Сумська, Єфросиніна, Квіткова та Хамайко. Зірки поділилися унікальними родинними традиціями на Різдво

Цьогоріч вже вдруге Православна церква України та більшість українців відзначатимуть Різдво Христове 25 грудня за новоюліанським календарем. Ми розпитали у відомих українців, як триває їхня підготовка до різдвяних та новорічних свят.

Телеведуча Маша Єфросиніна розповіла OBOZ.UA, з ким із рідних зустрічатиме Різдво, а популярна блогерка Даша Квіткова – які життєві негаразди перешкоджають її зустрічі на свята з рідною сестрою. Легендарна акторка Наталя Сумська зізналася, чому багато років відмовлялася прикрашати вдома ялинку, а телеведуча Валентина Хамайко розказала, як одного року проґавила Святвечір, однак не розгубилася і знайшла вихід з ситуації.

Наталя Сумська про страви на своєму різдвяному столі

– Як будемо святкувати? У акторів життя ж трохи інше – багато роботи саме у святкові дні. Вистави, виступи, привітання – їздимо до військових, на підприємства, в села. Репетируємо сьогодні вдома із самісінького ранку. Хтось через стінку лаявся вночі, чи то так кохався, не можна зрозуміти – але не давали нам спати. А ми з шостої співаємо – не даємо їм (сміється). Але все-таки треба встигати дотримуватись традицій, бо вони допомагають не відволікатися від основного вектору життя.

Святкувати будемо. На Святвечір на покуті поставимо дідуха. У кожної родини він свій – у мене зібране житечко, яке перев'язала стрічками. Ялинку не прикрашала вже років десять. А вчора їхали з виступу, назбирали гілочок, хтось чистив придорожні зарослі – нападало багато. Вдома стояв великий пакет із золотими дзвониками – подарунок, зараз вже і не згадаю від кого. Ввечері передивлялася щось по телевізору, але просто так сидіти не можу, обов'язково щось паралельно роблю. От і розплутувала оці дзвоники. Почепили на гілочки – гарно.

Уже замочила грибочки, квасольку – вінегретик зроблю. 12 страв до столу на Святвечір – це не важко, їх можна назбирати. Кутя, капусточка, варенички пісні, грибна юшка, грибочки мариновані. Ось вже шість страв нарахували. Приготую гарбуза, вчора мені підказали знайомі односельці рецепт. Накришити в нього яблучка, запекти, потім – додати медок. А тоді ложкою цю смакоту їсти прямо з гарбузика. Розповідаючи вам про це, згадала, як моя бабуня його в печі колись пекла. Діставала, припечені чорненькі краєчки відгрібала, а несла на стіл помаранчеві половинки.

– Пані Наталю, в інтерв’ю нашому виданню ви розповідали, що любите зустрічати свята родиною. Зокрема, згадували минулий рік, коли вдалося так зібратися. Цьогоріч яке у вас буде свято?

– Син В'ячеслав з колегами "Конотопську відьму" возять, гастролюють містами. Окрім того, він залучений до інших постановок нашого театру, і дубляжна робота займає багато часу – має чимало прем’єр. Може, забіжать до нас хоча б на пів годинки, то було би добре. Та воно і правильно – не будеш же дітей при собі постійно тримати. Дочка з онукою святкуватимуть. У них збиратимуться дівчата – плетуть, печуть щось. Долучаються до українських традицій – це дуже добре.

Ми ж також лише віднедавна, наприклад, того самого дідуха виставляємо на свята. З роками розумієш і усвідомлюєш значення наших традицій. Знаєте, коли почалися розмови про те, щоб святкувати Різдво Христове перед Новим роком, мені здалося, ніби я чекала цього. Душею відчувала, що щось не так – не може бути два свята, в одних – у грудні, в інших – у січні. На початку нового року – то вже як післямова. Європа ж не така дурна, щоб все життя святкувати в грудні. А ці наші царі-сусіди, самозванці все це переінакшили. Але зараз ми, на жаль, кров'ю змиваємо злодійську неправду.

Чи відчувається в моїй душі свято? Ось ми були нещодавно на гастролях у Чернівцях. У нас є там друзі, вони подарували цілий кошик розкішних яблук. І виникла розмова, мовляв, яким буде наше свято. Я зізналася, що вже багато років не ставила ялинку, бо серце весь час насторожі. А мені кажуть, що обов'язково треба, бо наслідуючи традиції, повертаєш душу до відродження.

