Копатько: наші біди знаходяться всередині нас
Один з інформаційних лідерів минає - україно-російські відносини. Після кількох років "льодовикового періоду" - в наявності явне їх потепління. Безумовно, ці процеси пішли завдяки новій політиці нового президента України та його команди. Як оцінюють громадяни України позитивні зміни у відносинах з РФ? Яку еволюцію зазнали їх думки? Про це та багато іншого в ексклюзивному інтерв'ю з соціологом компанії Research & Branding Group Євгеном Копатько
Євген, на рівні "влада-бізнес" україно-російські взаємини, швидше за все, будуть розвиватися дуже прагматично і жорстко. До ак відносяться сьогодні, по закінченні року, громадяни України до нового повороту української політики по відношенню до РФ?
У наших країн був період поганих відносин. Як свідчать результати соціологічних досліджень останніх п'яти років, різко погіршуватися вони стали з осені 2006 року. І в цьому велика частка провини колишнього політичного керівництва України: адже воно позначило єдиний вектор зовнішньої політики - шлях до Європи і в НАТО. Чітко спостерігалося волюнтаристське захоплення ідеєю "входження в західну цивілізацію" і ігнорували важливість збереження існуючих позитивних зв'язків з РФ.
Як наслідок - в інформаційному просторі Росії це викликало великий викид негативної інформації. Хоча в суспільстві завжди існував запит (і це показують результати багатьох соцдосліджень) на поліпшення україно-російських відносин.
Міждержавні відносини України та Росії в період 2005 - 2009 рр.. насамперед, базувалися на економічній складовій. "Газова криза" початку 2009 р., у сприйнятті населення збігся з найнижчою оцінкою рівня добросусідства між країнами. Слід зауважити, що навіть та частина населення, яка вважає Росію братською країною, згідно з результатами дослідження нашої компанії на початку 2009 р. значно зменшилася. "Газове питання", а саме переконання у необхідності перегляду газових угод, об'єднав громадян України - такої точки зору протягом 2010 р. дотримується 71% населення України, незалежно від регіону проживання.
У суспільній свідомості двох країн сьогодні чітко намітився позитивний тренд зближення наших держав. Результатисоціологічних опитувань свідчать про збільшений очікуванні більшої частини населення України поліпшення свого життя, в результаті зближення з Росією. Показовим є високий рівень очікувань зближення з Росією з боку пересічних українців (79% - на Сході країни і 26% - на Заході). Більшість українців на сьогоднішній день бачить необхідність поліпшення відносин з Росією, насамперед, в економічній сфері (62%), не надаючи вагомого значення гуманітарних питань (11%) або екології (9%). Більше того, значна частина населення України (59%) розглядає економічну майданчик як пріоритетну в питаннях зближення країн. При тому, що як в Росії, так і в Україні існують величезні проблеми в демографічній, соціальній, освітній та екологічній сферах. Нас об'єднує така проблема, як дитячий алкоголізм, в наших країнах не вирішено питання з дітьми-сиротами і безпритульними. Окремим питанням стоїть проблема трудової міграції. На жаль, сьогодні на низькому рівні задіяний культурний аспект взаємин. Повністю ігнорується можливість побудови відносин на регіональному рівні.
Позитивні зміни в оцінках стану міждержавних відносин соціологи відзначили вже на початку 2010 року. Після зустрічей нового Президента України з керівництвом Росії більшість респондентів (61%) стали вважати Росію найбільшим союзником України, а 19% - Європейський Союз. Тільки 21% опитаних вважали, що між Києвом і Москвою існують напружені стосунки. Також показовим є той факт, що дуже мало українців асоціюють Росію з ворожою державою - 1%, а ще 4% вважають її конкурентом. Дві третини респондентів відзначили, що українсько-російські відносини стабілізувалися і покращилися. Безсумнівно, ці оцінки та очікування - своєрідний аванс нової влади, оскільки Росія і Україна ще не зробили будь-яких конкретних кроків щодо кардинальної зміни характеру взаємин.
Які найбільш важливі проблеми україно-російських відносин - з точки зору громадян - "спливли" у процесі досліджень?
Головною характеристикою українсько-російських відносин є їх комплексність (як з жодною іншою країною), що надає їм особливий характер. Поруч з політичними та економічними факторами, активно "працюють" чинники психологічної властивості, які випливають з тривалою, складною і неоднозначною історії двох країн і народів. Однак, сьогодні відсутня фактичний план дій щодо побудови взаємовигідних відносин або хоча б оптимізації вже існуючих. Насамперед, необхідно провести повну інвентаризацію україно-російських відносин, і не тільки за загальними економічними чи іншими показниками, а проаналізувати всі без винятку точки дотику наших країн.
