Відео дня
ЗСУ на Курщині – величезний удар по Путіну. Він ризикує втратити владу? Інтерв'ю з Курносовою
Момент для проведення операції Сил оборони України в Курській області Росії було обрано геніально. Сам факт перебування української армії на території РФ став колосальним іміджевим ударом особисто по главі Кремля Володимиру Путіну. Операція ЗСУ в РФ, а також торішній похід власника ПВК "Вагнер" Євгена Пригожина на Москву довели, що всередині Росії не залишилося нікого, хто здатний зупинити пересування добре підготовленого угруповання чисельністю щонайменше 5 тисяч.
Путін не зумів вчасно зрозуміти, що, ставлячи під сумнів державні кордони України, він тим самим ставить під сумнів і межі власної держави. Чи може диктатор втратити "трон" на тлі ганьби в Курській області? У російських "елітах" такі ідеї присутні ще з початку повномасштабного вторгнення. Питання лише в тому, коли вони визнають момент слушним.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловила російська опозиціонерка Ольга Курносова.
– Понад тиждень триває операція ЗСУ в Курській області. Чи вважаєте ви, що сам факт того, що українська армія перебуває на території Росії, є серйозним іміджевим ударом особисто для Путіна?
– Безперечно. Справа в тому, що Путін, хоч і навчався на юридичному факультеті, насправді має досить поверхове уявлення про те, як влаштовано право у широкому розумінні. Він не розуміє однієї цілком очевидної речі. Кордони РФ утворилися у той самий момент, що й кордони України в момент розпаду Радянського Союзу. То був продукт домовленості між усіма колишніми союзними республіками.
Відповідно, якщо він поставив під питання кордони України, то він одночасно поставив під питання і кордони Росії. Тому що це речі однієї ваги. Отже, дивуватися, що ці кордони виявилися зовсім недоторканними, не варто. Але Путіну здавалося, що вони недоторканні.
Плюс, звичайно, зараз ширяться активні чутки, що була певна тіньова домовленість – про це ми якщо й дізнаємось, то пізніше, так само, як ми дізналися про пакт Молотова-Ріббентропа – між адміністрацією США та Путіним про те, де можна, а де не можна проводити бойові дії.
Я вважаю, що президент Зеленський геніально обрав цей політичний момент, коли Байден уже став кульгавою качкою. Виступити проти українського наступу він не може, бо цим він підірве всі шанси на обрання Камали Гарріс. Власне у цьому полягає політичний чинник, чому цей наступ став можливим.
– Здається, історично для Росії вкрай важливо, щоб лідер завжди перемагав у війнах, і лише тоді він заслуговує на довіру, повагу і, в принципі, на саму цю посаду. Чи вважаєте ви, що ситуація у Курській області може розцінюватись як ситуація поразки Путіна вже на своїй території? Як на це можуть реагувати російські еліти?
– Я б не сказала, що це властивість лише Росії. Це властивість будь-якої диктатури. Будь-який диктатор міцно сидить на своєму місці рівно доти, доки він завжди перемагає і коли оточуючі вважають, що його неможливо перемогти. Але коли "Акелла" починає промахуватись, усі починають замислюватися, а чи треба нам гинути разом із цим диктатором, який веде всю країну до поразки? Може, нам варто вже вискакувати з цього човна чи потопити цього диктатора? Це було у всіх диктатурах.
На мою думку, такі думки давно блукають у головах у російської еліти – ще з початку повномасштабного вторгнення. Інша справа, коли вони зрозуміють, що це можливо, коли вони вирішать, що не просто час позбуватися Путіна, але це можна зробити. Це питання, відповідь на яке, можливо, ми побачимо лише після того, як якісь події відбудуться.
– Чи припускаєте ви, що термін перебування ЗСУ на території Росії також відіграє велику роль? Наприклад, якби йшлося про 1-2 дні – це одна історія, але якщо йдеться про місяць і більше – це вже інша історія? Чи вважаєте ви, що чим довше в РФ перебуватиме українська армія, тим слабшими будуть позиції Путіна всередині країни?
– Звичайно, така залежність існує, але тут я віддавала б пріоритет політичному та військовому керівництву України. Вони мають самі оцінити, в якому разі збитки, які вони завдають путінському режиму, будуть максимальними, а втрати української сторони мінімальними.
Нині багато йдеться про можливе розширення цієї операції на Бєлгородську область і далі за списком. Але одне я можу сказати напевно: у людей, які раніше були просто спостерігачами з дивана, сталося раптове розуміння того, що це справді війна, яка прийшла до них у дім. І цей дідок, у якого нескінченна кількість грошей, який накрав стільки, що неможливо собі уявити, хоче, щоб усі вмирали за цю його владу. А вмирати чи втрачати все своє майно нікому не хочеться.
Тому обвалення рейтингу Путіна відбувається досить швидко. Можливо, його ще не встигли поміряти, але, зважаючи на розмови, ситуація різко змінюється. Принаймні у південних областях. Я маю на увазі не тільки Курську, Брянську, Бєлгородську, Ростовську області, які безпосередньо межують з Україною, а й сусідні області – Липецьку, Орловську, Воронезьку.
– Чи вважаєте ви, що сьогодні коректно порівнювати операцію ЗСУ в Курській області з торішнім походом Пригожина на Москву в контексті того, що сьогодні російські силовики, як і рік тому, не надто ефективно відбивають подібні атаки?
– Я скажу інакше. І похід Пригожина минулого року, і Курська операція показали, що в Росії не залишилося нікого, хто здатний зупинити пересування добре підготовленого угруповання. Питання лише у тому, скільки потрібно людей, щоб дійти до Москви. Пригожин мав 5 тисяч. Питання, чи міг би він дійти з цим угрупованням до Москви, чи ні, але, думаю, 10 тисяч точно вистачить.
– Чи припускаєте ви, що каральна машина Кремля серйозно страждає через ситуацію в Курській області? Що теоретична можливість успішних протестів росіян суттєво зросла, оскільки силовиків відволікли?
– Я вважаю, що у диктатурі протести не призводять до чогось. Єдине, що може щось змінити у диктатурі, – це революція, тобто повалення диктатора, повалення його влади. Тому лише ті протести, які мають на меті позбавлення влади диктатора, можуть бути ефективними. Але для цього обов'язково потрібна силова компонента.
Тобто якщо ці 10 тисяч, які готові піти на Москву з відповідним озброєнням, будуть та якщо їхні гасла будуть відповідними, до них можуть приєднуватись і звичайні люди, і цей рух може отримати масову підтримку.
Власне приблизно так і відбуваються революції. Хоча якщо ми розглянемо той самий жовтневий переворот, який здійснили більшовики 1917 року, то там на першому етапі особливої масової підтримки не було – їм цілком вистачило тих збройних загонів, які вони мали, щоб взяти владу в тодішній столиці Петрограді.