друзів — видатних американських художників. Добре було б цю виставку організувати на рідній землі Бурлюка Україні…" Однак радянська влада тоді відмовила художнику.
Глобальний масштаб
Цінність полотен Бурлюка зумовлена не лише естетикою, а й позицією "зв'язкової ланки" між основними школами модернізму. Тільки офіційно з аукціонів було продано більше тисячі його картин, не кажучи про приватні продажі. У 1912 році художники "Синього вершника", зокрема Бурлюк, брали участь у "виставці століття" Sonderbund у Кельні, де поруч демонструвалися шедеври Пікассо, Ґогена, Сезанна, Ван Ґога й Мунка.
Сьогодні твори Давида Бурлюка зберігаються в провідних музеях світу — серед них MoMA (24 роботи у відкритому доступі), Метрополітен-музей, музей Ґуґґенгайма та Національна галерея Ґранд-Рапідс. Його полотна активно купують на світових аукціонах, вони є в численних приватних колекціях у США, Європі та Японії. В Україні музейних робіт художника майже немає: у Сумах та Києві сумарно набереться близько тридцяти творів. Натомість у приватних колекціях українців з кожним роком їх стає дедалі більше — але ці роботи рідко з’являються на виставках і практично недоступні широкому загалу.
Час відновити справедливість
"Руський футуризм" має українського засновника — і це визнано навіть російськими джерелами. Давид Бурлюк експериментував із імпресіонізмом, кубізмом, експресіонізмом і футуризмом, поєднуючи їх із колористичною "українською гамою" степу та соняхів. Він залишався одним із головних моторів європейського модернізму, попри всі спроби привласнити його спадщину.
Україна повинна нарешті повернути собі цього генія авангарду — людину, яка неодноразово й публічно заявляла, що є українцем, підкреслювала козацьке коріння та свідомо просувала український культурний код у своїй творчості. Український художник, який говорив з усім світом, але ніколи не забував, звідки прийшов. Бурлюк сам сказав найкраще: "У моїй особі Україна має свого найвірнішого сина". Час це визнати.
Саме зараз у галереї Vakulenko Art Consulting триває виставка "Бурлюк. Символи" — унікальна нагода побачити понад 30 рідкісних робіт митця з приватних колекцій.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...