Блог | Війна між Туреччиною і Росією можлива, але закінчиться плачевно

Значить давайте говорити так.

Ситуація на Кавказі складна. І за обома сторонами стоять куди більш потужні інтереси. Баку підтримується Ердоганом в Туреччині, яка поки все ще в НАТО. Хоча я практично впевнений, що ніхто її захищати не піде після всіх останніх перлів з уряду Ердогана.

Єреван має потужну підтримку в Москві у Путіна. І Путіну не потрібно рішення проблеми між вірменами і азербайджанцями. Йому може не потрібна активна війна там, але йому потрібна нескінченна гниючих виразка, де жодна сторона не має виграшу і тому дивляться на підтримку, і хто її надасть більше.

Зіткнення Туреччини і Росії, якщо буде, то навіть з величезними жертвами закінчиться на користь росіян, бо вони мають куди більше резервів і можливостей. Та й солдатів не шкодують. Тим більше, що Трамп не зробить нічого проти Путіна і його ходів. А Конгрес – ну не оголосить ж він війну на захист такого як Ердоган. Нуль шансів на таке.

Тому я чекаю затяжного конфлікту, якщо найближчим часом сторони не сядуть за якийсь стіл переговорів і не домовляться.

Плюс побічно інтереси Москви в Сирії потрібно враховувати – знову таки, Путіну потрібен там мир відносний, а як я вже багато разів писав – Іран цього миру там не хоче і готується до війни з Ізраїлем. Асад ж гранично слабкий, нічого сам вирішити не може і тому висить на Путіні, як баласт. Туреччина Асада дуже не любить і фактично підтримує всі джихадистські групи опору в районі Ідліб і вздовж кордону. Так щоб ви не дуже зваблювалися на даний момент – серед повстанців проти Асада там західних лібералів немає, а ось груп типу Аль-Кейда і схожих, під різними прапорами і назвами, повним повно.

І саме з Туреччини туди йде зброя і підтримка. І навпаки уряд і режим Асада підтримується всіма національними і релігійними меншинами регіону і конкретно Сирії: від християн асірійців, до вірмен, до несторіанців, до Ізіди, до алавітів, до греків. Тому не кожна демократія, або взагалі не демократія, потрібна в Сирії, де при можливій демократії до влади офіційно прийдуть ті радикали-суніти, хто підтримував Даеш або на крайняк Аль-Кейда і ці самі меншини пошматують в невеликий вінегрет.

Нарешті осібно стоїть Ізраїль, який має дуже широкі і дружні контакти з Баку, поставляв і буде постачати туди зброю, технології і боєприпаси. З огляду на те, що Ізраїль, послугами Трампа, домігся серйозного дипломатичного прориву серед помірних режимів арабів сунітів в Перській Затоці, то як би зрозуміла роль Ізраїлю і в Баку, де сильні саме самостійні думки, а не під впливом Тегерану. Алієв не повинен і не хоче сваритися з Іраном, але й бути пішаком у великій грі Ірану теж не бажає. Тим більше, що Іран підтримує Вірменію. Одночасно, до слова, Вірменія на сьогодні, одна з найбільш антисемітських країн, що можна собі уявити. Це для мене гранично дивна поведінка від вірмен, знаючи загальні моменти переслідувань і страждань, в історії обох народів, але це факт.

І як момент розуміння регіону – демократія в даному регіоні, це оксюморон, який доведено погано працює і призводить до влади не західно-ліберальне суспільство з місцевих кадрів, а скоріше місцеву Улему або ісламське духовенство. Так вийшло в Іраку, Газі, Єгипті – до останнього перевороту військовими. Так ось-ось буде в Афганістані, де Талібан отримає більшість голосів. І тому крики і істерики з розуміння, що кров з носа потрібно підтримувати саме демократичну Вірменію, в порівнянні з м'якою диктатурою Алієва короткозорі, на самий поверхневий погляд. Алієв, явно не західна людина, але змінювати його на духовенство або безконтрольний хаос, де виграє тільки одна Росія, нам явно не потрібно. А раз так, вся наша панацея з демократією, за всяку ціну, це для дуже мало розуміють в realpolitik мрійників.

Тому склався наступний розклад країн учасників різних сторін.

1. Сторона Вірменії. Вірменія, Росія, Іран, Сирія, частково шиїтський Ірак, курдські групи в Туреччині, Іраку, Ірані. Різні вірменські громади у Франції, Австралії та найбільша в США в Каліфорнії, де вірмени тримають дуже серйозні інтереси, банки і гроші. Одночасно враховуємо, що Трамп гласно/негласно, але на боці Путіна або скажімо, не виступить проти Путіна, а значить де-факто побічно, але за вірмено-російські інтереси. Різні демократичні країни і інтелігенція цих країн також на вірменській стороні, хай не дуже серйозно, але тим не менше.

2. Сторона Азербайджану. Азербайджан, Туреччина, деякі режими Центральної Азії. Побічно Ізраїль, без узгодження і контактів з Туреччиною – самі по собі. Також побічно сунітські режими арабських шейхів в затоці, Єгипет і т.д. Україна підтримує Азербайджан і тому що порівнює віджатий Крим з віджатим Карабахом і також тому, що Вірменія проросійська територія.

Моя особиста думка, було і буде: Карабах – азербайджанська територія. Але там потрібен якийсь дуже особливий, дуже ніжний і продуманий, під міжнародним наглядом режим, що враховує національно-етнічні особливості, криваву історію останніх 200 років і також економічну бідність і розруху всього цього регіону в центрі Закавказзя. І шлях до вирішення – тільки за столом переговорів, поступок і компромісів.