"Це погана новина". Андрій Джеджула – про візит до ТЦК, розлучення ексдружини Санти Дімопулос і суди за дочку

Популярний актор, телеведучий і шоумен Андрій Джеджула розповів, як війна змінила його життя та ставлення до колег у шоубізнесі. А також поділився новинами зі свого багатого на події особистого життя.

У розмові з OBOZ.UA артист зізнався, як часто бачиться із сином від співачки Санти Дімопулос, яка мешкає з дітьми за кордоном. А також розповів, чи вдається йому спілкуватися з дочкою від шлюбу з блогеркою Юлією Реус, яка теж із родиною знайшла тимчасовий прихисток від війни в іншій країні.

– Андрію, запитання, як-то кажуть, на злобу дня: ви вже оновили свої обліково-військові дані в ТЦК?

– Зараз якраз у процесі – цього тижня планую закривати питання. Пройти ВЛК і все необхідне. Я офіцер запасу, старший лейтенант. Але ніколи не служив, лише в університеті Шевченка навчався на військовій кафедрі. За професією – військовий юрист.

– Як змінилося ваше життя під час війни?

– Я з першого дня вторгнення не полишав Київ. Шукав, чим можу бути корисним. Намагався достукатися до своєї російськомовної аудиторії в соцмережах. Мені здавалося, що люди не до кінця розуміють, їх ввели в оману, не доносять правильну інформацію. Але потім, коли постав перед суворою дійсністю, припинив щось доводити. На початку березня був серед захисників аеропорту "Жуляни", кілька разів пройшов курси парамедицини й тактичної підготовки. Все необхідне – бронежилет та інше – в мене було з собою із 2014 року, коли пішов воювати мій двоюрідний брат. Але було і дещо досить кумедне в цьому одязі: захисні наколінники від роликів, яскраві кросівки – такий собі покемон.

Я зрозумів, що хлопцям багато всього треба, і коли окупанти відійшли від Києва, пішов у волонтерську діяльність. Возили допомогу з Польщі та інших куточків Європи. Я і досі їжджу в гарячі точки. От тільки повернувся з Харкова та Ізюма. Другий напрям моєї роботи – благодійні аукціони. Вважаю себе чемпіоном із проведення такого роду заходів. Я вмію продавати навіть повітря – цим славлюся. Окрім того, не так багато в Україні залишилося ведучих мого рівня. Перший захід провів у березні 2022 року. З останніх – український благодійний вечір на Каннському кінофестивалі.

Що змінила в мені війна? Дуже серйозно змінилося ставлення до нашого шоубізу. Я пам’ятаю розмови перед самим вторгненням. "Ну що будеш робити, якщо почнеться війна?" – "Буду захищати країну зі зброєю", – відповідали. Але щойно все почалося, я телефонував декому з цих колег. "А я вже на заході України, родину вивожу", – пояснювали, чому не можуть допомогти нам. Виходить, до того було багато людей, які готові були щось робити, але все це, як виявилися, – просто слова.

Чесно кажучи, в мене немає поганого ставлення до людей, які виїхали з країни. Всі по-різному реагують на небезпеку – давайте будемо відвертими. Але в мене дуже змінилося ставлення до людей, які вдають із себе військових, волонтерів, але насправді не мають до цього стосунку. Таких у нас багато повилазило під час війни. І навпаки, були у багатьох гарні якості, але ми якось не помічали, а тепер побачили. Знаю людей, які зі своєю професією спокійно могли знайти гарну роботу в будь-якій країні світу. А вони з початку війни розвозять обіди в місця, які найбільше обстрілює ворог. І маю інших знайомих, які поздавали в Києві квартири та поїхали за кордон користуватися всіма благами, які надають там українцям. При цьому нічого не роблячи для України.

– А що ви скажете, наприклад, про Олега Винника, який виїхав із війною з країни і з того часу зник із публічного життя?

– Я так і не зрозумів, що з ним сталося. Дивна ситуація, прихильники цього співака – люди з України. А він майже нічого досі не сказав про війну. Чому? Він ніколи не був популярним у Росії, там про нього не знають. Його найголовніша аудиторія тут, а він хоча б "стоп – війні!" з себе вичавив. Щось розповідали про те, що він у депресії і таке інше. В одному-єдиному інтерв’ю з початку повномасштабної війни сказав, що він перебуває "на своєму фронті". А який це фронт? І на жаль, у нас дуже багато людей, які люблять так казати.