Валентина Хамайко пояснила, чому не святкує Новий рік

– Різдво Христове – це свято про те, що потрібно гуртуватися за одним столом усьому роду. Нам пощастило, що батьки мого чоловіка Андрія живуть поряд, тому це легко зробити. Діти теж зараз разом з нами. Моїх батьків, на жаль, вже немає. Тому я в тому віці, коли за столом є менше людей, ніж я пам'ятаю, але радію можливості, що ми все одно поряд і можемо зібратися.

З минулого року я почала ставити на Різдво дідух. Раніше ніколи не прикрашала стіл скатертинами, а цього року почала звертати увагу, що мені дуже подобається сучасний варіант – ранери з орнаментами вишивок. Буде кутя – дуже люблю її з дитинства. Зараз багато варіантів цієї страви. У нас традиційна – з великою кількістю горіхів, родзинок, маку. І, звичайно, 12 страв. Діти, коли були меншими, ретельно рахували кількість усього на столі, для них це була своєрідна гра.

Позаминулого року нам не вдалося посидіти за святковим столом на Святвечір. Чоловік служив, у мене не було навіть натхнення зібрати всі страви. Ба більше, я настільки була заклопотана в побутових моментах, що схаменулася і вечерю зробила не ввечері 24 грудня, а 25. Мені діти кажуть: "Мамо, а чого сьогодні?" Кажу: "Бо Святвечір". "Вчора був", – кажуть. "Як?" – перепитала. Я навіть у датах заплуталася, так було важко. Потім думаю: "Добре, нехай 25-го, але свято все одно хоч трішки буде в нас". А вже минулого року в нас було повноцінне Різдво.

У дитинстві ми їздили завжди з батьками на свята до дідуся та бабусі в Житомирську область. Така була традиція: на Різдво і Великдень. Тобто збиралися в найстаршого покоління нашого роду. Там були довгі розмови за столом, розповіді про рід. Коли ми стали трохи старшими, почали робили відеозаписи цих зустрічей. Наразі в мене є велика мета і бажання зробити візуалізовану розповідь про наш великий рід – імена, характеристики кожної людини, якісь історії, спогади. Вже почала працювати – це дуже кропітка робота, яка вимагає величезної кількості часу. Але сподіваюся, що мені вдасться це зробити, бо відчуваю, що ця місія покладена на мене та сестру. Ми володіємо інформацією і маємо передавати її далі.

На різдвяні свята чоловік Андрій теж буде з нами. Після загибелі сина він перевівся ближче до нас. Йому потрібна була робота з психологом, а потім отримав нове призначення. Зараз більшу кількість часу перебуває в Києві, але раз на місяць від'їжджає в бойове розпорядження. Цього разу відрядження відбудеться вже після Нового року.

З появою на світ нашої третьої дитини – а це сталося 31 грудня – ми в цей день святкуємо тільки день народження Мирослави, вся увага належить лише їй. І таким чином Різдво стало основним зимовим святом для нас. Новорічних подарунків немає, є – різдвяні. Десь із листопада я починаю уважно прислухатися, про що дітям мріється, чого хочеться. І все записую, а потім намагаюся ці бажання за можливості реалізовувати. А на Миколая вже років п’ять поспіль я готую коробки з різними фруктами як відголосок чогось сонячного, чого зараз не вистачає. Спеціально не кладу цукерки, бо їх у грудні занадто багато довкола. Кажу дітям: "Сонячні посилки до вас сьогодні прилетіли". Кожного року додаю в ці фруктові бокси щось новеньке, бо це гарний спосіб пізнавати світ.

Маша Єфросиніна мріє про свій найкращий різдвяний вечір

– Для мене Різдво – це родина і диво. Мрії про те, щоб приїхав чоловік, дуже би цього хотіла. Чи буде з нами? Я цього ніколи не знаю наперед. Іноді телефонує просто з дороги: "Масянчик, скоро буду". У Києві він буває лише на запит командування, для звітностей та інших своїх справ. Ми дізнаємось про його приїзд от таким чином – за кілька годин, буває – за кілька днів. І ніколи не знаємо, скільки він пробуде вдома. Але зараз до нас із сином приїхала донька Нана – ми вже трьох.

