"Смерть – це просто перерва": факти з життя, головні цитати і вислови Михайла Жванецького

"Смерть – це просто перерва!" говорив великий сатирик і гуморист Михайло Жванецький. 6 листопада 2020 року справжнього символу Одеси, не стало. Його шлях до успіху від простого інженера заводу до одного з найпопулярніших артистів естради є прикладом для багатьох.

На згадку про померлого майстра слова Михайла Жванецького OBOZREVATEL зібрав яскраві факти його біографії, цитати і відомі висловлювання артиста.

Військове дитинство і перші гуморески

Михайло Жванецький, як усім відомо, народився в сонячній Одесі 6 березня 1934 року. Його батьки – Еммануїл Мойсейович і Раїса Яківна, були далекі від гумору: батько був терапевтом, мати – стоматологом. В Одесі сім'я надовго не затрималася: вже в 1940 сім'я вирушила в Томашпіль, Вінницькій області, де батьки Жванецького працювали в місцевому госпіталі. Але, напевно, цей переїзд був вкрай вдалим ходом, адже невідомо, як би склалося життя єврейської родини, залишившись вони в Одесі напередодні війни.

У 1941 сім'ю Жванецьких евакуювали в Середню Азію, як представників єврейської національності і в рідну Одесу вони змогли повернутися лише в 1946 році. Жила сім'я на вулиці Старопортофранківській, 133 серед єврейського колориту, нескінченного сонця і моря. Неподалік від цієї вулиці майбутній сатирик закінчив школу, жив тут під час навчання в Одеському інституті інженерів морського флоту, куди вступив в 1951 році. І саме на цій вулиці він гуляв з друзями, влипав у різні дворові ситуації, почавши писати про них гуморески.

Театр мініатюр і завод

Ще під час навчання в інституті інженерів морського порту Михайло Жванецький серйозно захопився сатирою – молодий гуморист почав виступати спочатку в студентської самодіяльності, яка переросла потім в цілий театр студентських мініатюр "Парнас-2", до якого увійшли студенти і з інших одеських ВНЗ. До речі, назву театру придумав Жванецький за аналогією з грецької горою Парнас, на якій жили музи.

Захоплення театром не завадило Жванецькому закінчити інститут з червоним дипломом інженера-механіка, після чого він перейшов з підвищенням на один з одеських заводів. Там, продовжилася і сценічна кар'єра майбутнього майстра: всі творчі вечори, свята та інші заходи, Жванецький відзначався на сцені разом зі своїми однокашниками по "Парнас-2".

"Величезний" Райкін і успіх на сцені

Більше п'яти років Жванецький і його друзі поєднували роботу на різних підприємствах Одеси з театром, але в кінці 1950-х зі складу театру виділяється естрадний дует Жванецького та Ільченко. Двоє друзів починають все частіше їздити на виступи, брати участь в різних концертах і фестивалях, в 1958 році до них приєднується Роман Карцев. Так народилося легендарне тріо, слава про яке незабаром розлетілася на весь Радянський Союз. До речі, хлопців запрошували до Києва, грати в "Укрконцерті", але ті відмовилися.

У цей період повністю визначилася і спеціалізація учасників групи: Михайло писав тексти гумористичних сценок, а Роман і Віктор їх озвучували. Ще кілька років колектив продовжував "просуватися" до слави, поки в 1963 році на гастролі в Одесу не приїжджає Ленінградський театр мініатюр на чолі зі знаменитим Аркадієм Райкіним. Це знайомство виявилося по-справжньому доленосним, оскільки відомий сатирик взяв до репертуару кілька творів Жванецького, а через рік запросив його на посаду завідувача літературною частиною. Правда, протримався він у цьому амплуа недовго.

Однак, вже через п'ять років – в 1969 році, Райкін поставив програму "Світлофор", в якій вперше прозвучали мініатюри "Авас", "Дефіцит", "Століття техніки".

Артист розмовного жанру

Жванецький пропрацював з Райкіним кілька років, після чого став артистом розмовного жанру в Одеській філармонії, співпрацюючи, крім того, з міською командою КВН і готуючи хлопцям сценарії виступів. Наприкінці 1970-х років сатирика запросили з Москви, де він також почав давати сольні концерти, а крім того, виступати в "Театр" Ермітаж ".

У 1977 році артист випустив першу збірку мініатюр письменника, потім – ще кілька. Творча бібліотека майстра слова Михайла Жванецького налічує 10 творів. Всі вони розійшлися великими тиражами. З 1978 року він входить до складу Союзу письменників СРСР, а з 1992 року перебуває в Спілці письменників РФ.

З середини 1990-х років Жванецький почав виступати на телебаченні, а в 2002 році у нього з'явилася власна телепередача "Черговий по країні", яка з успіхом йшла до 2010-х років. Паралельно з цим, артист виступав з концертними програмами, а також заснував "Всесвітній клуб одеситів" під девізом "Одесити всіх країн, єднайтеся!".

Старий потертий портфель

Був у Михайла Жванецького свій талісман – це старий, потертий портфель, який дістався йому ще від батька. Великий і безглуздий, з довоєнного минулого, він був дорогою річчю для сатирика. Він вважає татове спадщину талісманом і береже його, як музикант скрипку Страдіварі.

Така любов до звичайної, начебто, речі, заслужила справжній пам'ятник – портфель увічнили в бронзі і встановили на невеликому постаменті на набережній Ялти, біля головного входу в зал "Ювілейний". Бронзовий портфель, як і його шкіряний прототип, має ширину 50,75 см, товщину 16 см і висоту 43,5 см

Вільний від жінок, але не від дітей

До жінок сатирик ставився як до дітей: любив їх, шкодував, намагався виконувати їхні бажання, але при цьому – залишався вільним. У Жванецького було три дружини, причому тільки дві з них – офіційні. З першою дружиною сатирик розлучився ще в молодості, потім довгий час перебував у фактичному шлюбі з Надією Михайлівною Гайдук, від якої має дочку Єлизавету.

Потім в житті Жванецького з'явилася ще одна жінка – Венера Умарова, яка емігрувала в США. Нарешті, в 1990 році сатирик зустрів Наталю Валеріївну Сурову, з якою він познайомився на відкритті Всесвітнього клубу одеситів – вона розносила каву. Йому тоді було 56 років, а Суровій – 24. Але різниця у віці не стала перешкодою для любові і пара прожила разом 30 років – до самої смерті Жванецького.

Однак, якщо з жінками у артиста не все було гладко, то ось від кого він не відмовлявся – це від дітей. Крім дочки Єлизавети у Жванецького є кілька позашлюбних дітей: дочка Ольга, яка стала наслідком курортного роману, позашлюбний син Андрій Ривкін від журналістки Регіни Ривкіної, що виріс в США.

Крім того, від другої дружини Венери є син Максим, який також поїхав в США. Остання дружина Жванецького також народила йому сина Дмитра, який став єдиною дитиною, записаним на прізвище батька.

Також Тетяна Ільченко, вдова однокашника Жванецького – Віктора Ільченко, повідомила про те, що у артиста є ще один позашлюбний син Григорій від хатньої робітниці Інни. Крім того, у нього також є троє онуків від старшої дочки.

Сам Михайло Жванецький казав так:

Жванецький все життя прожив легко і до речі, цього правила дотримувалася і його дружина Наталя. Ось що сказала про це в одному зі своїх інтерв'ю дружина сатирика:

Цитати і вислови Михайла Жванецького

Про сімейні чвари та примирення:

Про легкості життя:

Про те, як вибрати "порядних" людей

Про жінок:

Про життя: