Відео дня
Василь Стус помер у таборі СРСР 35 років тому: чому його "справа" не дає спокою історикам
Рівно 35 років тому, в ніч на 4 вересня 1985 року, український поет, дисидент Василь Стус помер у радянському таборі в Пермському краї Росії.
За кілька днів до цього, 28 серпня, українця відправили в карцер за те, що читаючи книгу в камері, він нібито сперся ліктем на нари. На знак протесту Стус оголосив безстрокове сухе голодування. Загинув поет, за офіційною версією, від зупинки серця, за неофіційною, – від переохолодження. До 35-річчя смерті поета OBOZREVATEL розповідає, чому суд над Стусом досі не дає спокою історикам.
Василь Стус почав писати вірші під час навчання в Донецькому педінституті та служби в армії. Його перша поезія з'явилася 1959 року в "Літературній Україні".
У вересні 1965 року Стус взяв участь в акції протесту біля кінотеатру "Україна" в Києві. Він та Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл, Юрій Бадзьо закликали суспільство засудити арешти української інтелігенції. За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ.
Незважаючи на схвальні рецензії, жодна з двох перших збірок поета ("Круговерть" та "Зимові дерева") не були надруковані.
У січні 1972 року Василь Стус був вперше заарештований. Близько 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі, потім відбував покарання в таборах Мордовії і Магадана.
Вірші, які Стус писав у таборах, у нього відбирали і знищували, лише деякі з них збереглися в листах до дружини. Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до Гельсінської правозахисної спілки.
Здоров'я Стуса було підірвано, але незважаючи на це він працював робітником на фабриках і заводах. У травні 1980 року поет був заарештований вдруге, причому був визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Суд над Василем Стусом проходив за закритими дверима. У порушення процедури його було позбавлено останнього слова і видалено із залу суду; вирок було зачитано в його відсутності: 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
У таборі "Перм-36" Стус продовжував писати і перекладати. У 1983 році адміністрація табору заборонила йому надсилати вірші та переклади в листах рідним.
На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року був кинутий до камери-одиночки.
28 серпня 1985 року Стуса відправили в карцер за те, що нібито він, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням сусідів за камерою, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.
У ніч на 4 вересня 1985 року Василя Стус помер, за офіційною версією, від зупинки серця, за неофіційною, – від переохолодження. Його було поховано на табірному цвинтарі, але 1989 року разом з побратимами – Юрієм Литвином і Олексієм Тихим – було перепоховано на Байковому кладовищі в Києві.
В останні роки справа Василя Стуса ожила знову. Так, частково приводом для цього стала книга Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса. Збірник документів з архіву колишнього КДБ УРСР", що вийшла в 2019 році.
Видання стало резонансним – вперше книга під однією обкладинкою містила таку кількість документів з колишнього архіву КДБ – протоколи судових засідань, обшуків, допитів. Також до неї включено покази свідків, спогади друзів та листи поета з в'язниці.
Як відомо, 1990 року Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду УРСР Василь Стус був посмертно реабілітований. 2005 року Стусу було посмертно присвоєно звання Герой України.
Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше в Києві відбулася презентація фільму "Заборонений" до річниці смерті поета і дисидента Василя Стуса.