Відео дня
"Мене хотіли прибрати із шахової дошки як сильну бойову одиницю" – ексклюзивне інтерв'ю з автором пісні "Байрактар"
Сьогодні патріотичні українські пісні – це цифрова протиотрута для нас від величезного зла на ім'я "війна". Вони допомагають підтримувати бойовий дух як у воїнів, так і в цивільних. Одна з таких пісень – "Байрактар", присвячена турецькому ударному безпілотнику. З перших днів публікації вона стала хітом: на YouTube стрімко набрала понад мільйон переглядів, але постійно під атаками рашистських ботів (щоб подивитися відео, доскрольте до кінця сторінки).
Автор композиції – Тарас Боровок, підполковник (відділ інформування та моніторингу Сухопутних військ ЗСУ) і талановитий сценарист, найпопулярніші кіносценарні роботи якого – комедія "Свінгери" (1,2 частини) та історична комедія "Шляхетні волоцюги". Тарас в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL поділився, що йому допомагає морально триматися під час війни і розповів, чому його хотіли прибрати як "сильну бойову одиницю на інформаційному фронті".
– Ви навчалися в Суворовському військовому училищі, є дипломованим інженером, психологом, журналістом і філологом, а музичної освіти не маєте. Як почали відчувати пристрасть до музики?
– До 2006 року я служив у армії, працював у журналі "Військо України", але був скорочений владою Віктора Януковича (четвертий президент України. – Ред.), бо армію тоді знищували "на корені". Тобто я 16 років був на пенсії, як офіцер, а 24 лютого 2022 року знову поновився на службі і зараз служу в командуванні Сухопутних військ.
Заняття музикою – це вторинне, моє хобі. Суть у тому, що сьогодні це хобі дуже актуальне. Окрім основних службових завдань, я пишу пісні, бо це класна і надійна штука, яка об’єднує. Переді мною стоїть завдання – об'єднувати військове середовище з цивільним; зшивати наше суспільство такими меседжами, які дають надію на впевненість у перемозі, заспокоюють суспільство, викликають або усмішку, або сльозу… Позитивні емоції і щодо армії, і щодо всього суспільства, і щодо України…
– Ви здобули популярність ще 2014 року. Що це за історія була, коли ви стали одним із виконавців "Дуету імені Путіна"?
– Цей дует мав мільйони переглядів, а мій YouTube-канал закривали численну кількість разів, бо ми з ботофермами кацапськими воювали. Ми тоді записували кліпи вдвох із Дмитром Наумовим (український сценарист. – Ред.). Я – цивільна людина. Військові зателефонували й кажуть, що в Криму якась х*рня відбувається: чи можете ви якось морально підтримати наших військових. І ми придумали тут таки на кухні "Дует імені Путіна".
Далі написали за добу пісню "Письмо президенту" й зняли кліп. Та пісня тоді допомогла підняти дух, як "Байрактар" – зараз. Ми тоді шифрувалися. Були в балаклавах. Бо тоді були популярні меседжі на кшталт "мы же один народ"...
Зараз я відверто веду інформаційну війну. Той же Шарій (Анатолій Шарій, проросійський пропагандист та колишній журналіст українського походження. – Ред.) чотири програми "присвятив" особисто мені. Брехнею поливав мене. А мене це ще більше окрилювало, бо не зважав на критику. Мені казали, що я – бандерівець, корупціонер, викрав у держави мільярди… Усе для того, щоб деморалізувати, прибрати мене з шахової дошки як сильну бойову одиницю на інформаційному фронті.
– Як з'явилася ідея написати пісню "Байрактар"?
– У перший же день російської навали я підписав контракт зі Збройними силами. І отримав прохання – написати народного хіта. Мені з командування зателефонували й сказали: зараз, у цей момент, байрактари рятують наші війська і зупиняють ворога на підході. Можеш написати будь-який твір, яким сказати "дякую" туркам за ударний безпілотник? Я сів і за 15 хвилин написав пісню "Байрактар". Далі виклав її на нашій сторінці "Командування Сухопутних військ ЗСУ", де на той момент було 30 тисяч підписників, а з 28 лютого, за три тижні, вже було 830 тисяч підписників.
