Вирішувати проблеми безробіття буде рекет?

Віце-прем'єр-міністр і, за сумісництвом, міністр соціальної політики Сергій Тігіпко каже про економічне зростання в Україні і, зокрема, про зменшення безробіття. Йому вторить директор Державної служби зайнятості Володимир Галицький, який також не сумнівається у зростанні кількості робочих місць і навіть зарплат. Управлінці напевно не хочуть відставати від Азарова, якому всюди ввижається дешева гречка і благоденство, щось подібне про те, що "жити стало краще" ми вже читали колись у шкільних підручниках.

Ілюзія процвітання складеться у кожного, хто надумає пройтися по урядових сайтів кшталт "Урядового порталу" або почитати стрічку новин Державної служби зайнятості.

Виходить, що безробіття загрожує в основному арабським країнам і навіть Нової Зеландії, а от у нас мало не в кожному райцентрі відбуваються заходи з профорієнтації та, взагалі, Державна служба зайнятості дуже хороша. Не те щоб ми недооцінювали важливість вибору професії для молоді, але якась неправдоподібна у своїй нудотності картина виходить.

Заглянемо на сайт Держкомстату: за даними на 1 лютого 2011 року рівень зареєстрованого безробіття за місяць зріс на 0,1% і тепер становить 2,1%, 585,6 тис. осіб. Фактичне ж число безробітних, що обчислюється за методологією Міжнародної Організації Праці (МОП), на даний момент в 3 рази більше, близько 6%. Звичайно, в порівнянні з кризовими роками ситуація покращилася і стабілізувалася, принаймні про це говорять цифри на сайті Державного комітету статистики. Зараз вже не звільняють співробітників пачками, піддавшись загальній паніці.

Але ситуація на ринку праці стабілізувалася далеко не найкращим чином, роботодавець дослідним шляхом зрозумів, що звільнення частини співробітників вбиває двох зайців: зменшується фонд заробітної плати, а "залишилися в живих" готові робити і свою роботу, і роботу "свежеуволенних" колег за копійки, тільки б зберегти робоче місце. При цьому всім середня зарплата по країні трохи більше 2 тис. грн.

Ось вам і надприбутки під час кризи. Зараз це вже статус-кво: одні звикли до надприбутків, інші - працювати за двох і більше і боятися втратити навіть таку роботу. Дуже сумна і тупикова ситуація, в якій розраховувати на збільшення рівня заробітних плат не можна (а навіщо?), Та і якість послуг і виробництва 5 співробітників замість 10 чи не піднімуть.

Є професії, які все одно важливі й потрібні. В епоху загальної комп'ютеризації IT-фахівець стає незамінним. Більше того, тут складно заощадити і набрати дешеву робочу силу, цифрові технології не люди, до них без знань не підійдеш, доводиться платити фахівцям в середньому 10 000 грн. А тим, хто цими знаннями не володіє, залишається лише ще одна затребувана професія - продавці.

Ось і виходить, що більша частина населення ламає голову, як "купити щось непотрібне", щоб потім це непотрібне продати. А сільське господарство стабільно розмістилося в кінці таблиці Держкомстату з даними про середньомісячні зарплатах в різних економічних галузях, середня оплата праці в даній галузі складає 1430 грн., Що ніяк не заважає капусті коштувати 12 грн., А картоплі 8 і т. д.

До речі, HR-агентства теж набралися оптимізму у політиків. Вони ось-ось обіцяють поліпшення в банківській сфері, обіцяють вже давно, поліпшень поки мало, мабуть, скоро повинні бути. Зріс попит на лікарів і фармацевтів (правда, знову в основному мова про торгівлю медикаментами), лікуватися хочеш не хочеш, а треба. Заощадити можна на відпочинку, тому з приводу туристичного бізнесу навіть найбільші оптимісти нічого доброго не кажуть, там все ще "все погано". Легко можна влаштуватися робітником або у сфері обслуговування, але зарплати і тут не втішні, все так же навкруги 2 тис. грн.

Що ж відбувається в Державній службі зайнятості, органі, який власне за тим і існує і фінансується, щоб ці проблеми вирішувати? Там все просто чудово. Про це розповість квітучий вигляд Київського міського центру зайнятості. Прекрасний ремонт, килими - все це може спостерігати будь-який відвідувач. Так само, як і завидний автопарк біля стін центру, навряд чи це машини безробітних, напевно працівників центру.

