Ракети над Україною пропоную збивати депутатами - Андрій Шабанов
Андрій Шабанов володіє якістю, яка завжди вражає у співрозмовниках - умінням впоратися з часом і встигнути спробувати буквально все, що цікаво в цьому житті.
За обідом український шоумен, телеведучий і генпродюсер "Просто Ради.О" розповів, як опинився в економічному вузі і чому варто було б навчитися українцям в США. Як пройшло його перше провальне інтерв'ю із зіркою і чому український шоу-бізнес сьогодні існує тільки у Верховній Раді.
- Телеведучий, шоумен, продюсер, радіоведучий, школа акторської майстерності, свого часу навіть економічний універ, банківська справа... Все це було вам цікаво спробувати чи так кидало життя від одного до іншого?
- Ні, швидше перше. Я просто дуже швидко втомлююся від однієї і тієї ж рутинної діяльності, це здасться абсурдом, враховуючи, що я 24 роки працюю на "Просто радіо" (сміється). Тому я намагаюся себе спробувати і там, і там. Просто я не розумію, як можна вибрати ВНЗ і професію, коли людині виповнюється 16-17. Як взагалі можна в віці 17 років нафантазувати собі професію банківського клерка?
У мене така історія була: я закінчував Одеську студію кіноакторів, а це 90 рік, ще до розвалу Союзу. У цьому ж році у мене випускний спектакль і мені потрібно вирішувати, що робити далі. Або летіти до Москви, або залишатися в Одесі, Київ тоді не розглядав. І от я сиджу, мені, звичайно, хочеться бути актором, блищати, зніматися. А батьки мої - випускники одеського політехнічного інституту, техніки-інженери. Вони мені, звичайно, говорять: "Може в політех хочеш піти?" І тато ходить, час від часу лякає мене армією: "Ось, не вступиш, заберуть на два роки, оскільки я твій батько, я тобі бажаю всього доброго, на хрін тобі ця армія не потрібна".
Напевно, тато налякав. Пам'ятаю, каже: "Скільки людей туди їдуть в твій ВДІК або ГІТІС на одне місце? Там вступні іспити дуже дивні, помилишся буквою у вірші - все. А ось якщо підеш в економічний, де треба здавати географію, правильно відповіси на всі питання і вступиш". Ось я якось і здався.
Після першого ж курсу в Одесі відкрилася перша музична ФМ-радіостанція. Про це я можу розповідати вічно і нескінченно. І я зрозумів, коли вже почав працювати на радіо, що від себе не втечеш.
Читайте: У Карпатах було моторошно холодно, але нас гріла доброта українців - Жан Рено
- Не шкодуєте, що так і не спробували себе в акторській сфері?
- Я свою акторську складову поставив на паузу, але не поховав. Свою нереалізовану дитячу мрію позніматися, бути в світлі софітів я фактично реалізував на ТБ. Кар'єра вещуего - не акторська кар'єра, але вони досить близькі, враховуючи, що я теж знімався в головних і епізодичних ролях, ситкомах...
- В одному з інтерв'ю за 2016 рік ви згадували, що в Україні немає шоу-бізнесу. Але ось стільки років ви вже так чи інакше в цій сфері, тобто якийсь шоу-бізнес все-таки є? Як би ви могли охарактеризувати його?
- Нічого не змінилося з тих пір. У нас головний шоу-бізнес - це Верховна Рада. Шоу-бізнес буде як тільки у нас з'явиться якесь галузеве видання, яке буде розміщувати у себе папарацці, фото наших зірок, ловити їх десь на виході і обговорювати плітки, коли з'явиться хоч якийсь телевізійний таблоїд і це стане цікаво людям .
