Блог | Цей рік виявився вкрай невдалим для путінського режиму
Історія з невдалим отруєнням Навального, з очевидною спробою вбивства, яка привела в результаті до його виїзду за кордон і, гадаю, що в найближчому майбутньому чекати його повернення не доводиться. Проти людини з максимальним авторитетом серед російських опозиціонерів, які перебували на території Росії, було використано заборонену хімічну зброю. А тепер Росія просто відверто знущається над міжнародними організаціями і європейськими країнами, які підтвердили цей вердикт.
По суті путінська Росія взагалі виводиться за рамки якогось серйозного міжнародного співробітництва. Про що можна говорити з людьми, які вважають, що закони писані не для них. Ця історія матиме довгострокові наслідки, тому що західна адміністративна бюрократична машина працює повільно і грунтовно, але тим не менше ця вулиця з одностороннім рухом.
Важливою геополітичним подією року стала вірмено-азербайджанська війна, яка привела до ліквідації автономного утворення, що знаходилося під фактичним контролем Вірменії. Це призвело до зміни геополітичного балансу на Південному Кавказі, підсумком якого стала демонстрація абсолютного безсилля Росії. Виявилося, вона його не контролює. Тепер ключовим гравцем в регіоні стає Туреччина.
Цей рік виявився вкрай невдалим для путінського режиму. Пандемічна криза розкрила всі проблеми по всьому світу і найбільш слабкі ланки в цій системі, до яких безумовно відноситься і путінська Росія, якщо дивитися на економічно-політичний устрій країни, є головними постраждалими. І тренди, треба сказати, продовжують залишатися негативними.
Спеціально нічого не кажу про Україну, тому що не готовий компетентно обговорювати підсумки муніципальних виборів, хоча я стежу за всім і за всією територією колишнього Радянського Союзу. А Україна є найважливішим фактором, який впливає на російську політику.
Але можу сказати більше про Білорусь, тому що ось це якраз історія, в якій революційний вибух виявився несподіваним. Всі знали, що незалежних кандидатів на цих виборах не буде і ніхто не буде представляти якусь загрозу Лукашенку. Він знайде собі зручного спаринг-партнера, підтасує вибори, народ похилюється і розійдеться.
Виявилося, що у будь-якого терпіння є межі і після двадцяти шести років правління Лукашенка він не розрахував реакції людей, якими керував стільки часу. Як з'ясувалося, він не знає власного народу. Послідовна уперта протестна активність в Білорусі сильно відрізняється від українського Майдану. Але протест нікуди не подівся досі.
Паралельно цивілізований світ визнав Світлану Тихановську законним представником білоруського народу, який здобув перемогу на виборах. Скільки вона набрала не має значення, але вона явно виграла ці вибори. Її діяльність безумовно є частиною нового політичного процесу. Можна сказати, політичної нації. Мені здається, цей тренд вже не зміниться. Питання як піде Лукашенко, скільки страждань і горя він принесе білорусам – ніхто виміряти не може, але абсолютно очевидно, що історично його час підійшов до кінця.
Щоб додати трохи позитиву. Можна сказати про розгромну поразку відвертого путінського ставленика в Молдові Ігоря Додона. Це була не просто перемога, скажімо по-шаховому, в матч-реванші. 4 роки тому ті ж опоненти зустрілися в другому турі президентських виборів і тоді Додон здобув перемогу з незначною перевагою. Нині вже показово – перемогу Майї Санду забезпечують молдавани, що працюють за кордоном. Не в Росії, а вже на Заході.
Йде залучення нових людей до політичного процесу. Приходить їх час. Все-таки з часів розпаду СРСР минуло багато часу, виросло нове покоління. Формується новий світогляд. Не важливо, де це відбувається: в Молдові, в Білорусі, в Україні. Ми бачимо, що йдуть політичні процеси, в яких роль Росії понижується, тому що нічого конструктивного за 30 років вона запропонувати не змогла.
Замість того, щоб вибудовувати структуру Британської співдружності, вона підтримує вплив через роздмухування різного роду конфліктів, політичних інтриг, а в критичних випадках – акти прямої агресії, як це було в Грузії і в Україні. Але така роль на пострадянському просторі сьогоднішньої Росії більше не під силу. І це, мені здається, головний підсумок цього року, який можна зафіксувати.
