Блог | Апостол свободи Хосе Марті мене б зрозумів

19 травня день пам᾽яті видатного кубинського поета Хосе Марті. Цього дня 1895 року він загинув у бою за свободу і незалежність своєї батьківщини. Помер обличчям до сонця, як писав в одному зі своїх віршів, що став пророчим. 19 травня цього року в Києві відкриють погруддя поета, якого кубинці називають Апостолом Свободи.

Я люблю поезії Хосе Марті. Люблю в оригіналі і в неперевершених перекладах Дмитра Павличка. І не лише поезії, а й його літературознавчі, філософські, публіцистичні статті. Зовсім недавно наводив слова кубинського Апостола Свободи про Олександра Пушкіна: "Ставши історіографом царя, він перестав бути щирим другом народу. Він поцілував батіг, який намагався зламати".

Я одержав запрошення посла Куби на церемонію відкриття погруддя Хосе Марті, але не скористаюся ним і зараз поясню, чому. Я пишу ці рядки 16 травня, коли в Україні відзначається День пам᾽яті жертв політичних репресій. І я не можу вшановувати пам᾽ять Апостола Свободи разом із дипломатами країни, яка відмовляє в праві на свободу моїм співвітчизникам.

Починаючи з березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила ряд резолюцій по Криму, що стосувалися територіальної цілісності, прав людини, мілітаризації півострова Російською Федерацією. Республіка Куба кожного разу голосувала проти цих резолюцій, по суті солідаризуючись із державою-агресором.

Здавалося б, дивно як для країни, влада якої постійно повторює мантри про боротьбу з імперіалізмом, стати на бік не країни-жертви агресії, не на бік кримськотатарського народу, разом з яким наше суспільство 18 травня відзначатиме іншу трагічну дату – День пам᾽яті жертв геноциду кримськотатарського народу, а на бік останньої в світі імперії, яка після окупації Криму знову, як за лихих часів СРСР, переслідує цей багатостраждальний народ. Якби Апостол Свободи жив у наші дні, він підніс би голос в оборону кримських татар, в оборону територіальної цілісності України, а не став би на бік московського імперіалізму.

Кубинська влада не може монополізувати Хосе Марті: він належить не компартії, а народові, у тому числі і тим мільйонам кубинців, які живуть у Маямі, Пуерто-Ріко, Мексиці, Іспанії та інших країнах. Улітку 1994 року, працюючи в посольстві України в Гавані, я спостерігав, як на набережній кубинці прощалися з родичами та друзями, а тоді сідали в саморобні плоти і вирушали в океан. Американці не могли заходити в територіальні води Куби, тож підбирали добровільних вигнанців уже в нейтральних водах і доправляли на базу в Гуантанамо. Скільки втікачів загинуло в океані, не підрахує ніхто. Тоді ж таки в Гавані інші люди намагалися вирватися з Куби, проникнувши на території дипломатичних місій – посольства Німеччини, генерального консульства Чилі, резиденції посла Франції.

Перед від᾽їздом з Куби як дипломат я повинен був відбути ритуал прощання не лише в МЗС, а й у ЦК компартії. Мій візаві – партійний функціонер відповідного рангу – хвилин сорок розповідав мені про переваги соціалізму. У відповідь я поставив йому лише одне запитання: – чому ж тоді тисячі кубинців намагаються вирватися до Маямі, а жоден американець не надумав перебратися на Кубу?

Я неодмінно вшаную Хосе Марті, покладу квіти до його погруддя. Але зроблю це сам. Можливо, 23 травня в пам᾽ять про студента будівельного факультету Педро Луїса Бойтеля, кандидата на голову федерації студентів університету. Він був противником колишнього диктатора Ф.Батисти, але не влаштовував і нову владу. 3 квітня 1972 року Педро Луїса Бойтеля заарештували, а 23 травня він помер після п᾽ятдесяти трьох днів голодного страйку у в᾽язниці суворого режиму Боніато.

Я вірю, що Апостол Свободи Хосе Марті мене б зрозумів.