"Все, що розповідають про "Мордор", - брехня": українська поетеса розгнівала мережу своїм "прозрінням"

Колишня волонтерка "Правого сектора" і поетеса Євгенія Більченко звинуватила своїх співвітчизників у поширенні брехні про Росію, де насправді нібито "ніякої українофобії немає". До такого висновку вона прийшла після відвідин країни-агресора кілька днів тому.

"Ніякої українофобії тут немає. Все, що розповідають про "Мордор", - це брехня. Система контролю і цензури є, але вона - інша. Вона присутня, але її форми відрізняються від того, що вам транслюється", - написала киянка у Facebook.

Читайте: "Згиньте з моєї України!" Звернення переселенки до жителів Донбасу вразило мережу

За її словами, і українські, і російські ЗМІ спотворюють реальну картину того, що відбувається в обох країнах, що тільки погіршує відносини між простими людьми.

"У відносинах двох споріднених країн і культур створена штучна проблема війни народів. У ній винні всі, обидві влади і обидва табори медіа, всі, крім простих людей", - наголосила Більченко.

Вона також заявила про намір боротися з "неототалітаризмом в Україні", закликавши всіх незгодних "вбитися об стіну".

"Що нацики зі мною будуть витворяти на Батьківщині, я приблизно знаю. Але я не дам нецікаво монополізувати право на МОЮ України. Я вважаю, що боротися проти неототалітаризму в Україні треба з повним ризиком зсередини", - зазначила поетеса.

"Я - громадянин України і російський поет. А такі не здаються", - додала вона.

Раптове "прозріння" киянки викликало бурхливу дискусію у соцмережі.

Незважаючи на частину схвальних лайків, безліч фоловерів висловили розчарування словам поетеси, назвавши її "черговим троянським конем". Дехто запропонував відправити їй "російську кулю" і нагадали про жертви агресії Кремля.

Нагадаємо, свого часу Євгенія Більченко була прихильницею Майдану. Саме вона є автором відомого вірша "Я - хлопчик. Я сплю, згорнувшись у труні калачиком..."

Я хлопчик. Я сплю, згорнувшись у труні калачиком. Мені сниться футбол. У моїй голові - Калашников. Невчасно мені, братики, довелося розслабитися! Шкода, дівчинка-лікар у халатику не врятувала мене...

Я - дівчинка-лікар. Я у шию смертельно поранена. У моєму містечку по небу летять журавлики І глушать Wi-Fi, щоб мама моя не бачила, Як я зі своїм коханим прощаюся у Твіттері...

Я мама. Об фартух витерши руки мильні, Телефоную на війну я синочку по мобільному. Дитя не бере! Приїде, отримає віником! "Його відспівують", чую відповідь священика...

Я - батюшка. Я собор свій відкрив під госпіталь І сам в ньому служу медбратом, помилуй Господи! Слова для душі, що чреву - пуд каші гречаної: За це хрестив поета я, нехай і грішний він...

Я - просто поет. Я теж стою під кулями. Кишка, хоч тонка, як лірика Ахмадуліної, Але все ж не настільки, щоб боятися червоного: Потрібніше віршів сьогодні - мішки з ліками...

Я - старий аптекар. Мені б - давно на пенсію: Сидіти і блаженно витріщатися у ящик з піснями. Але скінчилися бинт, і вата, і маски начебто: Начальнику, прийшли термальної води для Батьківщини!

Я - Батьківщина. Я дитина і сплю калачиком. Призначений державою, до мене кат йде, З надр моїх вирив мармур собі на лігво: Податковій здав податок він, але Богу - Богове.

Я Бог. І я теж Тато. Синок Мій Ласкавий У дауна в класі дитячий відняв Калашников. Сказав, мовляв: "Ні-ні!" і стрибнув без парашутика...

Спи, золотко. Спи, Мій Хлопчику.

Я воскрешу Тебе.