Я перестав у публічній площині взагалі спілкуватися російською мовою. Можу – з друзями, але у соцмережах, відео, постах усіляко культивую ідею, що люди мають спілкуватися українською мовою. Але не засуджую тих, хто цього досі не зробив. І впевнений, що не треба змушувати, бо часом це викликає навпаки зворотний ефект. Відверто зізнаюся, мені не імпонує багато чого з гострих заяв мовознавиці Ірини Фаріон. Особливо, якщо ця нетерпимість до російськомовних людей стосується військових. У багатьох місцях, куди ми приїжджали – Часів Яр, під Бахмутом, – зустрічали чимало військових, які розмовляли російською мовою. Але від того вони не менші патріоти, ніж інші. І нехай ці хлопці поки не вміють вправно розмовляти українською, але все це прийде з часом – не треба тиснути.

– Ви згадали про свого брата, комбрига Юрія Сіньковського, де він зараз?

– Це мій двоюрідний брат, наші мами – рідні сестри. Він був командиром 129-ї окремої бригади територіальної оборони. Зараз за станом здоров'я звільнився в запас. Працює радником голови Криворізької держадміністрації. Всередині, в душі – він повністю військова людина.

– Що він вам каже про терміни закінчення війни?

– А військовий про таке не говорить. Хто б ти для нього не був, завжди відповідає на запитання загальними фразами. Ніколи не буде лякати. Мій брат про все говорить контрольовано: "Нормально, тримаємося". І більше з нього нічого не витягнеш. Ніколи не скаржився, коли було навіть дуже важко. У нього завжди все нормально. А ті, хто розповідає, що все погано, – то це або панікери, або люди, що не мають доступу до інформації. Дають оцінку виключно по якійсь локальній ситуації, не знаючи загальної картини.

Моя думка – події можуть розвиватися за двома сценаріями. Це буде дуже довга війна. А другий варіант – наступного року все скінчиться. Кажуть, що може статися все раптово. Я якось, щоправда, не розумію, як це: бійці з обох сторін – зупинилися і розійшлися? Щось якось не сходиться. Єдине, що ймовірно, на мій погляд, – усунення Путіна: помре він чи ще щось трапиться. А оточення заспіває: "Ми цього не робили, були заручниками ситуації". Такий варіант – можливий.

Я не схильний думати, що всі росіяни зійшли з розуму. Є люди зі здоровим глуздом в опозиції, які залишили ту країну. Росіяни, які тут зі зброєю нас захищають. Тому багато в чому саме заради них не можу дозволити собі називати всіх росіян лайном. Ще мені здається, що багато хто з тих, хто публічно підтримує кремлівську агресію, насправді добре знають, що неправі. Розуміють, в якій халепі опинилася країна. Але треба бути сильною людиною, щоб вміти визнавати помилки. А це не про них. Тому немає шмоток західних? Будемо носити вітчизняне. Не треба нам долар – сядемо на юані. Але це ж абсурд, будь-яке обмеження – це погано.

– Андрію, а залишилися у вас друзі там?

– Найкраща подруга моєї мами, яка водила мене в дитинстві в дитсадок, – росіянка. Вона все життя прожила в Києві, але має російський паспорт і цього року виїхала до РФ. Спілкуватися з нею ставало все важче – вона вперта патріотка своєї країни. Але її переїзд до Росії, найімовірніше, не пов'язаний із політичною позицією. Вона захворіла на важку недугу – поїхала до сестри, яка зголосилася за нею доглядати. Ще в мене є друг там. Коли ми з ним спілкувалися на початку вторгнення, він казав: "Андрію, це все швидко закінчиться, от побачиш". Але з часом риторика розмов почала змінюватися – мізки там серйозно всім промивають. Коли він згодом починав оце своє, що все не так однозначно, я казав: "Дай мені відповідь на одне запитання: "Хто розпочав цю війну? Хто напав на сусідів?". Якийсь час ми намагалися навіть не говорити про все це, щоб зберегти стосунки. А зараз уже рік не спілкуємося взагалі.

