Блог | Помилка Росії, України і ЄС: як вчинити з Донбасом
У найближчі тижні президент України Володимир Зеленський зустрінеться з президентом РФ Володимиром Путіним на саміті в нормандському форматі, - повідомили президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель.
Чи є привід для оптимізму напередодні цієї зустрічі? Чи може питання війни на Донбасі отримати імпульс до розв'язання?
Це складне питання. Я завжди був і залишаюся прихильником прямих переговорів двох лідерів – Росії і України. Тому що, на мій погляд, тільки вони можуть вирішити цю проблему, припинити цю війну, яка, як така, не має сенсу. Хоча для України в ній, звичайно, є великий сенс – вона захищає свій суверенітет і свою територію. Але ця війна щодня завдає колосальної шкоди обом сторонам – і Росії, і Україні.
Читайте: Не програти Путіну: порада Зеленському напередодні нормандської зустрічі
Це обов'язок президента – і однієї, і іншої країни – вирішувати подібні проблеми. Якщо хочете, це питання їх спроможності як національних лідерів.
Володимиром Зеленським заявлена готовність вести переговори, щоправда, з певними умовами. Від президента Російської Федерації я чув якесь обтічне формулювання, яке, на жаль, у мене оптимізму не викликає.
Зустріч Володимира Путіна і Володимира Зеленського за участю Еммануеля Макрона і Ангели Меркель – це не "нормандський" формат, а інший. У нас сьогодні є чинний формат – мінський, у нас є формат "нормандський", у нас є розширений "нормандський" формат, куди пропонують додати якісь країни, в першу чергу, США. І ось зараз виникає новий напівформат. Це "нормандський" формат, але мова все-таки йде про зустріч Путіна і Зеленського.
На мій погляд, це було б дуже бажано, але малоймовірно, що це може бути саме зустріччю двох президентів.
Читайте: "Треба потиснути руку": Кравчук дав пораду Зеленському щодо зустрічі з Путіним
Поки що я не бачу готовності, перш за все, з боку російського президента, визнати очевидний факт, що вся ця ситуація, цей глухий кут, цей "бермудський трикутник" в європейській політиці утворився внаслідок грубої політичної помилки.
Найбільша політична помилка російського керівництва полягає в тому, що воно де-факто по сьогоднішній день не визнало Україну суверенною державою і плекає якісь незрозумілі мені ілюзії про те, що її можна повернути – чи то як частину якогось нового державного утворення, чи то як сферу свого виняткового політичного впливу.
Це ілюзія. І допоки російська сторона не усвідомлює, що Європа змінилася, що світ змінився, що Росія – не Радянський Союз, що Україна – суверенна держава, очікувати якихось серйозних змін в цій ситуації не доводиться. Тому тут я оптимізму не відчуваю.
Якщо говорити загалом, то були допущені помилки і з українського боку. Принаймні, за 5 років адміністрації Порошенка, я вважаю, була допущена дуже серйозна помилка, коли основний акцент був зроблений на військову складову. Хоча, це зрозуміло, тому що країна піддалася агресії. Але все-таки мені здається, що набагато більш важливим для вирішення цієї проблеми - повернення Донбасу, повернення Криму – є не стільки військова, скільки економічна і соціальна складова.
Читайте: "Зондує Зеленського": Путіна викрили у використанні методів КДБ
Ну і, звичайно, дуже серйозну помилку допустив Європейський Союз, і продовжує її допускати. По-перше, він поставив Україну в ряд інших країн-учасниць програми "Східного партнерства". При всій повазі до тих інших країн, вони непорівнянні. Ту роль, яку зараз відіграє Україна в досягненні нової структури світу і безпеки в Європі, неможливо співвіднести ані з Білоруссю, ані з Молдовою, ані з Вірменією, ані з Азербайджаном, ані навіть з Грузією. Це абсолютно окрема, дуже серйозна велика тема, яка дуже важлива не лише для України.
І тут я згоден з Петром Порошенком, який на минулорічній "Ялтинській європейській стратегії" сказав: ще невідомо, хто кому більше потрібен – ЄС Україні чи Україна ЄС, в тому стані, в якому Євросоюз зараз перебуває.
Тому це перша помилка Європейського Союзу. І друга помилка – в тому, що вони, мабуть, щиро – і правильно - вважають, що ніяка безпека в Європі без Росії неможлива, а щоб Росію не відштовхнути остаточно і зберегти її шанс повернення в цю структуру, потрібно весь час озиратися на її позицію.
У принциповому плані це, можливо, і вірно, але в даній конкретній ситуації – ні.
Читайте: "Потрібні люди і територія": терорист із Росії зізнався, навіщо вбиває українців на Донбасі
Тому що – тут я повертаюся до попереднього постулату - це зберігає у російських керівників ілюзію того, що все можна ще раз повернути назад. До речі, нещодавні відповіді на питання Олексія Чеснакова, керівника структури, дуже близької до Адміністрації президента, яка консультує її, якраз саме про це і говорить – що там змін не відбувається.
Тому, на мій погляд, потрібно – перше - заново проаналізувати ситуацію, друге – всім сторонам визнати свої помилки. Я не кажу про рівну відповідальність. Я говорю про те, що потрібно розібратися зі своїми власними політичними рішеннями і зрозуміти, що було зроблено неправильно. Заявити про це.
І після цього, перегорнувши сторінку, напевно, можна було б розпочати нову розмову про те, як можна було б цей вузол розв'язувати. Якщо будь-яка така можливість з'являється, її обов'язково потрібно використовувати, в тому числі в рамках "нормандського" формату.
Одне я знаю точно: за методом гордієвого вузла його не вирішити. Рубати його не можна.
