"Маю п’ять квартир, забезпечив дітей". Ніколас Карма – про те, чому ніколи не піде по головах, чарівні пігулки та вперше про особисте

Ніколас Карма – популярний блогер, автор і ведучий блогу "Скільки коштує ваш look?". Його відео вже протягом двох років збирають у соцмережах просто непристойно велику кількість переглядів.

У розмові з OBOZ.UA відомий блогер розповів про свій непростий шлях до успіху, прокоментував нещодавні гучні історії з його участю та вперше привідкрив завісу в особисте життя – розповів про своїх рідних. Із Ніколасом Кармою ми зустрілися на зйомках романтичної комедії "Песики", в якій він грає одну з ролей.

– Ніколасе, цікаво, як особисто ви пояснюєте свій успіх?

– Думаю це все завдяки щирості. Просто потрібно бути відкритою, простою, позитивною людиною в спілкуванні. І тоді подібні тобі люди будуть притягуватися на твоєму шляху. Ти маєш поставити собі якусь мету, планку, до чого хочеш дійти, але не треба йти по головах. Коли я навчався на актора, один викладач нам казав, що в публічній професії потрібно бути нахабним і навіть безпринципним – йти напролом. Мовляв, конкуренція велика й тому подібне. Я забракував цю ідею для себе. Можливо, воно якось і працює. Але я спостерігаю за людьми, серед яких багато знайомих із публічної сфери, бачу, як у деяких випадках швидко працює закон карми. Як прийшов легкий успіх, так швидко й пішов.

А ось якщо ти будеш тернисто працювати, розвиватись, нехай навіть 10 років на це витратиш, але ж потім проросте фундамент – серйозний, щільний. Це перше. А друге: це зараз ми молоді, бігаємо, живемо нинішнім днем. Але час швидкоплинний, усе минає. І ти замислюєшся: а як я прожив? Так, реалізувався, маю п’ять квартир, забезпечив дітей. Але як саме це зробив? І неважливо, вірянин підбиватиме життєві підсумки чи затятий атеїст. Я зараз не відштовхуюся від релігії, говорю про внутрішній стан.

Рано чи пізно совість прокинеться навіть у тих, у кого її ніколи не було. І стане страшно. І ось якщо будеш іти до мети чесним шляхом, не по головах, гідно проживеш життя, то і його результати тебе тішитимуть. Добрі, щирі, позитивні люди – Всесвіт на їхній стороні. І в них не може чогось не вийти, бо все роблять згідно з законами життя. Щоправда, хтось може здатися на половині шляху. Сказати: ну, от п’ять років я ніби все робив правильно, а нічого не вийшло. Значить, просто не час, ви не готові.

– У вас бували такі моменти?

– Були моменти, коли я приходив додому й ревів у подушку. Молився, бо вірянин. Запитував: ну, чому так? Я ж нічого поганого ніколи не роблю. Працюю постійно, а просвіту немає. Де тільки не заробляв – і на будівництві, і на заводі, і в кур’єрській службі. Дуже багато змінив професій, але в мене нічого не виходило. Ну що не так, Боже? Ви знаєте, в мене ніби якась навіть суперечка з ним була. Кажу: а от там у когось вийшло, а хтось не зрозуміло взагалі як піднявся. А я постійно роблю, а нічого немає. Чому? Коли виговорювався, ставало трохи легше. Ніби після сеансу з психологом.

– Розмовляли вголос чи подумки?

– Якщо був сам, то міг і вголос. Потім зупинявся, видихав, мене попускало. Казав: добре, я знаю, що це випробування. Але яке б воно не було жорстоке, я його пройду. І доведу, що вартий бути на своєму місці. І от зараз ви берете в мене інтерв’ю.

– Ніколасе, звідки така настирливість? Це характер?

– Це характер мами, вона в мене така. Я часто про неї розповідаю, знімав кілька разів її у своїх випусках. Вона для мене – приклад сильної, свідомої та незалежної жінки. Деяким чоловікам ще потрібно в неї повчитися, як себе реалізувати й підняти на ноги трьох дітей. І вона ще досі працює.

– В одному з інтерв'ю ви казали, що мрієте купити для мами квартиру. На якому етапі зараз ця мрія?

– На етапі збирання коштів (усміхається). Але обов'язково досягну цієї мети. Коли мама побачила те інтерв’ю, розплакалася: "Синку, ти що? Собі купи житло". Вона за те, щоб я собі спочатку купив, аби не орендувати у Львові, де живу та працюю.

– Розкажіть про свою родину, бо про ваше особисте відомо дуже небагато.

