Волонтер Діана Макарова – про свою книгу: Людям бракує правди про війну

Поціновувачі хорошої літератури з нетерпінням чекали старту найочікуванішої літературної події року - старту "Книжкового Арсеналу". Серед авторів, які привезуть цьогоріч до "Мистецького Арсеналу" свої книги - і відома волонтерка Діана Макарова. Попри постійні поїздки на Донбас, куди волонтери зі створеного Діаною Ф.О.Н.Д.у разом з нею самою їздять постійно, попри те, що ця волонтерська організація навіть за умов суттєвого зменшення допомоги з боку українців намагається не знижувати обертів, Макарова знайшла час і можливість і для створення книги. Про що йдеться в книзі з чудернацькою назвою "Захалявна книжка дикого волонтера, або Сектор V", яку саме правду про війну намагалася донести до читачів Діана Макарова і чому перші рецензенти називають цей твір "страшною казкою", "Обозреватель" поговорив з самою авторкою.

Відео дня

- Діано, в четвер на "Мистецькому Арсеналі" ви презентуєте власну книгу "Захалявна книжка дикого волонтера, або Сектор V". Ви ж ледь не щотижня їздите в зону АТО – де знайшли час для написання цієї книги?

- Звісно, часу на загалом книжку не було. В основному, це все те, що я писала в Фейсбуці протягом 2,5 років. Це ті літературні замальовки, на які я виривала десь 15, десь 45 хвилин, годину, півдня. Ті пости, десь дописані, десь підправлені, десь змінені, бо вже трошки все змінилось – вони увійшли в книгу. І це вийшла така книга нарисів, яку Юля Оскольська, випускаючий редактор, прийняла від мене у вигляді купи насмиканих з Фейсбуку текстів. І вона їх скомпонувала в єдиний сюжет. Розбивши його на три розділи: "Майдан", "Війна" і "Дикі волонтери". Що вийшло? Ті, хто прочитав перші віддруковані примірники, зараз намагаються зрозуміти, що це – мозаїчний роман чи книжка-епос. Дуже часто її називають казкою – довгою, веселою, доброю, але загалом – страшною казкою.

- А назва як з’явилася? Чому "дикий волонтер"?

- "Дикі волонтери" – це ті волонтери, які не узгодили свої відносини з державою. Це волонтери за велінням серця. Яким не потрібне волонтерство як щабель, як сходинка до чогось – до кар’єри, до якогось підприємства, до якоїсь галочки в біографії. Їм потрібне волонтерство як воно є. Просто допомога. І коли все закінчиться, ці волонтери повернуться до своїх справ. Вже як вони будуть продовжувати ці справи – інша історія. Бо ми всі стаємо зовсім іншими. І коли ми повертаємось до старих справ, ми вже розуміємо, що не можемо ними займатися.

Цих волонтерів загалом відсотків 80. На них, власне, базується усе волонтерство. Оці всі великі волонтери – "Народний тил", "Повернись живим", той же самий Ф.О.Н.Д Діани Макарової – ми би не відбулись, якби не існувало оцієї платформи загального волонтерства. Це суть і сенс волонтерства. Те, що я називаю – ми з Країни Волонтерів. Кожен з нас може бути волонтером. Не обов’язково для цього ставити штамп. Не обов’язково для цього заводити громадську організацію або благодійний фонд.

Читайте: А что с ним? - С ним Дебальцево

Нас давно називають "дикими волонтерами". Нас так називають в Міністерстві оборони, в Генштабі. Я завжди лобіювала права оцих волонтерів, яким, можливо, не обов’язково формалізувати свої відносини з державою. Але обов’язково допомагати фронту. І я завжди була теж таким "диким волонтером".

Ще чому дикі? Бо нам ніхто – не указ. Для нас нема авторитетів. Ми можемо вибатькувати генерала, міністра, ба, навіть президента України, якщо ми вважаємо, що вони чинять не правильно. Якщо ми вважаємо, що вони когось ображають, когось обділяють або на чомусь наживаються. У нас немає цього пієтету. І ми не боїмось, що скандал, який ми здіймемо, буде нам заважати в розбудові кар’єри, розумієш?

