Блог | "Блакитний записник": терапевтична книжка для дітей, які переживають війну
Спочатку повномасштабного вторгнення росії в Україну, за кордон виїхало понад 500 тис. дітей. За даними міністерства освіти і науки Польщі, у польських школах і дитсадках зараз навчається 187,9 тис. українців. Ці діти опинилися в дружньому і безпечному, але чужому середовищі, до умов якого були змушені адаптуватися.
Нещодавно у видавництві Vivat друком вийшла терапевтична книжка про адаптацію українських дітей під час війни в Польщі "Блакитний записник" від Галини Ткачук. Чому вона важлива і потрібна не лише дітям, а й дорослим розповідаю далі.
Одного ранку героїня "Блакитного записника" Влада прокидається від вибухів, поспіхом кидає в наплічник "речі найпершої потреби", одну іграшку, одну книжку, блакитний записник. І разом із мамою невідомо на скільки вирушає до Польщі. Евакуювати дітей у безпечне місце – таким був перший крок рятувального плану мільйонів українців 24 лютого 2022 року.
Відтак Влада опиняється у польській школі-інтернаті, де гамірно, тісно і зовсім не так, як вдома. Вдома залишилося все, що вона мала й любила – власна кімната, книжки, іграшки. А ще тато, з яким вона обожнює дивитися мультики. За кілька днів Влада, як і мільйони українських дітей, втратила відчуття безпеки і справедливості. Відчула швидку зміну звичного ритму життя, неможливість вплинути на ситуацію та прийняти власне рішення: хоче вона йти до іншої школи чи ні; хоче вона носити подаровану піжаму чи ні?
Нове житло, нова школа, нові однокласники – так багато змін, від яких закипає голова. Тож Влада записує свої почуття та емоції щодо всього, що відбувається навколо, у блакитний записник. Той записник, який мама дівчинки дивом не витягла з наплічника. В перший навчальний день він "палає" від кількості нотаток.
У польській школі до дітей із України ставляться привітно, але вони нікого не знають, погано розуміють мову:
- "Від цього всередині дивно і незатишно".
- "Усім нас шкода, бо ми чули вибухи й виїхали з дому".
- "Усі вважають, що Україна – це місце, де відбувається війна. І все".
Відчуття неповноцінності, самотності серед людей об’єднує трьох юних українців – Владу, Настю та Семена. Вони приймають рішення розповісти новим однокласникам про Україну не лише крізь фільтр війни. Наша країна була прекрасною і буде, і не можна допускати того, щоб вона асоціювалася виключно з бойовими діями (хоча куди без цього зараз?).
Створення яскравої книжки про Україну стало для талановитої трійці своєрідною терапією. Вони малюють картини, пишуть вірші, вигадують чудернацькі ідеї. Це допомагає їм відчувати творчий захват і радість на противагу незатишності і невизначеності. А ще вони додають до своєї книжки спогади з евакуації і спогади в евакуації. І таким чином роблять той болючий досвід важливою частиною минулого, яке зробило їх дорослими не за роками.
Психологи кажуть, що діти свідомого віку ніколи не забудуть про вимушене переміщення. Відтак ніколи не почуватимуться в абсолютній безпеці, як було до повномасштабного вторгнення, зокрема, й через набуті психологічні травми. Але будуть життєстійкими і сильними, якщо ми допоможемо їм справитися із травматичним досвідом. Книжка Галини Ткачук "Блакитний записник" – це книжка-опора для дітей, написана від імені дитини. І книжка-опора для дорослих, які не завжди знають, як говорити з дітьми про отриманий досвід, те, що болить, майбутнє хоча б тому, що ми вперше всією країною проживаємо такий досвід. Прочитавши її, вони краще розумітимуть, що відчувають діти, чого потребують і прагнуть. Бо інколи настрій дівчинки з України, себто Влади, може врятувати звичайний-незвичайний крем-суп, яким вона так сильно хоче поласувати.
Нині книжка про творчих і сильних духом дітей вийшла українською, в планах – польською. Війна показала нам, що знаходити спільну мову можна, спілкуючись різними мовами. Але буде добре, якщо ми знатимемо більше одне про одного: українці – про поляків, поляки – про українців. Особливо в контексті війни, яка нас об’єднала.
