Блог | Росії таки вдалося потрапити у Місяць, але є нюанс
Росію можна привітати з успіхом місії Луна-25! Справді, в Місяць влучили? Влучили. Індійців випередили? Випередили! Решта деталi.
Якщо ж без сарказму, то останній успішний політ до Місяця відбувся в 1976 році, та й раніше пуски до нього важко давалися. За даними академіка Чертока з 23 вересня 1958 р. по 4 жовтня 1959 р. відбулося сім стартів до Місяця і лише у двох повністю виконали завдання. Потім, аж до 1966 р., лише в одному з чотирнадцяти стартів досягли успіху. Разом за дев'ять років 21 пуск і лише три успішні.
Влучити в Місяць
Трохи історії: після запуску першого супутника Хрущов оцінив величезний пропагандистський ефект польотів у космос і вимагав нових досягнень. Тому Корольов вже 23 вересня 1958 р. запустив свою Р-7 у місячному варіанті, з третьою розгінною ступiнню. Пуск закінчився руйнуванням на кінцевій ділянці польоту першого ступеня – ракета була "сирою". Келдиш пропонував зробити перерву в пусках і провести серйозний аналіз конструкції, але ніхто не хотів витрачати час на глибокі дослідження та експерименти, на дорогі наземні стенди та відпрацювання конструкторських рішень на них, як робив Вернер фон Браун. Пішли шляхом частих пусків з подальшим доопрацюванням конструкції за їх результатами, тобто аварій.
До того ж, довелося б доповісти Хрущову, що наступна спроба пуску до Місяця до Жовтневої річниці не відбудеться. Але старт 12 жовтня також закінчився катастрофою на ділянці першого ступеня. Після багатоденних досліджень (без вихідних, при необмеженому робочому дні) виявили причину аварій, тобто принциповий недолік конструкції Р-7 був зрозумілий лише через рік з гаком після оголошення усьому світу про створення міжконтинентальної балістичної ракети.
4 грудня зробили третю спробу. Тепер, однак, аварія сталася на ділянці другого ступеня. Знову довелося переробляти конструкцію. Четверту невдачу, що відбулася 2 січня 1959 року, за допомогою пропаганди перетворили на блискучу перемогу радянської науки та техніки. У Місяць третій ступінь з вимпелом не влучив (промах становив 6000 км!), натомість вийшов на орбіту навколо Сонця, перетворившись на першу у світі штучну планету Сонячної системи. Це видали за тріумф та назвали "планету" "Мрією". П'яту спробу потрапити до Місяця зробили влітку 1959 р., але пуск 18 червня знову закінчився аварією на ділянці другого ступеня.
Шоста спроба запуску відбулася 6 вересня. Наближався ювілей Жовтневої революції, обстановка розпалювалася, і для чергового пуску готували дві ракети з двома вимпелами. Потрапити до Місяця треба було обов'язково! Робота тривала цілодобово. Помилитись із часом старту дозволялося не більше ніж на 10 секунд. При більшій помилці слід перенести пуск на добу або більше, відповідно перерахувавши час, що й довелося зробити. Але старт зірвався через дурну помилку при складанні схеми на стартовій позиції. Аналіз виявив (як завжди) ще й неточність електросхеми. Один із штепсельних роз'ємів не був показаний на ній і його не стикували при загальному збиранні кабелів на стартовій позиції. Такі от витрати постійного виснажливого поспіху, радянського "давай, давай!", стилю роботи Корольова. Схему упорядкували, повторили випробування, але добу втратили і повторити спробу пуску 7 вересня було неможливо.
8 вересня час старту припадав на 5 годин 40 хвилин 40 секунд. Всю ніч велися перевірки, підживлення ракети киснем, багаторазово перевіряли готовність наземних служб. Все йшло добре, доки не дійшли до команди "Дренаж". З цієї команди починається наддув баків стиснутим азотом, але бак окислювача на центральному блоці не заповнився. Скинули тиск і зробили другу спробу наддуву, але час старту знову було втрачено. Вирішили стояти під киснем ще добу. При цьому регулярно вимикати та відігрівати кермові машини та перевіряти бортові системи на функціонування. Люди не спали вже дві доби, їм дозволили спати прямо в бункері, по черзі, по годині чи по дві. За чотиригодинною готовністю всі невиспані та втомлені знову з'їхалися на стартову позицію. Час старту 6 годин 39 хвилин 50 секунд.
Спочатку все йшло добре. Вийшли на запалення, полум'я заклубилося під усіма блоками при виході на перший проміжний щабель, але команда "Головна" не пройшла! Схема скинулася і вогонь поступово згас. Підкотили пожежні розрахунки, стартовики обережно оглянули закопчені хвостові відсіки, але всі втомилися до повної байдужості і з полегшенням зітхнули, почувши команду: "Все терміново зливати! Машину зі старту прибрати! Наступну вивозити та готувати до пуску на 12 вересня".
