Блог | Бюрократия – зло. Но бороться с ней с помощью подрывов – недопустимо!
– Я підтримую Чілавєка с гранатой!
– Куди скинути гроші для Чілавєка с гранатой?
– Я написав вірш про Чілавєка с гранатой!
– От би всі так, як Чілавєк с гранатой!
Ліда, Ліда, боже, боже – та що ж у нас за нація така? Нація темпераментних романтиків. Як бігти кудись – так щоб усі разом, откінув волоси, і вітер щоб в обличчя...
Як ненавидіти когось – так теж всім миром, а як любити – то до задушення в обіймах. Ось-ось і зазвучить:
– Наш наступний президент - Чілавєк-с-гранатой!
свят-свят-свят...
Люди, а може, краще так, щоб мухи окремо, а котлети окремо?
А може, варто трохи помізкувати, що бюрократія в нас, треба сказати, знатна, і може довести до ручки не лише контуженого фронтовика, а і цілком помірного собі пенсіонера чи багатодітну матір, затрахану боротьбою з собесом. Але боротись з бюрократією за допомогою підривів, якось воно і не надто цивілізовано, га?
Бо, знаєте, з фронтовиком-айдарівцем все якось буде, побратими не кинуть, вже зрозуміло – але кримінальну відповідальність за перфоманс він мусить понести. На жаль. І всі притомні побратими це добре розуміють.
А от ваша захопленість ДІЯМИ даного фронтовика може скінчитись досить некрасиво. Коли, наприклад, черговий наслідувач гранатних пропусків до адміністрацій (а чому ж не наслідувати таке всенародне обожнювання) - зробить таки вибух у тому чи іншому приміщенні тієї чи іншої адміністрації.
О, ні, звичайно, хтось стане аплодувати знищенню чергової когорти ненависних українському суспільству чиновників.
... але тоді вже не дивуйтесь, якщо уламки від гранати посічуть сусідній дитсадок. В якому якраз в той день була ваша дитина.
Ага?
Тому що гранати - це така штука. Вони розлітаються з безліччю уламків. І кого який зачепить - невідомо сіє.
Тому - бюрократія зло. Відсутність психологічної роботи з фронтовиками - ще більше зло. Але давайте будемо щирими - тероризм теж є зло.
На цьому і амінь.
А, нє, не амінь. Ось віршик про Чілавєка-с-гранатой. Мені стало зле, коли я його прочитала. Але заждемо, гадаю, буде ще й пісня. Виконуватиметься в єдиному пориві, і волоси назад, і вітер в обличчя, мать їх так.
ЛЮДИНА З ГРАНАТОЮ
(Володимиру Прохничу присвячується)
Ну от і все. Пробачте, побратими.
Терпець урвався. Нерви на межі.
Я хочу побалакати із тими,
Хто наче б то свої, але... чужі!
Вони сидять в просторих кабінетах
На пагорбах печерських в тишині,
Вони не в бліндажах і не в наметах,
Не в сутінках АТО, не на війні.
Мене дістала ця братва пихата,
Яким моя земля не дорога -
В моїй долоні бойова граната,
А в серці – справедливості жага.
Я знаю, в них ні болю, ні провини,
Вони - лише державні упирі,
Куди вони ведуть мою країну?
І що розпродають за хабарі?!
Не можу більше плакати щоночі,
За друзями, яких уже нема,
Я хочу подивитись в їхні очі,
Що в тих очах – чи світло, чи пітьма?
Забувши про останню обережність,
З гранати я висмикую чеку –
Я відсвяткую власну Незалежність,
Можливо, що востаннє на віку.
Ще моя гідність щось для мене значить.
Вона святіша за пусті слова...
А люди – зрозуміють і пробачать,
Чому моя війна іще трива...
4.08.2021
