"Це сталося несподівано". Валентина Хамайко – про втрату роботи, новий проєкт і непрості стосунки з чоловіком, який повернувся з фронту

'Це сталося несподівано'. Валентина Хамайко – про втрату роботи, новий проєкт і непрості стосунки з чоловіком, який повернувся з фронту

Відома телеведуча Валентина Хамайко дуже боляче пережила закриття проєкту "Сніданок.Вихідний", хоча нещодавно отримала пропозицію вести нове шоу на "1+1 Україна".

В інтерв’ю OBOZ.UA мама чотирьох дітей відверто поділилася, як згадує часи, коли вирішила вийти на роботу через три дні після виписки з пологового з найменшим сином, а також розповіла, як війна змінила життя – її та родини.

– Валентино, на годиннику всього 10 ранку, а ви вже відпрацювали на зйомках. О котрій прокидаєтеся?

– Якщо немає ранкових ефірів (а виходжу на "Сніданок з 1+1" у будні двічі на тиждень), то прокидаюся о 5:40. Так, я маю годину часу, аби приготувати їжу, щоб ми поснідали з родиною, плюс – скласти обіди дітям із собою. Виїжджаємо до школи о 7:20.

– Ви такою організованою були завжди?

– Я росла дитиною, яка зранку прокидалася, а на столі вже стояв приготовлений мамою сніданок. Нормальна дитина, як усі. А вже з часом, коли дорослішала, набиралася відповідальності. Рік тому ухвалила рішення, що сама готую дітям у школу, бо маємо велике господарство (мешкаємо в приватному будинку під Києвом) – багато овочів, сиру, молока, м'яса. І абсолютно нелогічно, погодьтеся, купувати харчування в школі, коли маємо стільки домашніх продуктів.

А у вихідні прокидаюся трішки пізніше – о 6:30. Дітям моя допомога зранку не так потрібна, однак маю ранкові стріми. Мій колега по проєкту "Сніданок. Вихідний", актор Олександр Попов, створив на YouTube інформаційно-розважальний канал "Вихідний 2.0", де ми влаштовуємо щосуботи та неділі прямі ефіри, спілкуємося з глядачами онлайн.

Ведучі "Сніданку.Вихідний". Джерело: пресслужба "1+1"

– Розкажіть трішки про цей стрім.

– Ми сім років з Олександром Поповим у прямому ефірі вели "Сніданок. Вихідний", дуже здружилися. Коли наприкінці минулого року оголосили, що проєкт закривають, отримали величезну хвилю відгуків від глядачів, які просили продовження. Бо була звичка починати з нами ранок, формат, який полюбився. Паралельно я бачила, що відбувається в житті у Саші: онкохвора мама, зйомок не так багато. У нього зараз складний час у житті. Уявляєте, як це: мати шалений графік, а потім опинитися фактично наодинці з проблемами? У мене 7 років тому теж хворіла мама. Я знаю, як важливо в такий період мати моральну підтримку.

Андрій Оністрат із сином Остапом.

Я вже зізнавалася в інтерв'ю, що коли чоловік пішов воювати із старшим сином Остапом, для мене це було дуже важким у психологічному плані періодом. І наявність телеефірів у суботу і неділю стали своєрідною терапією. Ба більше, я вважаю, що хлопці Саша Попов, Ігор Циганик, плюс вся наша команда емоційно кожного тижня мене витягували з непростого стану. Я приходила на ефір – і ставало легше.

Потім після програми ми почали ходити на каву, де годину просто говорили про життя, багато сміялися. І це теж мене дуже підтримувало. А як тільки проєкт закрився, відчула, наскільки мені буде не вистачати наших зустрічей. І коли з'явилася ідея робити на YouTube "Вихідний 2.0", з радістю підтримала. Ми зустрічаємося втрьох і обговорюємо, як прожили тиждень, згадуючи важливі події України і світу.

З колегами по проєкту "Сніданок.Вихідний". Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

– Те, що "Сніданок. Вихідний" закривається, стало несподіванкою для вас чи ви наперед знали про це?

– Це стало несподівано. Звичайно, ми бачили, що протягом двох років відбувається періодичне скорочення на телеканалі, бо важкий час. Чуєш, що того скоротили, іншого… Це перше. А друге, я як доросла людина прекрасно розуміла, що всьому є свій початок і кінець. Але в момент, коли оголосили про закриття, було складно, бо це втрата дуже важливого, близького, чутливого. Що далі? Як далі? Потім мені запропонували продовжувати роботу в "Сніданку з 1+1" у будні. А зараз у мене буде ще новий проєкт "Хоробрі серця" на "1+1 Україна", за що я дуже вдячна долі.

– Що ви відчули, коли запропонували нову роботу?