– У мене є тато, мама, старший брат і молодша сестра. Брат мешкає на Львівщині, в нього троє дітей. Так сталося, що кілька років тому йому поставили непростий діагноз – тромбоз глибоких вен. Мала місце дуже серйозна терапія. Я ділюся зараз цим задля того, щоб пояснити, як непросто мені часом читати хейтерські коментарі під дописами типу: "А де твій брат?", "Чому він не на фронті?".

Я читаю і думаю: боже, ми таке пережили, він ледь не помер. Плюс троє дітей. А люди, не знаючи нічого, накидаються, зачіпають. Проте я вже навчився не реагувати на таке гостро. Тому що це особисте, і я не збираюся перед хейтерами стояти як на сповіді й розповідати про кожен свій крок: хто в мене та що в мене.

Сестра мешкає в Нідерландах. Виїхала ще до повномасштабного вторгнення. Вже чотири роки там, працює. Я вирішив, що жити буду тільки вдома, в Україні. Навіть, коли працював у Туреччині п'ять років аніматором, за першої ж нагоди летів додому.

– Скільки ви всього встигли: ще й у Туреччині попрацювали.

– Я і в Китаї працював. Заробляв гроші, повертався – і вкладав усе в пісні, у творчість. Я ще, крім блогерства, займаюся співочою кар’єрою. За кордоном мені казали: навіщо вам постійно робити робочі візи – оформте посвідку на проживання. Довелося пояснювати ще й там, що я хочу жити виключно вдома. Дуже люблю свою країну. Клянусь – це дуже щиро. Те все, що було там, це суто заради грошей.

– Розкажіть, будь ласка, чим закінчився гучний інцидент за вашою участю у Полтаві? (На початку жовтня Карма, знімаючи відео для свого блогу, за його словами, зазнав нападу у центрі міста від двох чоловіків. Пізніше медіа писали, що один із них – начальник районного ТЦК Полтави. Чоловіки цікавилися ставленням Карми до військової служби. Блогер повідомив, що йому погрожували пістолетом. – Ред.).

– Насамперед хочу сказати, що дуже вдячний усім, хто писав мені в соцмережі, підходив на вулиці після інциденту. Я не міг спокійно пройти площею "Ринок" (центральний майдан у Львові. – Ред.). До мене постійно підходили, обіймали, інколи – без слів. Це так було зворушливо, аж до сліз. Дуже приємно, що в мене така величезна українська родина. В той момент слова підтримки допомогли вийти з пригніченого стану. Я зрозумів, що як би не чванилися люди, які перебувають при владі, є народ. І коли ми єдині, то разом – сила.

Інцидент у Полтаві відбувся за дві години до нашого від’їзду з міста. Ми вже мали їхати на вокзал, але вирішили ще трошки познімати… Коли передивляюся зараз те відео, бачу, наскільки в мені тоді піднявся адреналін через величезний стрес, коли до шиї приставили пістолет. Я відреагував, що ніби не боюся, але зараз розумію, що це була захисна реакція. Бо потім, коли повернувся до Львова, мене накрило, я усвідомив, що сталося. Мені було дуже зле. Одразу звернувся до свого психотерапевта. І закрився від усіх. Мені масово телефонували журналісти, хотіли взяти коментарі. Але я не міг ні з ким спілкуватися. За два роки, скільки веду блог, ще так погано не було. І зізнаюся чесно, так лячно.

Що далі відбувалося після цієї історії? Поліція відкрила кримінальне провадження. На якому воно етапі, як просувається слідство, я не знаю. Мені телефонували з поліції, брали показання. Сказали, що будуть займатися цим питанням. Час покаже, що там і як. Деякі подробиці дізнаюся з медіа. Наприклад, інформацію про те, що пістолет, яким погрожували, нібито не справжній. І я собі: "А, то макет був? Ну окей. Однак знак на моїй шиї свідчить про інше". Проте, хай там як, для мене головне, щоб більше в нашій країні такого не ставалося.

– Чи підтримуєте ви зв’язки з героями своїх випусків?

– Так, ми навіть на вулиці вже вітаємось. От я проходжу і чую: "Привіт!" Кажу: "Ви були в нас у випуску буквально місяць тому, давайте трохи почекаємо. Я обов’язково до вас підійду".

– Героїнею одного з ваших відео стала блогерка Софія Лоран, яка буквально через кілька днів після цього потрапила в скандал у львівському ресторані через спробу розрахуватися за замовлення карткою російського "Сбербанку". Ви стежили за цією історію?

