"Росіяни завжди обернуться до тебе з сокирою". Наталя Васько – про скандали на зйомках із акторами з РФ, Оксану Байрак і фільми, за які соромно

Акторка Наталя Васько ("Гніздо горлиці", "Кріпосна", "Крути 1918", "Віддана", "Доньки-матері", "Пізнє каяття", "Село на мільйон") зізнається, що готувалася до війни ще за пів року до вторгнення. І дуже злилася на тих українців, хто не сприймав серйозно загрозу.

В інтерв’ю OBOZ.UA артистка розповіла, чому перший час після страшного лютого навіть не думала про роботу, прокоментувала зрадницьку позицію режисерки Оксани Байрак, у якої знімалася. А також вперше зізналася, що нещодавно вийшла заміж за обранця, через якого публічно сварилася з його колишньою дружиною.

– Не було думки на початку великої війни, що треба буде змінювати професію, бо кіноіндустрія оговтається не скоро?

– Була думка, що все зупинилося, і по суті, без перемоги України мені ця професія не потрібна. Перші пів року я навіть не думала про роботу. Згадую, в мене була розмова влітку минулого року з Ірмою Вітовською, вона тоді була в Івано-Франківську, сказала мені: "Наталко, готуйся до того, що років п’ять скоріш за все нічого не буде зніматися". Здивувалася, але не злякалася. Я така людина, що ніколи не боялася будь-якої іншої роботи – не білоручка. Якби не акторство, пішла би в госпіталь або готувала для хлопців.

Однак згодом перетелефонували з театрального агентства, з яким співпрацюю. Сказали, що акторки, які знайшли тимчасовий прихисток від війни за кордоном, повертаються додому, починаємо працювати. І ще знаєте, що було приємно: більшість глядачів, які купували квитки на наші вистави, що вимушено не відбулися, не здали квитки. Ми відновили гастролі. З телевізійних проєктів після вторгнення було кіно "Малевич" – в мене там невелика роль, і детективна мелодрама "Коло омани" – днями буде прем’єра на "1+1". Більше поки не хочу нічого брати. Крім усього іншого, війна дуже сильно змінила цінності. Яка в мене була думка 24 лютого? Коли окупанти підходили до околиць столиці, зрозуміла, що нічого подібного з того жаху, який тоді внутрішньо відчувала, не могла навіть уявити – значить, і зіграти. З цієї причини здавалося, що треба дуже добре нам всім подумати, коли йдемо в акторство.

– Російське вторгнення в Україну стало для вас несподіванкою?

– Я розуміла, що буде наступ, і дуже злилася на людей, які не сприймали загрозу і заявляли, що не посміють. Але це дивно, коли біля твоїх воріт – купа війська, танки, крематорії, станції переливання крові – це все лише щоб полякати? До цього вже забрали частину України – і далі бути наївними? Пам’ятаю, за пів року до вторгнення натрапила на ютуб-канал "Хлопці з лісу", де розповідали, як поводитися в умовах війни: що робити, коли починається обстріл, і таке інше. І от там наголошували, що під час наступу краще не проявляти дурного героїзму, якщо в тебе немає чим захищатися. Маєш малих дітей чи хворих батьків – вивозь їх, щоб не стали заручниками. А в мене мама в Червонограді – а це всього 200 кілометрів від кордону з Білоруссю.

Запланувала вивезти її до сестри, яка мешкає в Італії. Думала, відвезу – повернуся і буду волонтерити. Мій Андрій допоміг дістатися до Червонограда, а коли прийшов на потяг, щоб повертатися в Київ, оголосили по вокзалу, що змінився маршрут руху, поїзд тут не їхатиме. І я вирішила, що це знак. Кажу: "Андрію, нам дається ще один день побути разом – для чогось дуже важливого". Ми зайшли в церкву, переговорили зі священником, і вже на наступний ранок нас обвінчали. Спеціально не готувалися: я була в штанах, без зачіски – з хвостиком, правда, знайшла гарну червону вишиванку. Діти священника та диякона погодилися стати нашими свідками. Була ще моя мама – от і всі присутні. А через рік ми з Андрієм розписалися.

