Близькі загиблих в Ан-26 курсантів поділилися спогадами: мріяли про сім'ї, дітей та небо

Рідні загиблих в Ан-26 курсантів 2 та 4 курсів ХУПС розповіли, чим жили юні авіатори та про що мріяли. Практично всі хлопці говорили, що щасливі, бо можуть літати, мріяли про власні родини, а хтось вже і про дітей.

Відео дня

Зворушливі історії кількох Героїв розповіла ТСН. Так, у курсанта Миколи Микитченка залишилася дружина Влада. Нині їй усього 21 рік, а йому було 22 і він мріяв згодом стати цивільним пілотом.

Пара дружила з дитинства, згодом дівчина чекала коханого з АТО, коли повернувся – одразу одружилися і мріяли про дитину (щоб подивитися відео, доскрольте сторінку до кінця).

"Він говорив: "У нас буде дівчинка, така ж, як і ти, красива". А я кажу: "Ні, я більше хочу хлопчика", – пригадує молода вдова.

Зі свого боку Ольга Гузь, сестра курсанта, розповіла, що її брат того дня не хотів летіти і повинен був проводжати маму на заробітки, але йому не вдалося – не відпросився.

"Казав: "Мам, я ж хотів тебе обійняти і так хотів тебе побачити". І потім сказав, що передзвонить після польоту", – пригадує дівчина.

Останню свою розмову з 23-річним Русланом Шереметом постійно згадує і його мама, якій син говорив про те, що щасливий.

За її словами, піти в льотчики Руслана надихнув його дід, який служив в Афганістані, Грузії та Німеччині. І саме його розповіді найбільше захоплювали хлопця.

"Найбільше не те, що героїзм, а те, що відповідальні... Те, що в Афганістані сідали, зливали максимум палива, аби забрати вбитих, поранених... Каже: "Я теж хочу так", – поділився дідусь курсанта Шеремета Кадиржан Кахаржанов.

Закохані в небо були і в родині ще одного курсанта – 20-річного Олександра Скочкова, сина штурмана Іл-76, збитого терористами у 2014 році під Луганськом. Олександр у кадрах до фільму про батька з усмішкою на обличчі розповідав, що найбільше любить небо за відчуття, для нього це була немов романтика. У тому ж фільмі мама Олександра сказала, що батько пишався би вибором сина.

Ще одного загиблого курсанта 133-ї льотної групи Дмитра Андрущенка згадують як завжди усміхненого юнака. У ліцеї, де він навчався, досі висить карта з прапорцями університетів. Саме на ній хлопець обирав заклад, де здобути омріяну професію.

"У моїй пам'яті це була дуже світла, добра, весела, життєрадісна дитина. Він мріяв про кар'єру військовослужбовця", – сказала класна керівниця Дмитра Ніна Омельченко.

Чотирьом наймолодшим курсантам 133-ї льотної групи було лише 19 років: це Дмитро Донець із Чернігівщини, Костянтин Зибюк із Хмельниччини, Олександр Клевець із Херсона, Богдан Матвійчук із Житомирщини. Їхні вчителі кажуть, що ці хлопці обрали небо ще у школі.

А от 22-річний Ростислав Булій з Львівщини про свою мрію літати нікому не розповідав. Перед тим як вступити до авіаційного університету, він закінчив економічний технікум. Водночас 20-річний Олександр Бойко з Сумщини здобував освіту в Шосткинському ліцеї-інтернаті спортивного профілю, де навчаються його брат і сестра.

Ще один загиблий курсант Євген Скоробогатько виріс у військовій родині. Його батько служив в АТО, а брат – воїн ЗСУ. Молодому авіатору було 26 років. Спершу він спробував себе у програмуванні й лише потім загорівся польотами. Його дружина до останнього не хотіла відпускати на практику, ніби щось відчувала. Але він таки здійнявся в небо.

А Андрій Померанцев заради мрії про висоту покинув залізничний технікум. Сказав: "У мене батько військовий, я хочу теж служити, захищати Україну", – каже про Андрія класна керівниця Оксана Стрижинська.

Хлопця змалечку називали щасливчиком. Тож батьки до останнього сподівалися: син житиме.

"Я сподівалася, що він залишиться живим. Ми постійно вважали його щасливчиком, йому постійно щастило у всьому", – каже мати хлопця Олена.

Він піднявся того вечора у небо, аби налітати останню навчальну годину. Але не судилося. Його життя трагічно обірвалося у 25. У нього залишилися батьки і дві молодші сестри.

"Я сподіваюся, що це було швидко, і він цього всього не відчув – цього страху, болю", – додає мама курсанта.

Фото ще одного романтика, який мріяв про небо, Дмитра Студінського залишили в гімназії, де він навчався. Поряд учні поклали паперові літачки.

"Пишалися, що він вступив, дуже пишалися цим", – каже Наталія Зеніна, перша вчителька Дмитра.

Однокласники хлопця додали, що він був гарним баскетболістом, проте завжди захоплювався авіацією. Дмитро вчився на штурмана. На момент катастрофи йому було 20 років.

"Коли ми зустрічалися, він казав, що все подобається, що це його покликання, він хоче стати тим, на кого пішов вчитися", – розповів товариш, однокласник Дмитра Павло Грабенко.

Світлини зі сторінки ще одного загиблого Романа Корчовського у соцмережі – переважно із літаками. Він не приховував своєї мрії та насолоджувався кожною миттю, проведеною на висоті. Обіцяв, що коли стане пілотом, відвезе друзів на відпочинок до Туреччини. Роману був 21 рік.

"Як із цим змиритися. Хочеться ще спілкуватися, стежити за тим, як він летить", – каже однокурсник загиблого Олександр Фролов.

А 20-річний Володимир Олабін любив екстремальні види спорту, лижі, дайвінг. Але головним захопленням у житті було небо. Єдину світлину з літаком, викладену в соцмережі, хлопець підписав лаконічно: "Мрія – завдання".

Тим часом Максим Хом'ячук потайки від усіх подав документи до харківського університету і вступив. Під час льотної практики за два дні до катастрофи він пролітав над рідною Вінниччиною.

"Над Іллінцями пролітали, якби ж я знала, я би на крилах до нього перелетіла, щоб його тільки побачити", – каже мати Максима.

Курсанту був 21 рік. Ще один залишалося навчатися, потім хотів літати на винищувачі, а згодом стати цивільним пілотом.

Андрію Роспотнюку за місяць до трагедії виповнився 21 рік. Його мама служить в авіаційній бригаді. Дідусь теж був військовим. Тож Андрій завжди знав – продовжуватиме сімейну традицію. Мав стати військовим штурманом.

"Я б вирвала своє серце і віддала йому, аби почути заповітні слова: "Кицю, я прилетів, все добре", – написала в соцмережі дівчина Андрія Роспотнюка.

Вони були разом два роки. На фото та відео в соцмережах постійно веселі та усміхнені. Близькі курсанта кажуть: таким він був і в житті – завжди заряджав усіх навколо енергією та позитивом.

Як повідомляв OBOZREVATEL:

• класна керівниця загиблого в катастрофі Ан-26 Олександра Скочкова розповіла, що хлопець важко переживав загибель батька – штурмана Іл-76, збитого терористами над Луганськом.

• Саме заради його пам'яті він вирішив продовжити династію авіаторів.

• А дівчина курсанта Дмитра Студінського зізналася, що хлопець мав серйозні наміри і навіть питав у неї розмір каблучки.

• Кохана ще одного загиблого курсанта Артема Дудли згадала, що у юнака було передчуття, що з ним може трапитися щось погане.