– Розкажіть, як часто бачите сина, який із мамою – співачкою, ексучасницею гурту "ВІА Гра" Сантою Дімопулос – з початку вторгнення переїхав від війни за кордон?

– Ми щодня з ним на відеозв'язку – буває по декілька разів на день. Він зараз живе в Дубаї. Уперше з лютого 2022 року ми побачилися з ним лише через рік, коли я приїхав у волонтерських справах за кордон. Дві доби добирався до Франції, де він жив тоді, щоб побути з ним трохи більше ніж один день. А наступного разу ми побачилися, коли він уже приїхав до мене в Київ майже на місяць у грудні минулого року. Ми багато займалися його здоров’ям, зробили операцію з корекції викривленої носової перегородки – він алергік. Зараз усе прекрасно, контролює самопочуття в разі необхідності ліками, які йому підібрали. Планує ще приїхати до мене ось зараз, влітку.

– Якою мовою з ним спілкуєтеся?

– Спілкуємося – трьома. Говоримо і українською, і російською, і англійською. Він ще вивчає зараз іспанську. В школі спілкується англійською. Я часом ловлю себе на думці, що іноді пишу йому російською, і тоді кажу собі: "Так, чуваче, стоп!"

– А чи спілкуєтеся ви зараз із його мамою?

– Давайте відверто: з його мамою ми розходилися спокійно. Це вже далі почалися якісь неприємні речі, але не я починав першим. Тому так сталося, що впродовж років у нас не було жодних контактів. Зв'язок я тримав виключно з сином. У нього є картка, яка підв’язана до мого рахунку. Ми домовилися про суму, яку він має на місяць від мене на особисті витрати. А з його мамою ми почали спілкуватися 1 січня цього року. Вона сама мені написала з приводу питань, що стосувалися Даніеля. Але не можу сказати, що у нас нині тісне спілкування – розмови виключно про те, що є зоною інтересів сина. Ну так у принципі й має бути, я вважаю.

– Коли у квітні вона розповіла в соцмережах про розлучення з бізнесменом Ігорем Кучеренком, як відреагували?

– Я вважаю, що це погана новина. Мій син жив у середовищі, до якого звик, а зараз це все змінюється. Відверто хочу сказати, що я з чоловіком Санти дуже легко знаходив спільну мову. Ми спілкувалися з ним час від часу, коли вимагали цього якісь питання, пов’язані з сином. А зараз знову буде потрібно вибудовувати стосунки з кимось іншим, сину звикати. Але я, на відміну від колишніх дружин, бажаю їм тільки щастя. І хочу, щоб чоловіки, яких вони обирають, були гарними людьми, бо з мамами перебувають мої діти.

– З другою дружиною, блогеркою Юлією Реус ви теж розлучені. З дочкою Аделіною, яка мешкає з мамою, спілкуєтеся?

– Зараз я з Аделькою спілкуюся двічі на тиждень телефоном, завдяки рішенню суду. Тому що до того я навіть не знав, за якою адресою вона проживає. Мама вивезла її до Польщі, коли в мене на руках було рішення опікунської ради, що маю право забирати дитину до себе три доби на тиждень. У мами були претензії, що має бути перехідний період, щоб дитина звикла. Тому я почав ходити до дитячого садочка щодня. Але не забирав Адель з ночівлею, хоча мав на це право, аби не травмувати, працював і з психологами. Проте її мама в один момент зібралася і поїхала з дитиною, просто попередивши мене, щоб якийсь час не приходив до дочки. Мовляв, їдемо до батьків на захід України. А через два дні вона мені написала, що вирішили не повертатися, а їхати до Варшави.

Зараз із мамою моєї дочки у нас немає практично ніяких стосунків, переписуємося суто офіційно. Я не маю жодних намірів без бажання матері повернути Аделіну в Україну. Але, як тільки б вона повернулася, волів би брати участь у її вихованні. Це не те, коли люди ділять якийсь там готель, якусь землю. Це не фінансове питання, а моральне. Я сумлінний батько, який не позбавлений жодних прав, жодних обмежень судових не маю. Я хочу брати участь у вихованні дитини.

– Андрію, а може варто дочекатися, поки дочка підросте і вже сама ухвалить рішення, що спілкування з татом для неї важливе?

