Блог | Царь в Росії завжди буде хорошим, незалежно від прізвища. Чому ж заколот Пригожина невдалий?

Цікаво було поспостерігати за перебігом подій під час "пригожинського бунту".

Конфлікт визрівав довго, взаємні наїзди – публічні і непублічні – з боку найманців і військового керівництва росії тривали місяцями.

Градус поступово зростав, але продовжив утримуватись у рамках.

Аж раптом фельдмаршал шойгу навіщось вирішив різко підвищити ставки, видавши наказ про обов’язковість укладання контрактів з міністерством оборони росії та підпорядкування йому усіх приватних військових кампаній.

Пригожин до останнього сподівався владнати усе безпосередньо з путіним, але той на зустрічі з так званими "воєнкорами" підтримав шойгу.

Не залишивши Пригожину поля для маневрів.

З суто військової точки зору два десятки тисяч вагнерівців навряд чи б змогли суттєво посилити російську армію, яку розширяють до 1,5 млн. осіб. Та й за стилем, системою організації та ведення бойових дій найманці навряд би вписалися у "стандарти" регулярної армії росії – з її тотальною централізацією і необхідністю узгодження найменших дій з вищим військовим керівництвом.

Але не про те.

Спроба по-рейдерські віджати чи не найцінніший актив Пригожина підштовхнула його до військового заколоту небачених для сучасної історії росії масштабів.

Він виявив декілька серйозний речей.

1. Попри задекларовану чисельність армії в 1,2 млн. осіб – насправді система оборони країни фанерна. Можна за лічені години взяти під контроль місто-мільйонник, захопити штаб-квартиру Південного військового округу, разом з заступником міністра оборони та одним з керівників генерального штабу, та окружним керівництвом.
2. Можна не маневруючи, просто по федеральній трасі проїхати півтисячі кілометрів і не наразитись на жодний серйозний супротив. Можна позбивати у перші години купу авіаційної техніки і на решті шляху відчувати себе цілком комфортно.
3. ФСБ виявилась також досить бутафорською структурою. Вона не спромоглась ані спрогнозувати бунт, ані завадити йому чи розкласти його зсередини. Сучасним російським "чекістам" значно комфортніше опікувати різні схеми, підгодовувати "медведчуків" і робити з фізиків "зрадників батьківщини".
4. путін і все вище керівництво росії чкурнуло зі столиці, коли вагнерівці не наблизились до неї навіть на півтисячі кілометрів. Не покладаючись на силу і міць "другої армії світу".
5. Вранішні путінські погрози у стилі "мочить в сортире" по мірі наближення вагнерівців до столиці перетворилися у мирову угоду та амністію для заколотників, а до розрулювання ситуації довелось долучати посередника лукашенка. Йому у вигляді бонусу дістався сам Пригожин, а якщо йому там вдасться обрости певною кількістю вагнерівців – ще й головний біль: що з цим робити, адже навіть десяток тисяч найманців з реальним бойовим досвідом буде значно сильнішим, ніж військо "картопляного диктатора" і російський контингент у Білорусі разом узяті.

Чому не довели до кінця?

Точно не тому, як пишуть деякі експерти, що по ходу бунту не відчули народної підтримки, а також схвалення з боку російських олігархів, силовиків і регіональної влади.

Олігархам було не до того – тим, що давно живуть за межами росії, було відверто байдуже (за винятком окремих політично активних, як Ходорковський), а ті, що залишалися вдома, спішили накивати п’ятами, доки не закрилося повітря.

На підтримку народу у росії ніколи взагалі не звертали увагу. Прізвище царя не важливе, він завжди буде "гарним", прийняли б що Пригожина, що головного "вагнера" Уткіна.

А регіональна влада і силовики просто спостерігали за розвитком подій, розмірковуючи, як би дорожче продати себе переможцю. Якщо путін – то як попри захоплення регіонів забезпечували нормальне життя для мирних жителів, не допустили (ну майже) втрат військових частин і озброєння. Якщо Пригожин – то це саме з трохи іншими акцентами.

Тому не це стало на заваді.

За різними оцінками, загін, що вирушив на москву, мав у своєму складі приблизно 10 тисяч найманців. Коли на підступах до Московської області з військових міркувань довелося розділитись на 4 оперативні напрями – на кожний, залежно від важливості, можна було віддати від півтора до трьох з половиною тисяч осіб.

Такий силі влада змогла б протиставити більш менш адекватну відповідь, зігнавши на оборону кремлівський полк, кремлівських та інших курсантів, поліцейських, рос гвардійців і ФСО.

Могли б відбутися яскраві вуличні бої у стилі Counter-Strike з гарною "картинкою" для телебачення.

Теоретично могли б навіть зайти у кремль і влаштувати там шоу а-ля "Капітолій 6 січня 2021 року".

А далі?

Виявилось, що у Пригожина немає навіть натяку на розуміння – що робити у разі отримання влади. Так, він незадовго до цих подій здійснив тур по росії, зустрічався з людьми, давав якісь інтерв’ю та численні коментарі.

Але ні тоді, ні згодом не було представлено жодного конкретного бачення, що він реально пропонує – населенню, Росії, світу.

"Програма" Пригожина виявилась більш ніж лаконічною і складалась по суті з одного пункту – розстріляти шойгу і герасимова. Все.

На мій погляд, він з самого початку не вірив в успішність "походу на москву", очікуючи на серйозний спротив.

Коли побачив, що спротиву насправді немає – продовжував рух за інерцією, намагаючись змоделювати – що буде далі.

І у якісь момент Пригожин скоріш за все усвідомив, що:

- путіна, його оточення, військове та політичне керівництво схопити чи вбити не вдасться, він не стане твердим і захищеним головним керівником росії, а скоріше залишиться хоч і сміливим, але заколотником;

- 5, 10 і навіть 20 тисяч підконтрольних йому вагнерівців не втримають москву, а їх фізичне перебування у кремлі стане пасткою, не кращою за Бахмут;

- не втримавши москви – не втримає і "ростовську республіку";

- врешті-решт – йому просто нема що запропонувати росії, у нього немає ані команди, ані досвіду управління для такої великої машини як росія.

Легітимність перебування його у владі для світу буде приблизно ж такою, як у Лукашенка чи путіна на четвертому терміні.

А через підтримку деяких "іноагентів" його сприйматимуть не як Євгенія І, а як Лжедмітрія.

У Пригожина сталася внутрішня само-поразка, а оформлення її результатів було вже справою техніки.