– Про це публічно не було відомо: вітаємо вас!

– Ми не розповідали, бо вважаю, що таке не на часі. На мою думку, зараз весь акцент має бути на воїнах – їхніх радощах та проблемах. Вся країна мала би працювати і думати виключно про фронт. Я нещодавно прийшла на "1+1", щоб зробити фото для реклами серіалу, який вони скоро транслюватимуть. Перша людина, яка відчинила мені двері, почала розмовляти російською. Я обурилася: "Ну, як можна? Війна всюди! Заходжу і хочеться зразу пригнутися, бо не почуваюся захищено. Це мова ворогів – наших окупантів!"

Можете собі уявити картину в 1943 році, щоб хтось у будь-якому українському куточку країни розмовляв німецькою? Ну не могло бути такого! Мені цей хлопець закинув, що на фронті теж хлопці розмовляють російською. Кажу: "Ви на фронті?" Чому я маю ходити по місту під час війни і відчувати себе на іншому боці? Така поведінка – ще один доказ того, що для деяких патріотизм – це всього лише фікція.

Бачите, що у нас відбувається? Весілля на мільйони. Коли чую такі історії, думаю, що я би ніколи не погодилася виступити на такого роду заходах. Я навіть свій день народження не хочу святкувати. Минулого року подруга дитинства влаштувала сюрприз – запросила в кафешку, а там вже був накритий стіл та гості. Чоловік, мама, найближчі друзі. Цього року – виключно в колі родини.

– Свого часу в пресі багато писали про те, що вас переслідує колишня дружина Андрія, яка стверджувала, що нібито ви забрали чоловіка з родини, через що діти залишилися без батька. Ви розповідали, що вона навіть писала вашим друзям та рідним. Зараз конфлікт владнався?

– Моя думка, вся ця історія – просто-напросто намагання себе пропіарити. А як це розуміти інакше? От дивіться, ви розлучилися з чоловіком, пройшло півтора року, і цей чоловік починає зустрічатися з кимось іншим. Скажіть: який стосунок ви маєте до людини, з якою він зустрічається? Та й до особистого життя свого колишнього? Минув час, ви не разом. Я не знаю, як вона живе нині – мене це не цікавить.

– До війни ви, як і багато інших акторів, знімалися в проєктах, де були російські артисти. Хтось вам писав з них після вторгнення?

– Ні! Я в перший же день війни виклала у Facebook допис, що прошу вибачити мене за те, що працювала з ними. Виходить, коли була поруч у кадрі, делегувала, що сюди можна заходити. Мовляв, ми друзі. Я і досі готова просити вибачення, бо відчуваю провину за те, що російський чобіт топче мою землю. На знімальних майданчиках я з росіянами дуже сварилася – це був мій Майдан. Ще в той період, коли намагалася щось довести. Хоча, чесно кажучи, завжди підозрювала, що їм немає віри. Казала про це нашим акторам ще після 2014 року. І не ходила на всі ті зібрання, де вони записували звернення до російських колег. Пам’ятаєте, було таке відео з Театру Франка? Я була впевнена: не достукаємося.

Навіщо принижуватися? Треба було ще тоді збудувати величезний мур між нашими територіями і струм пустити через дроти. Їм не можна було вірити ніколи! Прочитайте "Енеїду" Котляревського, прочитайте про Батурин, про Хмельницького. Росіяни навіть, якщо підпишуть папери, потім – обдурять. Вони ніколи не дотримувалися договорів. І зараз не треба шукати якихось "хороших руських" – їх немає. Вони завжди обернуться до тебе з сокирою. Їхня віра – перехреститися перед тим, як тебе зарубати.

– Ви кажете, що сварилися з російськими акторами на майданчику, а хтось вас підтримував у цьому протесті?

– Навіть свої не підтримували. Тихенько на вушко – один раз. Один з режисерів підійшов після зйомок, на яких я зчепилася з Дмитром Пчелою та Володимиром Литвином, які мені розповідали про "великую и малую Русь". І казали, мовляв, чого ти українською тут розмовляєш? Я не витримала: "Будете мені вказувати, якою мовою спілкуватися в побуті? Я підписалася на цей проєкт, сценарій написаний російською, в кадрі – розмовляю по-вашому, московському. А як з мамою мені розмовляти – це моя справа". І всі промовчали – а команда ж була наша. Тільки один режисер сказав: "Я сьогодні відчув такий жах, бо вперше побачив, що таке російський фашизм". А я відповіла: "Женю, а чому так тихенько?".

