Цікаво було поспостерігати за перебігом подій під час "пригожинського бунту".
Конфлікт визрівав довго, взаємні наїзди – публічні і непублічні – з боку найманців і військового керівництва росії тривали місяцями.
Градус поступово зростав, але продовжив утримуватись у рамках.
Аж раптом фельдмаршал шойгу навіщось вирішив різко підвищити ставки, видавши наказ про обов’язковість укладання контрактів з міністерством оборони росії та підпорядкування йому усіх приватних військових кампаній.
Пригожин до останнього сподівався владнати усе безпосередньо з путіним, але той на зустрічі з так званими "воєнкорами" підтримав шойгу.
Не залишивши Пригожину поля для маневрів.
З суто військової точки зору два десятки тисяч вагнерівців навряд чи б змогли суттєво посилити російську армію, яку розширяють до 1,5 млн. осіб. Та й за стилем, системою організації та ведення бойових дій найманці навряд би вписалися у "стандарти" регулярної армії росії – з її тотальною централізацією і необхідністю узгодження найменших дій з вищим військовим керівництвом.
Але не про те.
Спроба по-рейдерські віджати чи не найцінніший актив Пригожина підштовхнула його до військового заколоту небачених для сучасної історії росії масштабів.
Він виявив декілька серйозний речей.
- Попри задекларовану чисельність армії в 1,2 млн. осіб – насправді система оборони країни фанерна. Можна за лічені години взяти під контроль місто-мільйонник, захопити штаб-квартиру Південного військового округу, разом з заступником міністра оборони та одним з керівників генерального штабу, та окружним керівництвом.
- Можна не маневруючи, просто по федеральній трасі проїхати півтисячі кілометрів і не наразитись на жодний серйозний супротив. Можна позбивати у перші години купу авіаційної техніки і на решті шляху відчувати себе цілком комфортно.
- ФСБ виявилась також досить бутафорською структурою. Вона не спромоглась ані спрогнозувати бунт, ані завадити йому чи розкласти його зсередини. Сучасним російським "чекістам" значно комфортніше опікувати різні схеми, підгодовувати "медведчуків" і робити з фізиків "зрадників батьківщини".
- путін і все вище керівництво росії чкурнуло зі столиці, коли вагнерівці не наблизились до неї навіть на півтисячі кілометрів. Не покладаючись на силу і міць "другої армії світу".
- Вранішні путінські погрози у стилі "мочить в сортире" по мірі наближення вагнерівців до столиці перетворилися у мирову угоду та амністію для заколотників, а до розрулювання ситуації довелось долучати посередника лукашенка. Йому у вигляді бонусу дістався сам Пригожин, а якщо йому там вдасться обрости певною кількістю вагнерівців – ще й головний біль: що з цим робити, адже навіть десяток тисяч найманців з реальним бойовим досвідом буде значно сильнішим, ніж військо "картопляного диктатора" і російський контингент у Білорусі разом узяті.
Чому не довели до кінця?
Точно не тому, як пишуть деякі експерти, що по ходу бунту не відчули народної підтримки, а також схвалення з боку російських олігархів, силовиків і регіональної влади.
Олігархам було не до того – тим, що давно живуть за межами росії, було відверто байдуже (за винятком окремих політично активних, як Ходорковський), а ті, що залишалися вдома, спішили накивати п’ятами, доки не закрилося повітря.
На підтримку народу у росії ніколи взагалі не звертали увагу. Прізвище царя не важливе, він завжди буде "гарним", прийняли б що Пригожина, що головного "вагнера" Уткіна.
А регіональна влада і силовики просто спостерігали за розвитком подій, розмірковуючи, як би дорожче продати себе переможцю. Якщо путін – то як попри захоплення регіонів забезпечували нормальне життя для мирних жителів, не допустили (ну майже) втрат військових частин і озброєння. Якщо Пригожин – то це саме з трохи іншими акцентами.
Тому не це стало на заваді.
За різними оцінками, загін, що вирушив на москву, мав у своєму складі приблизно 10 тисяч найманців. Коли на підступах до Московської області з військових міркувань довелося розділитись на 4 оперативні напрями – на кожний, залежно від важливості, можна було віддати від півтора до трьох з половиною тисяч осіб.
Такий силі влада змогла б протиставити більш менш адекватну відповідь, зігнавши на оборону кремлівський полк, кремлівських та інших курсантів, поліцейських, рос гвардійців і ФСО.
Могли б відбутися яскраві вуличні бої у стилі Counter-Strike з гарною "картинкою" для телебачення.
Теоретично могли б навіть зайти у кремль і влаштувати там шоу а-ля "Капітолій 6 січня 2021 року".
А далі?
Виявилось, що у Пригожина немає навіть натяку на розуміння – що робити у разі отримання влади. Так, він незадовго до цих подій здійснив тур по росії, зустрічався з людьми, давав якісь інтерв’ю та численні коментарі.
Але ні тоді, ні згодом не було представлено жодного конкретного бачення, що він реально пропонує – населенню, Росії, світу.
"Програма" Пригожина виявилась більш ніж лаконічною і складалась по суті з одного пункту – розстріляти шойгу і герасимова. Все.
На мій погляд, він з самого початку не вірив в успішність "походу на москву", очікуючи на серйозний спротив.
Коли побачив, що спротиву насправді немає – продовжував рух за інерцією, намагаючись змоделювати – що буде далі.
І у якісь момент Пригожин скоріш за все усвідомив, що:
- путіна, його оточення, військове та політичне керівництво схопити чи вбити не вдасться, він не стане твердим і захищеним головним керівником росії, а скоріше залишиться хоч і сміливим, але заколотником;
- 5, 10 і навіть 20 тисяч підконтрольних йому вагнерівців не втримають москву, а їх фізичне перебування у кремлі стане пасткою, не кращою за Бахмут;
- не втримавши москви – не втримає і "ростовську республіку";
- врешті-решт – йому просто нема що запропонувати росії, у нього немає ані команди, ані досвіду управління для такої великої машини як росія.
Легітимність перебування його у владі для світу буде приблизно ж такою, як у Лукашенка чи путіна на четвертому терміні.
А через підтримку деяких "іноагентів" його сприйматимуть не як Євгенія І, а як Лжедмітрія.
У Пригожина сталася внутрішня само-поразка, а оформлення її результатів було вже справою техніки.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...