Тобто я би сказала, що це "дике волонтерство" - це одна з основ започаткування громадянського суспільства України.

- А чому саме зараз ваша книга побачила світ? Все-таки війна ще не закінчилась і багато хто каже – ось відсвяткуємо перемогу, тоді можна буде і за написання книжок сідати…

- Я вважаю, що книга навіть запізнилась. Писати треба зараз. Зараз суспільству дуже не вистачає літератури про АТО. Віршів. Книжок. Фільмів. Пісень. Виставок. Воно все це є. Але його мало. Можливо, рівень не завжди високий. Я не кажу, що моя книжка якогось високого рівня. Я навпаки боюсь, що вона не досить високого рівня. Я би хотіла після війни сісти, писати мемуари, обсмоктувати кожне слово, редагувати. Але… Я гадаю, що я роблю правильно. Тому що книга, кожна книга про АТО, вона доносить якусь правду. Правду, якої потребує суспільство, і якої воно не має.

Фронт і тил – це дві різні країни. Два різних світи, між якими пролягла прірва, яка шириться і шириться. З різних причин. Її розширяють і штучно – бо вигідно якось притишувати правду про АТО, правду про війну. Це вигідно нашій державі. Вигідно іншим державам. Вигідно заспокоювати людей. Також ця прірва залежить від загальної втоми суспільства. Бо люди стомились від зубожіння, від погіршення рівня життя. Стомились від почуття провини – люди, може, й хотіли би допомагати, але не можуть. Вони не завжди бачать цю допомогу.

Ця прірва стає дедалі глибшою і її треба штопати.

Читайте: Вести с полей. На фронте рулит "совок"

Знаєш, у нас в книзі є одна ілюстрація, яку зробила молода художниця Юля Овчаренко (до речі, в книгу увійшла також ілюстрація ще однієї, ще молодшої художниці – Дарини Макарової, моєї онучки). Але повернемось до Юлі Овчаренко. Вона зробила одну ілюстрацію, яка просто вражає. Там з одного боку малюнка зображений тил – дорогий ресторан, дороге авто, стоять модно одягнені люди, які здивовано так дивляться на іншу сторону картинки. А там, на іншій стороні, іде бій. Є поранений. Його перев’язують. А між цими двома картинками проходить лапка швейної машинки. Вона строчить, зшиває.

Ця ілюстрація присвячувалась нашій швейній сотні, нашим дівчаткам, які почали шити ще з Майдану – і досі вони шиють, шиють… Шиють безкоштовно. Ми роздаємо те, що вони пошили, теж безкоштовно. Ти ж знаєш, що Ф.О.Н.Д ніколи нікому нічого не продає… Оці невтомні бджілки, оці швачки – про них була картинка. Але насправді в ній куди більший смисл. Вона – про волонтерів, які зшивають прірву між там і тут, між смертю і життям, між миром і війною. Правда про війну – страшна. Але люди мусять її знати.

- Скільки минуло часу від моменту задуму зробити цю книгу до безпосередньо реалізації?

- Трошки більше року. Причому спочатку ми хотіли зробити це брошурою. Тому і назвали "захалявна книжечка дикого волонтера". Це мала бути брошура, в яку, крім нарисів, мала увійти корисна інформація. Можливо, трошки хроніки війни.

Чому хроніка? Бо люди, які варяться у війні, вони не завжди знають загальну хроніку. От я чудово знаю по дню, по кроку, погодинно, що відбувалось в Дебальцево, але я погано знаю, що відбувалось в Іловайську, бо я тоді займалась іншою справою. Я чудово знаю, як ми витягували полонених з Іловайська, але я погано знаю події в Луганському аеропорті.

Куди мене кидали хвилі цієї війни – той сектор я і знала. Точно так само і бійці. Своє вони знають краще. А загальна хроніка війни… Її знає мало людей – крім тих, хто спеціально відслідковує. Причому це проблема будь-якого суспільства: те, що було недавно, люди пам’ятають гірше, ніж те, що відбувалося, припустімо, 50 років тому.

