Чому в СРСР дітей і дорослих масово змушували їздити "на картоплю": як усе було

У Радянському Союзі існували різні традиції незрозумілі сучасникам традиції. Зокрема, існувала традиція залучати дітей до тяжкої фізичної праці, як-от "поїздка на картоплю". Це була масова трудова мобілізація, коли люди з міст, зокрема школярі, студенти та навіть працівники інтелектуальної праці, змушені були виїжджати до сільської місцевості для збору врожаю.

Відео дня

Попри наявність колгоспів і радгоспів, де працювали місцеві жителі, проблема нестачі робочих рук у сільському господарстві призводила до того, що міські жителі регулярно відправлялися на сезонну роботу.

Як організовувалась робота на "картоплі"

Завданням "радянських рабів" було зібрати урожай картоплі, капусти, моркви, буряків, а в південних регіонах – винограду та фруктів. Основна мета такої трудової мобілізації полягала в тому, щоб залучити міських жителів до фізичної праці, оскільки місцеві селяни не завжди могли справитися з усім обсягом роботи. Відправлення на збори врожаю мало характер "обов’язкових робіт", що часто переривали звичний ритм життя.

Важка фізична праця для школярів та студентів

На ці роботи відправляли навіть школярів і студентів. Для багатьох із них це була можливість вирватися з міста, пропустити уроки або лекції, а також заробити гроші. Зокрема, студенти-першокурсники мали часто працювати на картопляних полях протягом вересня, що ставало своєрідною частиною їхнього студентського досвіду. Проте така праця була надзвичайно виснажливою і складною, а умови далеко не завжди відповідали нормам.

Труднощі, з якими стикалися "роботяги"

Багато хто не мав досвіду роботи на землі, тому збирання врожаю було для них надзвичайно важким завданням. Відсутність навичок призводила до того, що робота виконувалась неякісно, а частина врожаю залишалася в землі або псувалася. Адже для колгоспників та місцевих жителів це була життєво важлива праця, а міські жителі часто сприймали її як тимчасову розвагу.

У різні роки на роботу на картоплю відправляли працівників різних професій. Особливо часто це стосувалося студентів, які проводили цілий місяць в селі. Багато з них пам’ятають цей досвід як одне з найбільш яскравих та водночас важких спогадів студентських років. На картопляних полях часто відбувалися не тільки фізичні роботи, а й культурні заходи: концерти, футбольні матчі між студентами та місцевими жителями, а також романтичні зустрічі.

Норма трудодня

Для збору врожаю на кожного студента припадало в середньому по гектару картопляного поля, а робочий день часто тривав не менше 12 годин. Вранці відправляли на роботу, а ввечері забирали, залишаючи студентів без можливості відпочити. У перші дні роботи навіть найсильніші хлопці та дівчата відчували повну фізичну виснаженість, хоча вже до кінця місяця вони пристосовувалися до таких умов.

Робота на картопляних полях часто ускладнювалася погодними умовами. Погана погода, холодні дощі, мокра земля, що липне до підошви, — усе це створювало додаткові труднощі для працівників. Проте саме ці умови стали своєрідним випробуванням для молодих людей, які, попри всі труднощі, намагалися виконати своє завдання.

Літні канікули на зборах врожаю

Не можна забувати і про дітей, які теж брали участь у збиранні врожаю. Протягом канікул школярі змушені були відвідувати села, де вони працювали з ранку до вечора, збираючи картоплю. При цьому навантаження на них було значним: вони мали працювати разом із дорослими, іноді виконуючи ті ж самі завдання, що й студентам або робітникам.

Життя на картопляних роботах було некомфортним. Неповнолітні харчувалися бутербродами, жили в "диких умовах", без зручностей.

Кінець "картопляної ери"

Поїздки на картоплю продовжувалися до середини 90-х років, однак поступово вони відійшли в минуле разом з колгоспами і плановою економікою. Трудова мобілізація стала частиною історії радянської практики, що не мала місця в умовах сучасного ринку праці. Важка праця, яка не могла існувати в іншому суспільстві, залишила свій слід у пам'яті тих, хто пережив цей досвід.