Блог | 33 роки тому совєти вбили Василя Стуса

У ніч з 3 на 4 вересня 33 роки тому не стало Василя Стуса.

Розуміння, що його вбили, коли мені було два рочки, стало для мене у школі сильним потрясінням. Раптом виявилось, що злочини радянської влади - то не є щось далеке "з архівів". І сьогодні ми не маємо сприймати як норму спробу повернутися у велику політику його фсбшного адвоката.

А цей уривок я зі шкільних років знаю напам'ять:

Читайте: Стус і Нобель. Демістифікація міфу

"Бач, сину, я дуже хочу, аби Ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживе, проскніє, прожере не з одного єгипетського глечика — поки й ґеґне. А чи була вона людина? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собі добрий слід? Пригадую одного старого дідуся. Сам голодний, він, піймавши хорого голуб’ятка, ще жовтодзьобого (була хора ніжка) — годував його зі своїх уст хлібом, напував водою. Те голуб’я стрибало за ним, як за батьком. І що? Видужало голуб’я, підросло, набралося сили. Не знаю, дякувало вже чи ні (не в тому річ!), а коли дякувало — то як. Але в моїй пам’яті — поки й житиму — буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову (дідусь уже помер). І від того, що це було, що це бачив я і бачили інші люди — світ став кращий. Бо й мені й іншим захотілося й собі — жити так, аби голуби сідали на плечі".