– Я знаю, про кого ви розповідаєте. Але дивіться: на момент, коли я записував сюжет із цією дівчиною, ще не було цього скандалу. Коли я підходжу до людини на вулиці, я її не знаю. Просто беру рандомне інтерв’ю. І вже по ходу справи дізнаюся, хто вона, звідки, чи має кохану людину, ким працює. Роблю це, аби трошки відкрити героя глядачам. Але я не запитував у неї: яка у вас картка – українська чи російська? Ну як я можу здогадатися таке запитати?

Коли ми почали спілкуватися, вона розмовляла російською. Я попросив перейти на українську, вона відразу погодилася. Для мене в голові склалося, що людина, ймовірно, свідома. Повірте, дуже багато людей відмовляються переходити на мову. І я не публікую ці випуски, бо в мене виключно українськомовний контент. Не можу й не хочу нести на люди мову ворога. А ця дівчина перейшла, ми мило поспілкувалися. Потім сталася ситуація, яку ми вже всі спостерігали.

Коли це все відбулося, в пресі почали писати, мовляв, це та дівчина, яка знімалася у Ніколаса Карми. А думаю: ну до чого тут я? Звідки міг знати, що вона таке зробить? Але потім почалося ще цікавіше. Її почали масово піарити, звертатися по коментарі. Й у мене запитання до тих блогерів, які це робили: ви ж розуміли вже позицію цієї дівчини, навіщо знімали її? Заради хайпу та переглядів? Я би такого в житті не зробив ніколи. Мені б совість не дозволила тягнути після такої ганебної історії цього персонажа в інфопростір.

– Ніколасе, ви дуже емоційний, гостро реагуєте на все. Вам у житті це заважає чи допомагає?

– Заважає (сміється). Тому я сидів довго на антидепресантах. Я в жодному разі не пропагую цей спосіб налагодження психічного добробуту. Наскільки вам це потрібно, може визначити лише лікар, але хочу сказати, що антидепресанти – це не так страшно, як часом розповідають. Інколи, коли люди дізнаються, що я приймав ці ліки, то одразу якісь такі реакції слідують. Мовляв, якщо підсідаєш, то вже не зможеш без цього.

Ні, це не так. Я спокійно з них зійшов. Просто потрібно поступово зменшувати дозу – й несприятливих наслідків мати не будеш, бо це не наркотик. Але дуже важливо: паралельно працювати з психотерапевтом. Інколи люди думають, що чарівна пігулка їм допоможе, а більше нічого не потрібно робити. Це так не працює. Дія ліків мине, а тебе знову накриє.

– Скільки ваш бізнес приносить вам грошей?

– Ні, я не буду озвучувати суми. Більше вам скажу: дуже пишаюся своїми героями, навіть по-доброму заздрю їхній відвертості, бо я сам не зміг би відкрити на камеру ціну свого одягу, якби до мене на вулиці підійшли. Я б відмовився говорити. Щодо моїх заробітків, скажу так: це достатні кошти, щоб не жалітися, допомагати рідним та гарно донатити – зараз я без перебільшень про це кажу. Ну і, відповідно, сплачувати дуже круті податки.

Я працюю офіційно. З першого дня, коли до мене прийшла перша реклама, два роки тому чи, мабуть, навіть більше, вирішив зареєструвати ФОП. А потім, згадую, думав: от відкрив, а якщо тільки одну рекламу запропонують, а далі не піде? Як мені його закрити? Вже навіть почав ритися в інтернеті, шукати про це інформацію. Але, слава Богу, все пішло. Хоча початок дійсно був дуже непростий – я мав величезні кредити на техніку та розкрутку блогу. І навіть коли прийшов перший успіх, якийсь час продовжував працювати кур’єром.

– Ми розмовляємо з вами на зйомках романтичної комедії "Песики", яку побачать глядачі вже навесні 2025 року. Розкажіть про свою роль у цьому кінопроєкті.

– Я, напевно, не можу озвучувати, яка моя роль, тому що є певні умови. Але мені дуже приємно, що мене запросили. Я там зіграв якісь хвилини, не більше. Але щоб ви мені всі сходили й подивилися це кіно! Я там у кадрі з Лесею Нікітюк сиджу, файно так спілкуємося. Ну то як таке не подивитися? Думаю, вам сподобається. Дякую "Песикам" за цей шанс. Це моя перша роль у повнометражній картині. Впевнений, що з божою допомогою далі буде.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з актором-воїном Дмитром Совою – про непрості враження від Києва, кар’єристів у ЗСУ та стосунки з відомою дружиною.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!