Для громадян України важливою проблемою є статус російської мови. На жаль, це питання в Україні вже багато років є предметом політичних спекуляцій. Перед кожними президентськими або парламентськими виборами це питання знову і знову мусується в пресі. Причому ті політики, які в рамках виборчої кампанії виступають захисниками російської мови, після приходу у владу про свої обіцянки, як правило, забувають.
Згідно з нашими даними, необхідність зміни статусу російської мови відзначили близько 57% опитаних. Хоча, звичайно є регіональні відмінності: більш високі очікування щодо виконання даних обіцянок В. Януковича на півдні України і на Донбасі, трохи менші - на Сході в цілому, найбільш низькі - у Центрі, на Півночі та Заході.
Далі - це Харківські угоди. Висновок Чорноморського флоту в 2017 році був в останні роки однією з найбільш гострих тем, як у відносинах України та Росії, так і всередині України. Соціологія чітко фіксує розбіжність регіональних позицій у даному питанні. Звичайно, рішення по ЧФ зняло напругу у жителів Сходу і Півдня України, але викликало категоричне "ні" у жителів Західної України. Однак більшість респондентів все-таки вважають, що рішення по флоту було правильним. Наприклад, жителі Центру і Сходу НЕ проти продовження перебування ЧФ, але хочуть знати - на яких умовах. Слід зазначити, що економічний чинник істотно коригує ставлення до продовження перебування ЧФ у Севастополі. Економічну вигоду в обмін на продовження перебування ЧФ в Севастополі готові підтримати 29% жителів Заходу, 50% Центру і 46% Сходу України.
Також важливою темою був конфлікт на Кавказі в серпні 2008 року. Ми робили опитування через буквально два тижні після цих подій, і ось результат: українські ЗМІ, на думку респондентів, були налаштовані вкрай негативно проти Росії, а більшість людей (парадокс!) вважали, що напад стався саме з вини Грузії. Більша частина респондентів підтримали Росію, частина при цьому висловилася проти втручання України в конфлікт, але українське керівництво зайняло однозначно прогрузинську позицію.
Цей конфлікт, до речі, серйозний урок для України: як можна втратити свою територію в результаті безграмотних дій політиків. Частина представників українського політикуму, які відчувають русофобські настрої, які межують з нацизмом, озвучують їх досить активно. Тому для нас цей конфлікт - великий урок і пересторога, щоб між слов'янськими народами не виникало подібних ситуацій.
Між слов'янськими народами давно немає згоди. Деякі експерти констатують міжнаціональний слов'янський конфлікт. У чому ж причина: внутрішні проблеми, зовнішній фактор? Або проблема в національному характері слов'ян, в тому числі й українців ...
Всі наші біди знаходяться всередині нас. Коли виникає внутрішній конфлікт, то у слов'янських держав - і це загальна тенденція - не йде пошук точок зближення, а навпаки, ми постійно шукаємо точки розколу, розриву. А адже це ж зовсім інший підхід до вирішення проблем, у тому числі і політичних. Сьогодні ми, слов'яни, виявляємо дуже-дуже багато відмінностей, які є між нами, але ми свідомо йдемо від того, що нас об'єднує. Ось, наприклад, ми задавали респондентам таке питання: чого більше - відмінностей або спільного між українцями та росіянами? Відповідь: "більше спільного" - 71% респондентів, а "більше відмінностей" - 21%. Але ось інше питання: чого більше - відмінностей або спільного між жителями Західної та Східної України? Відповідь: "більше спільного" - 48% респондентів, "більше відмінностей" - 41%.
Тепер порівняйте з відповіддю на перше питання! Це свідчить про те, що у нас всередині країни вже позначена "зона відмінності", яка може стати "зоною розриву". Адже, незважаючи на всі заклинання, що ми унітарна, єдина держава і пр., є ментальні відмінності, у нас різне розуміння історії, і в чомусь різне бачення майбутнього.
У нас досі немає громадянської злагоди. Між представниками різних слов'янських народів постійно прозирає мотивація "розлучення", є внутрішнє бажання знайти якийсь новий конфлікт.
Я цей приклад наводив вже багато разів: в останній третині 19 століття Отто фон Бісмарк об'єднав Німеччину в єдину державу. Раніше це було клаптева ковдра, в якому жителі Баварії і жителі Мекленбурга відрізнялися по мові навіть більше, ніж українці та росіяни. Але в підсумку були об'єднані католицький південь і протестантський північ. За способом господарювання, по укладу - зовсім різні. Зовсім недавно об'єдналася Європа, самі різні держави, різні мови, історія, менталітет. А вони ж в недавньому минулому воювали один з одним, і учасники Другої світової - з різних воювали сторін - ще живі.
