Леся Українка народилася 150 років тому: важка хвороба, одностатева любов і подробиці життя легендарної поетеси
Минуло 150 років від дня народження легендарної української поетеси Лесі Українки. Її твори досі не втратили своєї актуальності, ба більше – деякі вважають навіть пророчими.
Ця видатна жінка, справжнє ім'я якої Лариса Косач, народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському (нині Житомирської області). Знання більшості про Лесю Українку обмежується шкільною програмою. А всім нам відомо, наскільки плоско про особу говорять підручники. OBOZREVATEL вирішив "копнути" глибше і розказати, якою була справжня Леся Українка і в чому полягає феномен її творчості.
Хто така Леся Українка
Батьки майбутньої мисткині – письменниця Олена Пчілка (Ольга Петрівна) і юрист, статський радник Петро Косач – рано зрозуміли, що у них підростає виняткова дитина.
Маленька Лариса вже в 4 роки навчилася читати, в 5 – грала на роялі і самостійно писала листи своєму дядьку Михайлу Драгоманову, в 9 – почала писати вірші, а в 13 – вперше опублікувала поезію під псевдонімом Леся Українка.
До 22 років Леся Українка вже мала немаленьку творчу спадщину: безліч віршів, переклади повістей Гоголя, написану поему "Русалка" та підручник "Стародавня історія східних народів" і навіть опубліковану цілу поетичну збірку "На крилах пісень".
Леся Українка знала більш ніж десяток мов, якими могла вільно спілкуватися і перекладати твори.
Із 9-річного віку і до кінця життя Леся Українка хворіла на туберкульоз кісток. Свою хворобу вона порівнювала з війною.
Коли письменницю майже всю закували в гіпс, а вільною залишилася тільки одна стопа, Леся грала на роялі пальцями цієї ноги.
Щоб стримати розвиток хвороби, Ларисі Петрівні доводилося деякий час жити в теплих країнах: Єгипті, Італії та Грузії.
Не стало Лесі Українки на 43-му році життя. Вона померла в 1913-му в Сурамі, Грузія.
Як Леся Українка торувала словом шлях до Європи
У творчому доробку Лесі Українки велику частину складають її драматичні твори. Однак саме її прагнення до кращих зразків європейської лірики і є свідомим новаторством поетеси. Саме Леся Українка почала "вписувати" українську культуру в контекст Західної цивілізації.
Перші подорожі в Європу змінили Ларису Петрівну, і щоразу повертаючись з-за кордону, вона болючіше відчувала невільний статус рідної України.
Так, у 1891 році в листі дядькові Михайлу Драгоманову, який тоді жив у Софії, вона напише: "Мені тепер ще важче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені соромно, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулася, і важко мені, і шкода, і болить...".
Цей біль є в багатьох її творах.
Наприклад, "Лісова пісня" з'явилася з пера поетеси через тугу за рідним краєм, а саме – лісами Волинського Полісся. "Пісню" Українка наповнила образами рідної природи, старими українськими легендами та міфами і навіть передала почуті колись мелодії за допомогою тексту.
Сама Леся Українка вклала в уста Мавки з "Лісової пісні" таку думку про себе: "Ні, я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає..."
Вона описувала батьківщину мільйоном різних метафор та епітетів і водночас не забувала робити свій внесок в освіту, перекладаючи українською Гомера, Данте, Шекспіра, Байрона, Гейне, Гюго та інших відомих у світі письменників.
Кому належало серце Лесі Українки
Леся Українка по-своєму любила кожного, хто надихав на творчість і робив яскравішим її життя. По-особливому поетеса ставилася до письменника Івана Франка. Попри заяви, що вона "і нігтя його не варта", Леся часто сперечалася із Франком на різні теми, якщо його думка відрізнялася від її.
Українська літературознавчиня Соломія Павличко одна з перших висвітлила в неоднозначному аспекті стосунки Лариси Косач з Ольгою Кобилянською. Так, аналізуючи листування українських письменниць, Павличко зробила висновок, що їхні листи були втіленням мрії про кохання одна до одної, що не реалізувалося в їхньому житті повною мірою.
Також щоденники й деякі твори Кобилянської дали зрозуміти: те, що між жінками відбувалося, було лише фантазією.
Письменниці листувалися довгих 14 років. Цікаво, що у листах вони писали про себе у третій особі та виключно у чоловічому роді: "хтось" і "хтось". Тобто, замість "Я тебе люблю" вони писали "Хтось когось любить".
"А якби тепер тут був хтось та ще й хтось, вони пішли б разом над Черемош, от таки зараз у сю темну-темну ніч, і слухали б, як вода шумить, і дивились би, як зорі пробиваються крізь темні хмари, і згадали б мовчки, не говорячи слова, все найгірше і все найкраще з свого життя, погляди й руки стрівались би в темряві, і було б так тихо-тихо, дарма, що річка шуміла б… а потім хтось вернув би до хати вже менш смутний," – писала Леся Українка до Ольги Кобилянської у листі, датованим 2 серпня 1901 року.
Інші ж відомі українські дослідники, серед яких є Оксана Забужко, доводять протилежну думку, наполягаючи на тому, що такий стиль листування й вислови на зразок "моя люба", "я сумую за тобою" у той час були традиційними і як лесбійство не сприймалися.
Свої стосунки з чоловіками Українка називала дружбою. Так, під час лікування в Ялті в 1897 році поетеса познайомилася з мінчанином Сергієм Мержинським. Пізніше вона назвала його "другом ідей". Мержинський також хворів на туберкульоз, і коли його стан погіршився, Леся Українка поїхала до Мінська доглядати за ним, попри категоричні заборони матері Ольги Петрівни.
А своє життя Леся Українка вирішила зв'язати з Климентом Квіткою, з яким познайомилася на літературних читаннях у 1898 році. Влітку 1901-го Квітка поїхав разом із Лесею в подорож Буковиною, після якої між ними виникли стосунки. 7 серпня 1907 Леся Українка і Климент Квітка оформили шлюб.
Важливо зазначити, що Леся Українка – багатогранна фігура. Її працю усього життя, її спрагу свободи і рівня Європи варто переосмислити всім українцям.
Раніше OBOZREVATEL публікував:
Добірку кращих цитат Лесі Українки про рідну країну.
Імена переможців премії імені Лесі Українки 2020 року, які стали видатними письменниками.
Прочитання Тіною Кароль віршів Лесі Українки.