Ось ми і хотіли подати цю хроніку – уривками. А також дати корисні, потрібні для армії речі: основи тактичної медицини, основи роботи з розтяжками. Але ми трохи спізнились. Зараз всі ці основи стали не дуже потрібними, бо армія худо-бідно навчається. І зараз дуже мало бійців, які не вміють користуватися джгутом, "целоксом". Вони можуть навіть в умовах бою десь в бліндажі якісь більш серйозні маніпуляції медичні.

Тож це вже відпало. Але коли ми почали висмикувати більш-менш літературні нариси – не просто публіцистичні, не просто де я громи і блискавки кидаю на Генштаб і Міноборони, а такі більш художні замальовки – виявилось, що їх досить багато.

Читайте: "Леха! Мы сорвали джекпот!" Два дня женского десанта в АТО: путевые заметки

Коли кажуть, що то я написала книгу – це не зовсім так. МИ написали книгу. Там між розділами, між блоками взяті блоки з Фейсбуку. Коменти. Окремі пости. І я можу сміливо сказати, що цю книгу ми писали разом. Там є трохи про наш рейд, коли, пам’ятаєш, нам було страшно – і ми їхали і співали?

Я запитувала у людей, які читали: слухайте, а ця книга – вона про мене? Про кого там? Є головний герой? Кажуть: ні, вона не про тебе. Вона і не про Ф.О.Н.Д. Вона, швидше, про те, що ти кажеш. Про країну волонтерів. Вона про багатьох людей.

Ну і, звичайно, оскільки я думаю про фронт майже постійно – він і став головною ідеєю книги.

Я не відмовилась від авторського гонорару. Але весь цей гонорар я пускаю на потреби Ф.О.Н.Д.у. Бо це наша книга. Наша разом. Бо Ф.О.Н.Д – це найважливіше.

Досить незвичний формат книги… Не страшно було ризикнути?

Це книга блогера. Такі раніше вже випускалися. І робилися вони так прямо фейсбучними витягами. Я дуже переживала за ці витяги. Але люди читають і кажуть: слухай, а це класно. Воно якось проходить таким фоном і показує: а ти не один – нас таких багато.

В четвер о 10 ранку ми презентуємо нашу книгу на "Мистецькому Арсеналі". І знаєш, що би я хотіла на цій презентації робити? Я би хотіла розповідати про те, що не увійшло в книгу. Бо коли ми склали книгу – ми з жахом зрозуміли, що це лише верхівка айсбергу. Максимум, третина. А більша частина не увійшла в книгу. І я не знаю, чи це колись буде надруковано. Я просила прибрати саме страшне – не треба лякати читача. Тому в одній з рецензій на нашу книгу і було сказано: "Діана написала казку. Добру. Часом смішну. Але страшну".

Це казка-епос. Коли закриваєш книгу – і не знаєш, чи було це, чи привиділось. Коли думаєш – невже це було ТАК страшно? І як це страшне може поєднуватися зі смішним?

Звичайно, там є Ендрю (керівник однієї з мобільних груп, що боролися з контрабандою в Луганській області, загинув під час нападу невідомих в одному з рейдів на початку вересня 2015 року – ред). Там будуть інші мої загиблі друзі.

Читайте: Между миром и войной. Два дня в АТО: путевые заметки

- Де можна буде придбати вашу книгу? Чи буде вона продаватися в книгарнях?

- В четвер, 21 квітня, з 10 ранку ми будемо на видавничому майданчику в "Мистецькому Арсеналі" - там можна купити. 28 квітня можна придбати в літературному пабі "Крапка-Кома". І від сьогодні вже можна подати електронну заявку в інтернеті, вказати, куди вислати – і видавництво висилає.

А потім, якщо книга піде, якщо читач проголосує за книгу, то, можливо, вона з’явиться в книгарнях.

Все залежить від читача. Книга писалася для людей – і лише людям вирішувати, потрібна вона чи ні.