– Я почувалася неймовірно щасливою! До того ж мені повідомили про це в день народження – от такий несподіваний дарунок. Це військове ток-шоу. В кожному випуску будуть історії людей, військових та цивільних, які здійснили подвиги, захищаючи Україну, та своїми вчинками змінили хід історії. Проєкт відкриватиме глибокі внутрішні моменти, емоцій буде багато. Але вони матимуть терапевтичний ефект.

Дуже сподіваюся, що програму будуть дивитися родинами. Це допоможе нам краще зрозуміти тих, хто захищав і нині захищає країну зі зброєю в руках. Також ми розглядатимемо зсередини події, які вже вписані в підручники історії. Наприклад, я знала, що відбувалося з кораблем, де один з українських прикордонників сказав відому зараз на весь світ фразу. Ту, що вже не потребує перекладу. Але виявляється, цьому всьому передувала глибинна історія, росіяни дуже довго вмовляли українців перейти на їхню сторону. Ми розбиратимемо події детально, щоб зрозуміти психологію людей, які вирішили у свій час ризикнути всім. Будемо говорити, що стоїть за цими подвигами, що зараз із цими людьми. Як їхні рідні переживали непрості часи.

З Ахтемом Сеітаблаєвим у програмі "Хоробрі серця". Джерело: пресслужба "1+1"

– З Ахтемом Сеітаблаєвим, вашим співведучим, вже ходили на каву?

– Ні, поки бачилися лише на майданчику (сміється). Навіть не було можливості до ладу поговорити, в обох дуже активний графік. Але відчула, що нам легко працюється в кадрі, порозумілися.

Валентина Хамайко: "Андрійко їздив зі мною на ефіри". Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

– Ви вийшли на роботу у "Сніданок.Вихідний", коли з наймолодшим, Андрійком, тільки виписалися з пологового. Як згадуєте той час?

– Лише з усмішкою. Якщо оглянутися на п'ять років тому, то, вважаю, це було найбільш правильне рішення – наважитися на четверту дитину. Вагітність далася мені дуже легко. Материнство – суцільна насолода. Зараз, коли повертаюся до тих ефірів, звичайно, бачу десь втому на обличчі, недоспані очі. Але вдячна собі за те, що ухвалила рішення народжувати і поєднувати догляд за сином з роботою. Часом мені "прилітало" в соцмережах, що, мовляв, не додаю дитині уваги. Але я мала абсолютну внутрішню впевненість у тому, що роблю все правильно.

Валентина каже, що задоволена тим, що її декрет пройшов на роботі. Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

Андрійко їздив зі мною на ефіри. Ми з ним і в кінотеатр ходили, і на виставки, і на дитячі дні народження. Так, спілкуючись з різними людьми, дитина контактувала з навколишньою мікрофлорою. І це сформувало фантастичний імунний досвід. Коли пішов у садок, не було проблем з адаптацією. І з цим важким періодом, коли дитина безкінечно хворіє – бо Андрійко вже сформував імунітет у період грудного вигодовування.

Телеведуча з молодшим Андрієм. Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

Зараз у нього немає проблем з комунікацією в суспільстві – відкритий, говіркий, активний. І, як кажуть всі мої знайомі: дитина, що довіряє світу. І я від того, що виходила на роботу, мала реалізацію, була в рази щасливішою, ніж, якби сиділа вдома в декреті. Вважаю, що робити дитині "інкубаторний період" до року – ні з ким не бачитися, не спілкуватися і кип'ятити соски та ложечки – це неправильно. Я таке вже проходила з першою дитиною. А потім, коли пішли в садочок, мали жахливий період адаптації, зокрема психологічної. Лише з часом я зрозуміла, що сама була в цьому винна.

Соломія, старша донька, мала свій маленький світ: мама, тато, дві бабусі і дідусь. В цьому світі її всі розуміли без слів. А в три роки садочок виявився випробуванням! Бо в ньому було багато "чужих" людей, які її не розуміли і не завжди приділяли всю увагу. Щодня спалахував конфлікт на конфлікті, а на додаток – безкінечні хвороби. Бо нові люди – це нові імунні контакти. Вже з Михайликом я поводилася трохи вільніше. А з Мирославою та Андрійком діяла, спираючись лише на свій досвід.

Валентина Хамайко про сина Михайла: "Зараз таких дітей дуже багато". Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

– В одному зі своїх дописів в Instagram ви зізналися, що із Михайлом у вас часом стосунки – далекі від ідеальних.

– З Михайликом у мене було довге непорозуміння. Не могла зрозуміти, чому дитина, як мені здавалося, з мене знущається. Було відчуття, що мене зовсім не чує. Врешті-решт, напевно, коли йому було близько дев’яти років, нам порадили звернутися до нейропсихолога, і на прийомі мені сказали про гіперактивність. Лише тоді зрозуміла, чому йому важко всидіти на місці, чому поводиться часом невідповідно до ситуації.