Звідки це все? Невже подяку тих, кому допомогли знайти роботу за 2 тис. грн.? Якщо держава так розкішно фінансує цей заклад, то цікаво, як і з ким потрібно домовитися, щоб бюджет передбачив зарплату водіїв для керівництва центру, в той час, як в лікарнях не вистачає самого необхідного.

Сказати, що Центр зайнятості дуже добре вирішує проблему безробіття теж складно, як було сказано вище, зареєстрованих безробітних майже 600 тис., заявок від підприємств трохи більше 60 тис., тобто на 1 місце претендує 9-10 чоловік, при чому потрібні в основному робочі спеціальності. Все інше, чим займається служба зайнятості, це розподіл посібників тим, кого не вдалося працевлаштувати. Напевно, секрет автопарку під стінами Центру криється саме в особливостях цього розподілу.

Є ще один спосо б. Нагадаємо коротенько події. Режисер і викладач Леон Кляйнберг перебував на обліку в службі зайнятості та отримував допомогу.

Знявшись з обліку, він влаштувався в Укртелерадіопресінститут, який оформив нового співробітника на роботу заднім числом без його відома, не було навіть заяви про прийом на роботу. Виявивши цю нестиковку, Центр зайнятості подав на Кляйнберг до суду, вимагаючи 16,5 тис. грн. за те, що він нібито приступив до роботи за два тижні до зняття з обліку. Після довгих зволікань Укртелерадіопресінститут надав пакет документів, повністю знімають всі претензії до колишнього викладачу.

24 лютого 2011 Окружний адміністративний суд м. Києва повністю відхилив претензії позивача, суддя часом не могла приховати здивування з приводу абсурдних претензій центру та недбайливості юридичного представника Андрющенко. Примушує задуматися розмова Леона Кляйнберг з першим заступником директора центру Леонідом Шаяном. 31 січня 2011 Леон Ехільевіч прийшов на прийом до чиновника, щоб з'ясувати причину таких наполегливих безпідставних переслідувань. Той відповів: "Звичайно ж, Ви ні в чому не винні! Тут таке твориться, я б Вам сказав, але у Вас, напевно, диктофон ... "Те, що в Центрі зайнятості щось коїться, видно неозброєним оком і сумнівів не викликає. Також Шаян обіцяв принести письмові вибачення і розглянути заяву режисера протягом трьох днів.

Чи варто говорити, що через кілька днів Шаян всі свої обіцянки заперечував і сказав, що заяви він не бачив! Хоча на заяві стоїть резолюція з його ж підписом про розгляд протягом місяця. Не дивлячись, чи що, підписував? Відповідь прийшла після рішення суду, але вже від імені іншого заступника директора, пані Мушинський, видно не вдячним здалося справу Леоніду Павловичу. Як не дивно, рішення суду і розслідування Прокуратури виявилося недостатньо для вимагачів. Вони хочуть подавати апеляцію.

Уявити якийсь інший мотив, крім вимоги хабара від замученого півторарічної канітеллю колишнього підопічного, складно. Адже всі документи свідчать на його користь.

Ось таким переслідуванням і вимаганням займається служба, яка повинна вирішувати проблеми безробіття, на це йдуть виділяються державою гроші. "Обозреватель" направив запит про коментарі ситуації в Київський міський центр зайнятості більше місяця тому, відповіді чекаємо досі.

Цей випадок не просто епопея про втрачений час, гроші і здоров'я однієї людини. Ображений безпідставним переслідуванням Кляйнберг подасть позов про відшкодування морального і матеріального збитку в Цивільний суд, звернутися до Комісії з прав людини та Комітет по боротьбі з корупцією і навіть напише прем'єр-міністру Азарову, не варто пояснювати, скільки нервових клітин гине під час біганини по інстанціях в нашій країні.

Вся ця історія - ілюстрація того, що гнилої чиновницький апарат, ніколи не вирішить нагальні проблеми суспільства, працевлаштування населення лише ширма, за якою ховаються рекетири, думки їх зайняті лише тим, як викачати побільше грошей з держави і підопічних. Безробіття вигідна не тільки роботодавцям, адже чим більше безробітних, тим більше роботи у Центру зайнятості, тим впевненіше себе почувають чиновники.