А нашим людям це не цікаво. У нас сенсація - це коли Олега Ляшко помітили з вилами, на які він там насаджував свого однопартійця або чувака з Оппоблока. І всі такі: "Господи! Треба терміново про це почитати і на це подивитися!" Щоб ви розуміли, наскільки все погано, зверніть увагу, якщо і виникають скандали з музикантами, які піднімаються на перші рядки новинної стрічки, то це все одно політичні скандали. Якщо Дорн випускає новий альбом або потрапляє в якусь "полуничну" ситуацію, ніхто, крім сотні відданих фанів про це і не скаже. Але якщо Ваня поїде в тур по Росії або ляпне якусь дурницю в інтерв'ю Дудю, то всі заголовки його. Тому, на жаль, у нас поки головний шоубізнес - це Верховна Рада, депутати і політики - наші зірки.
- YouTube, соцмережі тріщать по швах від критики і негативу на адресу наших артистів. Як вважаєте, чому? Шоу-бізнес дійсно занадто фріковий чи суспільство ще якось не звикло до сприйняття?
- Негативна реакція - це певний статистичний відсоток, все те ж саме є в будь-якій іншій країні. Випустить, наприклад, Брітні Спірс нову пісню, у неї там буде 20 млн. Переглядів, будуть коментарі під відео. З них 10% -15% будуть дизлайкі, і писатимуть там: "Фу, ти стала жирною, а я тебе любив", "Ходи до спортзалу!", "Кліп лайно!"
Є така категорія людей, які хочуть привернути до себе увагу, це точно такі ж фанати, нічого незвичайного в цьому немає. Це називається плюралізм думок - кожен має право висловитися, і таке процентне співвідношення було завжди, просто раніше ми цього не бачили, а зараз сопло, яке відкрилося у вигляді соціальних мереж, ютуба, інтернету - воно показало всю картину.
У мене навіть якось був пост маленький, але дуже популярний. Дослівно звучало так: "Я думав, що я знаю, що таке е*анаріум, але потім мене додали до групи жителів мого будинку у "Вайбері".
- Це із серії груп для батьків класу.
- Так, в дитячому саду ось це все. Це жах, просто офігіваєш від того, що взагалі у людей буває в голові. А раніше ти спокійно жив і не знав цього, йде людина, посміхається тобі, зовні виглядає нормально, як хомо сапієнс, як розумна, а потім ти заходиш, читаєш які він несинітниці пише і прозріваєш.
- Чому вирішили свого часу їхати до США?
- Основний мотив був повчитися в якомусь радіомовному ВНЗ, отримати телерадіомовну освіту, якої у нас ніхто не дає. У нас був інститут зв'язку, і він є досі, але в ньому вчать в основному технічної складової, їх відкривали в СРСР під військово-промисловий комплекс. Готували зв'язківців, які повинні були допомогти країні будувати систему протиракетної оборони.
Я, чесно кажучи, не знаю, чому вони вчать зараз. І мені просто цікаво, якщо ракети полетять в сторону України, ми чим їх будемо збивати? Може, такою здоровенною рогаткою з даху "Гуллівера". Я пропоную з цієї рогатки депутатів запускати, щоб вони ці ракети сідлали і приземлялися з вертикальною посадкою, як ракети Ілона Маска (сміється).
- Які на той момент були перші враження, коли приїхали з України до США?
- З одного боку це культурний шок, з іншого це культурний антишок. Просто я виріс на американському кінематографі, хоча і жив в період геополітичної трансформації, розвалу СРСР, появи відеомагнітофонів. Не мати такої можливості років до 14-15, а потім сісти і подивитися кіно яке хочеш і в будь-який час - це просто космос якийсь. Ти, напевно, вже цієї історії не застав.
- Частково, добре пам'ятаю плаваючу картинку, жахливий звук на перших касетах.
- Ха, жахливий звук. А як тобі взагалі відсутність звуку і відсутність касет? (сміється). Звичайно, коли з'являються ці американські фільми, тобі здається, що Америка - просто космос, що там все ідеально, що там все продумано до дрібниць. Що все люди правильні, справедливість - справедлива, а розум - розумний. Але коли ти приїжджаєш, то розумієш, що там живуть такі самі люди, які місцями бувають хамовитими, що справедливість не завжди справедлива. Як би говориться "усі рівні", але все ж дехто рівніший. Ну і ось купа таких дрібниць.