Зараз таких дітей дуже багато. І вони реально – випробування для батьків. А вчителі сприймають їхню поведінку як невихованість та навіть нахабність. Вони здаються бунтарними – це характерна риса для таких дітей. Ми активно працювали з нейропсихологом. Не все було гладко, сварилися. Я йому навіть казала: "Ти єдина моя дитина, яка може довести мене до абсолютного нервового виснаження". Зізнаюся, мені навіть довелося піти на різкі вчинки. Коли чоловік пішов воювати, попросила сина: "Михайле, я не можу ходити за тобою і перевіряти домашні завдання. Багато дітей, домашніх справ. Давай домовимося: це має бути твоя відповідальність".

Він мені місяцями розповідав, що все йде добре, а в кінці семестру з'ясувалося, що це не так. І тоді не витримала: "Мабуть, тебе може навчити тільки доросле життя. Тому максимально в нього занурюєшся". Я припинила возити його в школу на авто. Досить довгий період він сам прокидався, готував собі бутерброд у школу і йшов на маршрутку. А далі були ще дві пересадки. Добирався до школи майже півтори години. І стільки ж – додому. Це навчило цінувати мою турботу про нього.

Конфлікти бувають і зараз. Знаєте, у підлітків є такі моменти, коли вони закриваються. Їм здається, що навколишній світ ворожий до них, зокрема – батьки. Діти починають нас навіть ображати. І тоді стає настільки боляче, що ти хочеш цією самою агресією відповісти. І виростає стіна непорозуміння. Якось я дізналася, що син при тренері дозволив собі сказати грубу лайку в мій бік. Коли прийшов додому, посадила його навпроти: "Скажи мені це зараз, дивлячись в очі". І ми почали пробувати це обговорювати. Чому виникло таке бажання? На що злишся? Через що таке трапилося? Такі відверті розмови спрацьовують, з моєю дитиною – так точно. Поки ми не вийшли на рівень ідеального порозуміння. Але багато спілкуємося, і для мене це найцінніше.

Телеведуча з родиною. Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

– Що ви робите для того, щоб об’єднати родину? Спільні сімейні вечері – це хороший варіант?

– Був період, коли не було спільних вечерь, тому що хтось із дітей якраз входив у свій вік "колючості". Але сідали за стіл і продовжували гукати того, хто "колючий". Рано чи пізно дитина приходить. Через рік, через півтора – але це таки стається. Я не знаю, яка я мама. Можливо, діти виростуть і скажуть, що все було правильно. Чи, навпаки: отак, як діяла мама, ніколи в житті не буду.

До речі, нещодавно я зробила для себе висновок: потрібно не тільки багато говорити, а й перепитувати, чи правильно зрозуміли те, що сказали. Це сталося після недавньої розмови з рідною сестрою. З’ясувалося, що одна й та сама фраза, яку ми в дитинстві чули від мами, нами сприйнялась по-різному. Вихід один – щодня вчитись слухати одне одного і розмовляти.

Валентина із сестрою Іриною. Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

– Сестра мешкає з родиною у Відні. Не було думок перевезти до неї дітей на час війни?

– Вона весь час переконувала, що треба їхати. Її чоловік у дитинстві пережив війну в Абхазії. Вони з батьками були змушені тікати від росіян, які загарбали їхні території. А сусіди, які залишилися, на жаль, загинули. Тому в сестри були свої причини переживати. Її чоловік запевняв, що всюди, куди заходить Росія, знищується все живе.

У Валентини Хамайко із сестрою Іриною на двох восьмеро дітей. Джерело: instagram.com/onistrataa

Мій чоловік Андрій на початку вторгнення почав співпрацювати із ЗСУ. В березні, коли він повернувся із завдання (ще нічого в інфопросторі не було відомо ні про Бучу, ні про Ірпінь), показав наслідки всього, що там відбувалося. Ми ухвалили рішення відправити старших дітей в Австрію. Це було важке рішення, але я розуміла, що якщо ми тут загинемо, їм там допоможуть вижити. А паралельно не відкидала можливість екстреної евакуації. Тоді втікати з двома меншими дітьми було б легше, ніж з усіма чотирма.

Валентина Хамайко і Андрій Оністрат. Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

– Як війна змінила вас та вашу родину?

– Мені здається, що я стала більш прямолінійною. Ще бачу за собою, що легше зриваюся там, де спокійно раніше могла стриматися. У секунду в мене можуть бути повні очі сліз – затоплюють океаном емоцій. Мені здається, що ми згодом будемо дуже довго вичухуватися з цього стану. А поки маємо сприймати як даність.