– Свого часу ви знімалися у режисерки Оксани Байрак, яка втекла до Росії та знімає там тепер кіно для пропагандистських каналів.

– Після повномасштабного вторгнення я аніскільки не здивувалася новині, що вона виїхала до Росії. Ми познайомилися на зйомках серіалу "Територія краси". Вона там грала пацієнтку клініки пластичної хірургії (і в житті вже захоплювалася тією пластикою), а я – психологиню. Пам’ятаю, як хвилювалася під час зйомок, а я підтримувала. І вона мені тоді розповідала, що скоро робитиме своє кіно, запросила. Влітку 2013 року я знімалася в неї у картині "Пізнє каяття". І на майданчику, коли зайшла мова про Крим, вона привселюдно заявила, що він "исконно русский". Я її видалила з друзів після того. І дуже дивувалася, що наші актори продовжували з нею працювати.

Крім того, що вона імперіалістка, з нею було завжди дуже складно на знімальному майданчику – дуже гнобила і пригнічувала акторів. Чого йшли до неї? Її підтримували українські продюсери, брали фільми на телебачення.

– Є ролі, про які зараз жалкуєте?

– Шкодую про всі ролі, які грала в російськомовних проєктах. Але українських, в які погоджувалася б йти навіть за найменші гроші, – не було. Тяжкі були часи. А без роботи, професії не маєш ніякого впливу, щоб говорити про своє. Так собі пояснювала присутність у тих проєктах. Знаєте, після фільму "Гніздо горлиці" мені здавалося, що в мене піде кіно українською мовою. Однак так не сталося. А тим часом мене активно підхопили телевізійні серіали. І якщо ті, хто керував у цій професії, не брали на головні ролі українських акторів, а запрошували російських, то як на це можна було вплинути? У багатьох митців після Небесної сотні, тих страшних смертей було бажання розрубати канат вдаваної дружби. Однак телебачення не розвернулося спиною до російського. Згодом навіть чорні списки перестали брати до уваги, і росіяни знову почали їздити сюди. Закінчилися ці вояжі тільки з початком вторгнення.

– Зараз багато українців через війну вимушені починати все спочатку. У вашому житті був такий досвід: після розлучення з першим чоловіком на якийсь час повернулися з маленькою дочкою до батьків – пекли торти та пиріжки, які продавали на місцевому ринку. Що порадите українцям, які з війною втратили частину свого щасливого життя?

– Дуже складно приймати рішення, коли перебуваєш у посттравматичному стані. Але коли все всередині тебе нервується, то чи не єдине спасіння – праця. Знаю по собі: коли мозок не виносить якоїсь інформації, починаю прати, щось ретельно вимивати, прибирати. Робити-робити – і це допомагає не здуріти. Мені ще дуже допомагає зараз піклування про когось іншого. Коли залишаюся сама в чотирьох стінах – божеволію. А тільки знаю, що хтось прийде або до когось потрібно піти з допомогою – оживаю.

– Не секрет, що в кіно вас часто запрошують на ролі негативних героїнь, граєте таких собі стервозних жіночок. А в житті ви зовсім інша. Як так виходить?

– У кожному з нас стільки всього намішано! Мені завжди цікаво у негативних персонажах знаходити якісь цікаві грані. Адже поганими людьми не народжуються, а стають за тих чи інших обставин. У таких долях цікаво копатися. А позитивних персонажів часом грати набагато простіше. Але також цікаво. Якось виконавча продюсерка однієї з телекартин розповідала, що їй зателефонувала знайома: "Сумську бери до своїх проєктів, а Васько – ні, бо вона така стерва". Вважаю, це шикарний комплімент, значить, добре зіграла.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з чоловіком Руслани Писанки – про акторку та телеведучу, якою ми ніколи її не знали.

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!