– Що, на вашу думку, допомогло "Байрактару" здобути славу не лише в Україні, а й за кордоном? Адже відомо, що наразі її вже переклали іноземними мовами, а французька співачка і композиторка Елізабет Шеттнер опублікувала ремікс цієї композиції.
– Як психолог, як журналіст я чітко відпрацьовую всі меседжі, всі наративи, які є в моїх піснях. Це хобі, яке стало професійною діяльністю в армії. Моя служба полягає в написанні коротких формул у вигляді пісень, які класно "заходять" суспільству і роблять свою пропагандистську роботу. Саме "Байрактар" – це та історія, яка була і позитивною, і про військових, і об’єднувала суспільство як цивільне, так і військове. Вона з’явилася в потрібний час і в потрібному місці.
Наразі ситуація вимагає простих і доступних речей: щоб там був якийсь меседж закладений, і бажано патріотичний. От нещодавно, 6 травня, вийшла пісня-привітання "Піхота". Чим вона унікальна – у цій пісні озвучені і названі всі 16 окремих бригад піхотних, які є в Україні. А пісня "Міста-герої країни героїв"... У її відеоверсії є назви всіх п'яти сотень українських міст.
– На 8 березня ви зробили подарунок дівчатам – написали один куплет "Байрактара"...
– Це пісня, яку можна щороку 8 березня відправляти дівчині. Тобто це така аудіовідеолистівка, завдяки якій кохана усміхнеться – і настрій поліпшиться. Це така пігулка заспокійлива для жінок.
– Що допомагає особисто вам морально триматися у часи війни?
– Дав Бог оптимістичний характер. Я не лише сам оптимістично тримаюся, а й створюю навколо себе відповідну атмосферу. Є люди, які "пропало всьо". Їм хоч три сонця світитиме, довкола співатимуть гарних пісень… Вони будуть сидіти на узбережжі океану, питимуть з мушлі лікер і казатимуть, що звідкись прилетить, що все погано. От це – песимісти. А я – оптиміст.
– Що для вас є свобода? Чи змінилося це значення з початком війни?
– Як Ніцше казав, якщо ви хочете бути вільним у якомусь суспільстві, то помістіть свою свободу в рамки законів цього суспільства. Тобто все відносно. Для мене свобода – це можливості дозволити собі жити, творити і робити все те, що ти хочеш. Вона проявляється в усьому – в ситуації, в якій ти перебуваєш, у фінансових цінностях і достатках, які дозволяють бути вільними в суспільстві, в статусі, у твоїх емоціях, у людях, які створюють ці емоції. Свобода – це можливості. Чим більше в тебе можливостей, тим більше в тебе свободи. Звичайно, це не всупереч моральним і етичним принципам.
– Яким чином під час війни ви поновлюєте енергію для заняття творчістю?
– Мене просто пре і все. Дав Бог – я творю. У мене біля ліжка на тумбочці обов’язково лежить блокнотик і ручка, щоб записати якусь цікаву думку, ідею, а в телефоні у мене перша кнопка – це плеєр у режимі "диктофон". Я натиснув – і відразу ідею наспівав з мелодією цікавою. І текст, і музику, й аранжування – все роблю самостійно. Усе "під ключ". Єдине що… "ПМЖ" ("Пісня мирного життя". – Ред.), це суто для дівчат. Я просто почув мелодію, якийсь дядько сидів і награвав, і в мене почали писатися слова. Це виявився композитор Ігор Борисенко. На Великдень ми разом написали ще одну пісню "В Україні буде рай".
Раніше OBOZREVATEL писав, що пісня про "Байрактар" стала новим хітом війни в Україні. У ній у комічному світлі автор висвітлив те, як несподівано ЗСУ завдають ударів по "орках" із Росії.