У нас же в цей же час відбувається зворотний процес: розкол слов'янських держав, усі (особливо це стосується України і Росії) чомусь намагаються довести один одному хто важливіший, найголовніше, "історичніше", хто більше духовний ... І наша влада нічого не зробили протягом двадцяти років, щоб згуртувати народи, щоб ми знаходили все-таки "точки збірки".
Наші держави накопичили багато стереотипів при оцінці один одного, це ж, мабуть, стосується і громадян наших країн. Зараз проявився процес зближення України і Росії, але як буде здійснюватися новий сценарій в нових умовах? Що громадяни України хочуть залишити в минулому?
Хочуть, насамперед, прибрати нав'язуваної радикалами як у Росії, так і в Україні, конфліктної моделі двосторонніх відносин. Ця модель заснована на необхідності вибору між союзницькими відносинами і неминучим протистоянням. Замість неї повинна бути сформована консенсусна модель українсько-російської взаємодії: безумовне визнання державної незалежності та суверенітету обох країн, дотримання принципів стратегічного партнерства, спільного вироблення взаємоприйнятних рішень існуючих у двосторонніх відносинах проблем. При цьому і Росія, і Україна повинні виходити із спільності інтересів двох країн, шукати те, що їх об'єднує, а не розділяє. Історичні образи і взаємні претензії повинні бути винесені за рамки реальної політики. В основу діалогу повинні бути покладені об'єктивні інтереси громадян (!) наших країн.
Динаміка українсько-російських відносин у цьому році задає неконфліктний вектор. Вважаю, що цей процес повинен заглиблюватися, при цьому є необхідність дій не тільки з боку політиків, але і з боку експертного співтовариства, журналістів. Ми в якийсь час перестали спілкуватися , перестали розуміти один одного. Зараз є діалог, але залишилися старі стереотипи, а час йде вперед. І ми вже з нових позицій дивимося на росіян, і росіяни з таких же нових позицій дивляться на Україну та українців.
У Росії, наприклад, діє, що склався ще в 90-х роках, стереотип стосовно України - "братня республіка, і така неадекватна поведінка". Багато російські політики розглядали (і розглядають) Україна, як частина Росії - "вони такі ж, як і ми". Нерозуміння процесів які відбуваються в Україні, проектування думки деяких журналістів і політологів на всю країну (які були дуже категоричні у висловлюваннях), і привели до стереотипів мислення. Минула газова війна дуже сильно посилила ці стереотипи, за даними російських соціологів у росіян виникло негативне ставлення до всієї України. Негативне ставлення до еліти, безпосередньо до Ющенка, вони екстраполювали на всіх громадян України.
І ось тепер, коли настало потепління, і росіяни уважніше подивилися на нашу країну, то виявилося, що вона вже інша. Нам треба спробувати скоригувати позиції відносно один одного. Це не може бути ситуативною роботою, це вимагає більш глибокого підходу. Зараз, коли знижений градус конфліктності, і країни рухаються назустріч один одному, треба по-іншому відбудовувати відносини. Закономірне питання - як, по-іншому? Відповідь - на рівноправних умовах.
Нещодавно Леонід Кравчук в якомусь телеефірі сказав дуже важливу річ: "зверніть увагу, ніколи росіяни не хотіли вести з нами діалог на рівних умовах". Я згоден, він абсолютно правий - не хотіли.
Але тут виникає інше питання - а як з Україною можна було вести переговори на рівних? До недавнього часу Україна взагалі не хотіла ніяких діалогів. У нашої еліти не було консолідованої позиції: президент говорить одне, прем'єр - інше, а спікер - третє. Якщо у самих українців був вкрай низький рівень довіри до влади (2%), то що вже говорити про інші країни? Якщо у нас буде компромісна і консолідована політика, ми будемо передбачувані - тоді нас будуть поважати хоча б за послідовність.
Ще раз варто підкреслити - сьогодні більше 70% українців розглядають Росію, як братську, дружню країну і стратегічного партнера. Негативно - як ворожу країну або як джерело загрози - не більше 7%. Це базова позиція. Політичний діалог важливий, але потрібні конкретні підтвердження нових позицій: економічні, соціальні, культурні проекти. Багато речей нам доведеться починати з чистого аркуша. Пам'ятаєте, є такі дитячі картинки: знайдіть десять відмінностей? Ми знайшли вже сто десять відмінностей! Давайте тепер згадаємо, що нас об'єднує.