"Ціною величезних зусиль намагаюсь не перетворитися на покоління безкінечно сумних людей". Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

Єдине, з чим борюся з перших моментів війни, не хочу бути нескінченно сумною. Бо я, на жаль, бачила це на своїх рідних, які пережили голод, а потім – війну. І ось це відчуття постійного трагізму і смутку в їхньому житті залишилося. Бабуся в церкві завжди плакала. Казала: не можу тобі це пояснити. Я зараз розумію, чому так відбувалося. Коли ти молишся, згадуєш рідних, втрачених, якісь важкі моменти розповідаєш Всевишньому. Так біль виходить зі слізьми. А мені хотілося усмішок, радості, обіймів, любові. Я намагалася це принести в її життя. Зараз вже сама, ціною величезних зусиль, намагаюсь не перетворитися на покоління безкінечно сумних людей.

Телеведуча про чоловіка: "Йому здається, що він не змінився за роки війни". Джерело: instagram.com/valentinakhamaiko

Моєму чоловіку здається, що він не змінився за роки війни. А насправді дуже змінився. Коли повертався з фронту, розуміла: вже не такий, як раніше. Коли їхав, у мене був непростий емоційний період, бо не знала, чи повернеться наступного разу.

Остап Оністрат з молодшими братами. Джерело: instagram.com/onistrataa

Дуже важкі зміни сталися з Андрієм після втрати сина Остапа на фронті. Біль, який ми переживаємо, нестерпний… Коли чоловік повернувся після похорону на фронт, я зрозуміла, що ми віддаляємося одне від одного. Зловила себе на думці, що, розмовляючи по телефону, він здебільшого мовчить. А потім слухавка кладеться – і все. Людина продовжує жити в тотальному болі. Мене дуже лякав його стан. У дітей з’явилися страхи, що тато загине. І кожен з них плакав зі мною наодинці, розповідаючи про це і намагаючись почути від мене підтвердження, що все буде добре, він повернеться.

Андрій Оністрат. Джерело: instagram.com/onistrataa

Це були такі емоційні гойдалки – страшно згадувати. Тому я почала просити чоловіка перевестися поближче до нас. Бо ми розсипалися як родина. Він перевівся. І тоді прийшло усвідомлення глибини всіх змін, які сталися у нас за період війни. Я почала шукати військових психологів, переконувати чоловіка, що це потрібно. І не з першої спроби вдалося знайти спеціаліста, якому чоловік зміг довіритися. Я безмежно вдячна Оксані Шльонській, яка стала психологинею для Андрія. Минуло вже два місяці. І я нарешті можу сказати, що зараз бачу абсолютно іншу людину. І діти кажуть: тато змінився. Він чує, він говорить. Підвищена агресія, замкнутість – це відходить.

Телеведуча про чоловіка: "Нарешті можу сказати, що зараз бачу абсолютно іншу людину". Джерело: instagram.com/onistrataa

Знаю, що такі проблеми має чимала кількість військових – багато скалічених доль. І я тепер розумію, чому він не розмовляв. Звик за ці роки все перетравлювати в собі – свій біль, важкість, страждання. Я просила: "Будь ласка, говори! Мені потрібно чути, що ти кажеш, знати твої емоції". Було дуже багато дивних ситуацій, які мені навіть складно було собі пояснити. І емоційних реакцій чоловіка, які просто на голову не налазили.

– Валю, як навчитися переживати важку втрату?

– Біль не відпускає і не відпустить ніколи. Оксана Олександрівна, психологиня, про яку розповідала (вона на цій війні теж зазнала важкої втрати – загинув її чоловік), каже, що біль втрати – це як великий-великий океан, у якому потрібно навчитися жити. Ти з нього не випливеш ніколи, але головне, щоб цей океан тебе не поглинув. Треба вчитися балансувати на його хвилях. Буде штормити, але ти вмієш плавати. Треба захопити повітря в повні груди і випірнути з цієї хвилі, розумієте? Твоє завдання – триматися на плаву.

Оце порівняння з океаном для мене найбільш зрозуміле. І так зі мною відбувається зараз: захоплюють емоції спогадів про Остапа, затримуєш подих і емоційно ніби випірнаєш із цієї хвилі відчаю. Треба щодня вчитися жити далі…

Також читайте інтерв’ю з актором Костянтином Костишиним: про службу в ЗСУ, сварки з росіянами в "Поверненні Мухтара" та "ватну" Байрак.

А ще на OBOZ.UA інтерв’ю з акторкою Наталією Сумською – про відразу до промов про "два-три тижні", театральний бум під час війни та любов до громадського транспорту.

І бесіда з актором В’ячеславом Довженком – про запізнілі кроки влади та скандал із прізвищем Зеленський у своїй виставі.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!