Я шалено люблю Америку, я там три роки прожив і багато чому навчився. Взагалі вважаю її своєю другою Батьківщиною. І через призму досвіду життя в Америці я на багато речей у нас дивлюся по-іншому. Але у мене немає цих рожевих окулярів "Давайте зараз швиденько до Заходу приєднаємося і заживемо. Х*р там! Коротше, Америка - не манна небесна, але я прекрасно розумію людей, які обожнюють її, так як сам був на їх місці.
- Давайте так, дві речі, яким дійсно варто було б повчитися нам у американців.
- Добре. Перше - це почуття такту. Це коли ти йдеш по вулиці десь у себе на районі і бачиш незнайому людину, ви зустрічаєтеся очима, ти можеш йому кивнути, привітатися і йти далі. Але в більшості випадків ми не тільки не киваємо, не посміхаємося, ми просто в сотій мілісекунди від того, що б послати цю людину бо він на тебе подивився.
Ми радше скажімо "х*лі вирячився?" Хоча ця людина нічого такого не робить. І це стосується купи інших речей: вміння говорити "дякую", якщо тобі притримали двері, вміння допомогти у складній ситуації. Якщо там хтось впав, послизнувся, тут же підбігли, підняли, посадили, "Ви в порядку?", "Все нормально?", "Давайте ми викличемо швидку". Мені здається, що це дуже важлива річ, якої не вистачає у нас. Дуже озлоблені люди.
Коли я ось приїхав з Америки, це ж наша класична українська реакція: "Ой, та шо вони тобі там посміхаються, це ж все фейковий посмішки. Ти шо, думаєш вони тобі посміхається тому що ти їм подобаєшся?" Та мені по*єр, хлопці, нехай краще посміхаються не по-справжньому, ніж по-справжньому дивляться на мене, як на гандона, а в очах читається: "Та ти муділо. Де бабки взяв на машину таку? Та щоб у тебе колесо спустило!"
Важливо бути ввічливими, відкритими, доброзичливими, незалежно від того наскільки тобі хріново. Це, може, створює і уявне, але хоч якесь відчуття цивілізованості.
- Другий момент.
- Якщо ми хочемо бути сильною економічною країною, нам потрібно навчитися працювати через "не хочу". А у нас же ця історія виглядає так: "Ну я як би готовий працювати, але якщо почалася весна і у мене як би посадка картохи або просто сумно, то я на роботу не прийду сьогодні". У американців такого немає, вони можуть працювати по 16-18 годин. Ось конкретний приклад:
Працює людина на якійсь роботі повний робочий день з 8 до 16, там він отримує зарплату, наприклад 30-35 тис. доларів на рік. Ця ж робота оплачує йому страховку для родини. Він ввечері приходить і бере собі ще 3 години, з 19:00 до 22:00 доставляє піцу. Він отримує чайові, отримує погодинно, таким чином десь ще 600 доларів на місяць і пускає їх на страховку автомобілів та інші турботи.
Ми з нашої волелюбної душею, коли нам треба полежати, подивитися в небо, пофілософствувати, більше на іспанців схожі. Я взагалі не розумію, як ми досі сієсту офіційно не узаконили. Ну як в Італії, наприклад, там після 14:00 нічого не працює до 19:00. Всі бізнеси закриті, люди відпочивають, треба подрімати, відновитися (поміхається).
Але я думаю, що скоро. І хто-небудь, хто захоче стати президентом, обов'язково внесе в свою програму сієсту, і щоб ці години оплачувалися державою. Звичайно ж, за нього проголосують, але він, звичайно ж, набреше і нічого не зробить.
Читайте: Душевність в Україні зашкалює - NaviBand, представники Білорусі на "Євробаченні-2017"
- Ви були противником введення мовних квот на радіо в Україні. Влада ось запевняє, що все йде супер круто.
- Ну владі видніше, напевно, що я можу сказати. Скажімо так, будь-яке обмеження не є добре. Обмеження і продавлювання ні до чого доброго не приведуть. Відкинемо риторику, природно що ніхто не хоче робити жахливий продукт, тому всі шукають якийсь компроміс. Проблема з введенням квот була не в тому, що неможливо було заповнити радіоефір музикою українською мовою, а в тому, що для деяких форматів цієї музики було мало.