– Скажіть, у вас є діти? Дві дівчинки, кажете? Ви можете віддати зараз просто так якійсь людині своїх дітей? Відмовитися від них на років вісім, ну нехай на п'ять, не знаю? От чому така дискримінація? Ми рухаємося в Європу, до ліберального суспільства. З якого переляку хтось вирішив, що стаття сімейного кодексу, яка передбачає рівні права батьків, і найголовніше – рівні права дитини на отримання всебічного виховання від обох батьків, не повинна діяти? Дитина може взагалі забути, що в неї тато є.

Сина я виховував до п'яти років після розлучення. Він жив із року до п'яти з моїми батьками. А доньку (також уже після розлучення) із семи місяців до дев'яти її місяців брав на добу у вівторок, четвер і суботу. Тричі на тиждень вона була немовлям зі мною, і у мами не виникало жодних запитань. То чому зараз можуть виникнути запитання, що я не можу впоратися з трирічною донькою? Єдине, що відрізняє тата від мами, – це можливість годувати грудьми. Все решту можуть робити навпіл – що чоловік, що жінка. А у нас так – за кермом можуть всі їздити, на роботу ходять однаково, а от якщо брати виховання дитини – то право мами пріоритетне.

Можна розпитати сусідів – мене негативно як батька не характеризує жодна людина, навіть сама Юлія. Сам факт того, що вона мені віддавала дитину тричі на тиждень, свідчить лише про те, що вона визнає, що я сумлінний батько. Я хочу мати можливість передати дочці все те, що вклали в мене мої батьки, – ставлення до життя, до грошей, до людей. Усі цінності, які мають вкладатися в неї змалечку. Знаєте, коли ми жили разом з Юлією і я чув, як вона казала старшій дочці байдуже: "Твій батько телефонує", не надавав цьому значення. Думав: ну, мабуть, там якась історія своя. А тепер я опинився в такій самій ситуації.

– Зі старшою донькою Юлії, яка стала дружиною колишнього динамівця, захисника збірної України Іллі Забарного, спілкуєтесь?

– Ні, жодним чином. Свого часу вони з мамою жили на Солом'янці, вона ходила там до школи. А потім я влаштував її у школу, куди дуже важко потрапити, але вона розташовувалась прямо біля будинку, де ми вже жили разом. Ангеліна на мене дуже ображалася, мовляв, там залишилися всі її друзі. Але саме в цій школі вона познайомилася з Іллею Забарним. Вони з 15 чи 16 років почали зустрічатися.

– Чим ви заробляєте зараз на життя?

– Працюю на телеканалі "Київ". Веду приватні заходи, гонорари за які стали меншими, і це зрозуміло. Людям зараз важко. Якийсь час виручали заощадження – збирав до вторгнення на нову автівку. Але ці гроші швидко розійшлися на волонтерські справи, а нові доходи не з'являлися. Перші півтора року були відверто найстрашнішими в індустрії. А в мене немає кіоску з жувальними гумками в Гідропарку, який би мене страхував. Нині – трохи легше. Але коли чую, що якісь заходи зараз не на часі, то хочеться відповісти: в такому разі не на часі пекти пиріжки і їх продавати, не на часі ремонтувати зуби. Життя йде, головне, щоб люди пам’ятали, в якому важкому періоді ми зараз перебуваємо. І скільки не зробимо добрих справ, цього недостатньо, поки гинуть наші воїни. Ми маємо щось робити весь час.

– Як про кожну публічну людину, про вас ходить чимало чуток. Правда, що у вас був роман із Катею Бужинською і ви навіть хотіли одружитися?

– Ні, це було в межах запису відео з Катею, коли вона знімала кліп. Я там зіграв як актор її коханого, що освідчується їй. Все за сценарієм. Але в сучасній журналістиці люблять вигадувати сенсаційні заголовки. Зараз у нас із Катею дружні стосунки, в неї – прекрасний чоловік-іноземець.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з телеведучим Славою Соломкою – про відомих друзів, що вибрали Росію, свою зарплатню на телебаченні та зустріч із сестрою, яку ніколи не бачив.

А ще на OBOZ.UA інтерв’ю з акторкою і телеведучою Талою Калатай – про переїзд до Норвегії, хейт українок за кордоном та уроки історії для російських "братів".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!