Ще до великої війни вона стала студенткою університету в Амстердамі. Власне, в січні 2022 року ми отримали підтвердження про вступ. Перші пів року вторгнення була зі мною і Сашком за кордоном. І у вересні 2022-го я привезла її в Амстердам. Вона навчається на політолога. Це її вибір, бо завжди цікавилася перебудовою світу. Нана – одна з найкращих моїх співбесідниць, з нею дуже класно. Ми зараз щовечора чаюємо, розмовляємо. Бачимося, на жаль, не так часто, канікули в неї бувають лише кілька разів на рік. От зараз якраз один із таких щасливих періодів. Вона вже в мене доросла – 20 років.

Сашко – ще дитина, він досі вірить у Миколая, який приносить під подушку подарунки. Цьогоріч замовив пістолет. Він фанат зброї: читає, дивиться, цікавиться. Бачить, як багато завжди її в тата. Я читала його лист Миколаю: "Був чемним, вчив усе, з англійської маю класні показники, на баскетболі багато триочкових кидків. Прошу, надішли мені пістолета".

А я єдине, чого зараз хочу, – щоб приїхав Тимур. Ялинка на нього чекає, ми її не розпаковуємо. Діти завжди прикрашають із татом. З мене – кутя, дванадцяти страв не буде. Готуватиму лише те, що люблять мої рідні. Думаю, з нами буде моя мама, вона теж мешкає в Києві. Та й усе, зустрінемо Різдво лише родиною.

Ввечері 24 грудня будемо дивитися фільм "Різдво. Ти не один" по "1+1 Україна" (наша розмова з Машею Єфросиніною відбулася на зірковому прем’єрному показі музичної картини, де телеведуча зіграла одну з ролей. – Ред.). Ми вже дуже давно не вмикали телебачення, бо все, що потрібно, переглядали на Youtube. На ходу, в машині щось собі підзавантажували. Але зараз прийду, напишу чоловікові, що треба відновити телеканали. У нас вдома є телевізійна зона, де до великої війни передивлялися всі мамині шоу. Тепер теж хочу телевізор. Наготую смачненького, запалю свічки, куплю улюблене червоне вино Тимура. Він пообіцяв, що буде дуже намагатися приїхати. Якщо все складеться, то це буде найкращий різдвяний вечір для мене.

Даша Квіткова зізналася, що під’їдає печиво сина, яке той залишає чарівникам

– До великої війни ми збиралися родиною за великим столом, дарували одне одному подарунки, влаштовували конкурси, дивилися телевізор, співали. Це було дружнє сімейне свято. Зараз, на жаль, такого немає, бо мої мама та сестра після початку повномасштабного вторгнення виїхали за кордон, брат, хоча і мешкає з дружиною в Києві, має доволі багато своїх справ. Вже другий рік поспіль я зустрічаю новорічні свята з сином. Як це було минулого року? Вкладаю дитину спати. Вибігаю з кімнати, на ходу дослуховуючи слова президента. Подружка попередньо зробила мені в кімнаті коло з грошей, у яке стрибаю з криком: "З Новим роком!". За прикметами – це до великих грошей. Далі їм якийсь крабовий салат – і це все. У цьому році все буде так само, думаю.

Син, якому три з половиною роки, чекає Санта Клауса, покладе йому біля ялинки молочко та печиво, щоб трохи перепочив. Святий Миколай цього року залишив у нашому домі сліди від дверей до ялиночки. Звісно, це зробила з борошна мама, печиво вона теж трішечки надкусила, яке малий залишив і цьому чарівнику. Але треба сказати, що син не дуже оцінив мої старання. Сказав, що все це треба пропилососити (сміється). А втім, Лев дуже сильно вірить у магію, навіть у домовика, який, за розповідями мами, тихенько теж хрумає наше печиво та цукерки. Це теж роблю я (сміється).

На Різдво ми вечеряємо з друзями. Що буде на святковому столі, поки не загадую. От ми хотіли на День подяки приготувати з подругою запечену індичку, говорили про це багато, але через зайнятість так нічого і не вийшло. Тому не буду наперед розповідати про плани і на ці свята. Дуже сподіваюся побачитися з сестрою – це буде перший її візит до Києва після початку великої війни. Я до них у Німеччину їжджу часто, бо дуже хочу, щоб бабуся бачила онука. Мама залишиться святкувати в Німеччині, сестра Надя планує тут. Вона вже мала бути з нами кілька днів, але не виїхала через температуру, яка раптово піднялася. І я, чесно кажучи, до кінця так і не розумію, чи приїде вона, але дуже сподіваюся на це. Якийсь вірус бродить: ніяких симптомів, але підскакує висока температура.

Раніше OBOZ.UA писав, як насправді святкували Різдво та Новий рік у СРСР. Історичні фото.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!