- Електроніка, лаунж? Їм дуже важко.
- Такі формати як електроніка і лаунж просто неможливо робити якісно, відповідаючи квотам. Але хіба наших політиків це коли-небудь зупиняло? Ясно, що їм абсолютно на*рати, у них свої ідеологічні прагматичні інтереси, вони заробляють свої політичні бали. Коли прийде час переобиратися, він скаже: "Це зробив я. Бачите, як я люблю нашу Україну?". І весь захід країни у нього в кишені.
У мене був період, коли я сидів з калькулятором, коли Ющенко став президентом, це була перша хвиля квот, жорсткого тиску мовного. Я сидів з секундоміром і вираховував, щоб було 35 на 65, і коли я про це розповідаю, всі говорять: "А, ти не любиш Україну". Та я люблю Україну, я просто не люблю геморой
- Наскільки для вас важливе питання мови. Ви говорите російською, з дітьми вдома теж спілкуєтеся російською?
- Я з дітьми розмовляю російською мовою, це класична схема будь-якого емігранта, а я, по суті, у себе на батьківщині в статусі емігранта за мовним принципом. Що робить кожен емігрант, коли приїжджає до країни з іншою мовою? У родині, з дітьми він говорить своєю рідною, етнічною мовою. Якщо мої діти будуть жити в Україні, це буде їхнє рішення, то вони вивчать українську, а ось якщо я почну з дитинства з ними розмовляти українською, яка у мене не ідеальний і досить кострубата, вони не тільки вивчать її косо, але і будуть розмовляти на якомусь суржику. А так підуть до садочка, до школи і вивчать. Будуть двомовними, а це завжди добре.
- Питання з Вікіпедії. Ваше перше і провальне інтерв'ю із зіркою, і це була Лариса Доліна. Розкажіть.
- 94 рік, перші концерти зірок якихось там, і ось я сиджу, на вихідних на станції, немає нікого, тільки охоронець і я. І тут приїжджає один з наших організаторів, який нібито домовився з керівництвом, що ми зробимо інтерв'ю з Доліною перед концертом в прямому ефірі.
Я кажу: "Я не беру інтерв'ю, це ж Боря у нас робить". А вони мені: "Борі немає, отже ти береш". І тут заходить Доліна, а це осінь чи зима, вона в такий шубі (розводить руками), сідає, дивиться на мене. А мені 18 років, я пи*дюк, будемо говорити відверто. Вона - реально зірка масштабу СНД, і ось я - далеко не Познер.
І тут я згадую, що ми останні кілька років обговорюємо, що Доліна одеситка, але ніколи не згадує про це. От, думаю, відмінно, одне питаннячко у мене вже є (потирає руки). І я такий: "Ларисо, а скажіть, будь ласка, чому ви ніколи не згадуєте, що ви з Одеси?" А вона така: "Чому не згадую? Згадую". Все (сміється).
Далі слідує 15 хвилин якихось тупих заїкань і дегенеративних питань, а це ж прямий ефір був, відразу все виходить, можливості поправити не було.
Читайте: Я б багато хорошого сказала про Україну і Київ, але ... - Ніно Катамадзе
- Кілька коротких запитань. Що в сучасному суспільстві, життя здається вам найбезглуздішим, непотрібним?
- Тренінги з успіху.
- Що здатне реально дивувати вас сьогодні?
- Люди.
- Конкретніше.
- Коли тобі здається, що ти знаєш людей, і ти вже стикався з усіма проявами жалюгідного людського нутра, як виду тваринного світу, обов'язково відбувається щось, що здатне тебе здивувати, і ти розумієш, що пробивається чергове дно.
- З чим ви ніколи не погодитеся?
- Класне запитання (задумався). З чим я ніколи не погоджуся? Я така людина, яка допускає все, що завгодно. Але я ніколи не погоджуся з твердженням, що жінка повинна сидіти вдома і виховувати дітей.