Старт другої ракети 12 вересня о 9 годині 39 хвилин 26 секунд пройшов без жодного зауваження. Помилка за часом склала лише одну секунду. Хтось сказав: "Якщо перед кожним пуском тиждень зовсім не спати, то ніяких відмов не буде…" Дійсно, починаючи з 6 вересня, члени стартової команди спали уривками, не голилися із забобонів і відлучалися зі стартової позиції тільки щоб виконати "операцію з введення гарячої їжі". Офіцери, колишні фронтовики, казали, що навіть на війні вони мали більше часу для сну, їжі та гоління.
Політ шостої місячної ракети тривав 38 годин 21 хвилину 21 секунду. "Сьогодні, 14 вересня, о 00 годині 02 хвилині 24 секунди московського часу друга радянська космічна ракета досягла поверхні Місяця. Вперше в історії здійснено космічний політ із Землі на інше небесне тіло. На ознаменування цієї видатної події на поверхню Місяця доставлені вимпели із зображенням герба Радянського Союзу…" У цьому повідомленні ТАРС є "неточність": це була не "друга" ракета, Місяця досягла лише ця – "Луна-2". "Луна-1" промахнулася, перетворившись на "Мрію".
А 15 вересня Хрущов вилетів до США. Найкращого подарунка до візиту неможливо було вигадати. Американська преса кипіла коментарями: "Ракета, яка може потрапити на Місяць, доводить, що інші ракети можуть досягти будь-якої точки земної кулі із більш смертоносним вантажем".
Бомбою по Місяцю!
Щодо смертоносних вантажів Росія і нині вправна, у цьому плані вона й справді спадкоємиця СРСР. До речі, вимпелу з його гербом передувала інша ідея. Президент академії наук Келдиш запропонував кілька проектів: пряме влучення в Місяць, обліт його для фотографування зворотного боку та інші. Однак "найоригінальніший" проект висунув академік Зельдович. Він хотів підірвати на Місяці атомну бомбу!
Потрібно ж довести попадання, адже Захід міг і не повірити радянській пропаганді. Та й натяк виходив прозорий – якщо вже до Місяця дотяглися, то до Нью-Йорка й поготів доб'ємо. Сподівалися, що спалах вибуху легко зафіксують земні обсерваторії. Довго вмовляти Корольова не довелося і невдовзі навіть виготовили модель місячного контейнера з макетним атомним зарядом. Він, як морська міна, весь був утиканий штирями підривників.
Келдиш передбачав різку негативну реакцію за кордоном і просив Корольова не повідомляти цей авантюрний варіант Хрущову, знаючи, як той любить ефектні загрозливі жести. Корольов однак вагався. Тоді власні співробітники натякнули йому, що проект Зельдовича може бути прийнятий лише за гарантії повної безпеки у разі аварії на активній ділянці. Адже ракети щоразу вибухали над головою, і тільки атомної бомби на них не вистачало.
Келдиш підлив масла у вогонь: "Нехай балістики намалюють усі зони за нашою територією на випадок, якщо двигуни другого чи третього ступеня не доопрацюють. Уявляєте, який буде шум, якщо ця штука, навіть не вибухнувши, впаде на чужу територію". На щастя, ідею вибуху на Місяці відкинув сам Зельдович. Він підрахував тривалість і яскравість спалаху в безповітряному просторі того заряду, що була здатна доставити на Місяць королівська "сімка", і засумнівався у надійності її реєстрації із Землі.
Кінець космічної ери Росії
Помилка з переходом на передпосадкову орбіту відбулася чи то через погану роботу доплерівського висотоміра, який не зуміли довести до ладу, чи через поспіх під час внесення програми та її відпрацювання: дуже вже хотіли випередити індійський "Чандраян-3". Пишуть, що під час маневру зі зниження перицентру імпульс виявився вищим за розрахунковий у півтора рази. Загалом, фірмові російські понти і бардак, косорукість і, пардон, головожо...сть...
Як би там не було, а крах місії Луни-25 символізує загальну деградацію Росії: у науці, техніці, економіці, культурі – у всіх сферах. У тому числі й соціальну деградацію. Час Корольова був часом зубрів, великих вчених, конструкторів, часом першопрохідників. Так, вони робили помилки, але це були помилки, неминучі у гігантській новій справі, тим більше в атмосфері червоної імперії.
Нині таких зубрів немає і взагалі нічого немає! Випалена до суцільної убогої сірості країна-згарище. Навіть старі радянські зади путінська Росія нездатна повторити, що вже говорити про нові досягнення. Колись СРСР був провідною космічною державою, а зараз частка його спадкоємиці в космічних пусках лише 4%! Воно й на краще – надто ця країна є небезпечною для цивілізації. І вона невиліковна. Тому сподіваюся, що кінець космічної ери Росії віщує кінець самої Росії.
