Путін – господар російської мови та Пушкіна? Що не так з його "монополією": інтерв'ю з Фейгіним

Кремлівський диктатор Володимир Путін на "всесвітньому російському соборі" сказав про "руський мир", де мимоволі озвучив список своїх найбільших страхів, головний з яких – страх розвалу Російської Федерації. Після закінчення війни в Україні неминуче виникне питання: хто платитиме репарації нашій країні? Чи повинні за рішення Кремля у прямому значенні слова розплачуватися всі суб'єкти федерації, включаючи Якутію, Північний Кавказ та інших? Відповідь на це питання може геть не сподобатися Кремлю.

Диктатор знову заговорив про російськомовних, які де б вони не проживали, як переконаний Путін, є частиною російської імперії. Де-факто він проголосив себе... господарем російської мови, а заодно і всієї російської культури, того ж таки Пушкіна і Достоєвського. Причому він надав собі монопольне право одноосібно визначати, де саме і як "утискають" російськомовних, і де збирається "захищати" їх з танками. Але в сучасному світі російська мова – не монополія ані Путіна, ані Росії. Такі заяви в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA зробив російський правозахисник Марк Фейгін.

– Перше, що впало мені в очі, коли я прочитала промову Путіна на засіданні всесвітнього російського собору – надто велика кількість посилань до "багатонаціональної держави". "Ніхто не зможе нас розділити" тощо. Ви не вважаєте, що це свідчить про страх Путіна перед розвалом РФ?

– Насамперед він увесь час апелює до багатонаціональної держави, говорить про терпимість, про добросусідство, про внутрішній мир і так далі. Наприклад, буквально відразу після подій у Дагестані (29 жовтня в аеропорту Махачкали сотні протестувальників штурмували літак, який прилетів з Тель-Авіва, – Ред.) він коментував це, мовляв, хочуть посіяти ворожнечу, це українці відповідальні за цей антисемітизм тощо. Це його спроба відіграти державну ідеологію, яка сьогодні є фактично антисемітською.

Він підтримав саме ХАМАС, а не палестинців. Палестинцям справді можна співчувати, але йдеться саме про підтримку ХАМАСу, бо це союзна Кремлю організація. Там не вважають цю організацію терористичною, влаштовують візити тощо. Тому, перш за все, ці заяви були зроблені з цих причин, останніх подій на Близькому Сході.

А щодо розпаду РФ, то це головний страх Кремля, і він вічний. Вони вже пережили таке 1991 року, коли стався розпад Радянського Союзу. І теж загалом по національних квартирах.

Цей страх нікуди не подінеться, і щоразу зручно до нього апелювати. Вони іноді перегинають у бік "руського миру", а потім у інший бік для балансу. Щоб не виникало відчуття, що у нинішньому вигляді Росія – це суто російська країна, а національні автономії є вторинними. Як тільки таке відчуття виникає, вони одразу відіграють його в інший бік.

Але страхи перед розпадом є, бо такі ризики є реальними. І війна тут головний тригер. Виникає питання: хто нестиме відповідальність за країну, якщо війна не дасть того результату, на який розраховують. Хто відповість – Путін чи вся Росія? Усі народи, всі національні автономії?

Тому для Путіна важливо давати зрозуміти, що це ми, вся багатонаціональна Росія, вигадали цю війну. Мовляв, є єдність влади та народу, Путін та національні республіки, титульна культура та нетитульні культури, особливо ісламські республіки. Це важливий мотив наголошувати: тут у нас все нормально, ми в інтересах країни вторглися в Україну… А хто репарації платитиме? Москва чи Якутія, чи Північний Кавказ?

Думаю, колись це стане головним питанням відокремлення республік. Чому ми маємо відповідати за політику Кремля? Вони вторглися в Україну, зруйнували 40-мільйонну країну, а ми маємо платити? А платити у тому чи іншому форматі все одно доведеться. Не шляхом відібрання грошей, а просто неповерненням грошей із корпоративних та державних активів, що знаходяться на Заході. І це відчуття, що відповідальність треба розмазати на всіх, їх не залишає.

– Ви згадали про Якутію, про Північний Кавказ. Ми з вами міркуємо як розсудливі люди, але ми розуміємо, що таке пропаганда і на що вона перетворює людей. У цьому контексті хотіла б навести дані соцопитування, проведеного групою Russian Field у Росії. 60% респондентів вважають, що Росія рухається у правильному напрямку. Стільки ж опитаних виступають за наступальні дії в Україні. Чи можна говорити, що саме пропаганда сьогодні є тим інструментом, який дозволяє Путіну утримувати РФ у своїх межах?

– Пропаганда – не єдиний інструмент. І навіть не вирішальний. Це важливий інструмент, він зомбує мізки, але репресії, страх, посіяний у російському суспільстві, переслідування – це не менш важливий інструмент того, що люди поводяться саме так. Вони говорять мовою пропаганди. Адже всім відомо, чим загрожує будь-яке відхилення.

Пропаганда без страху працює, але не так ефективно. Тому що залишається право людей на незалежну думку. Але сьогодні в Росії про це не йдеться. Спробуй висловити хоч щось, незгодне з основною лінією, тебе одразу законопатять.

– Повертаючись до промови Путіна. Він зокрема заявив: "руський мир об'єднує всіх, хто відчуває духовний зв'язок з нашою батьківщиною, хто вважає себе носієм російської мови". Чи вважаєте ви, що ці слова були адресовані колишнім країнам радянського табору в Європі?

– Безумовно, інструментом втручання, зокрема військового, часто є це саме придушення російських, російської мови, російського начала. І в Україні це використовується. Крім побоювань, що Україна втратить нейтральний статус і вступить до НАТО, одним із приводів вторгнення було те, що нібито в Україні гнітять росіян.

Адже під російською мовою та російським началом Путін розуміє саме імперську присутність Москви скрізь, де є великі російські спільноти. Так, він збирається їх "захищати". Якщо й буде колись продовження агресії щодо країн Балтії та інших країн колишнього Радянського Союзу, звичайно, одним з головних приводів буде російська мова.

Інша справа, що говорити в 21 столітті, що ми тримаємо монополію на російську мову, "не дай боже, російськомовні чи православна церква десь утискаються, ми туди приходимо на танках" – це вже в принципі не працює. Тому що російська мова – це монополія не Путіна і навіть не Росії. Це не їхня монополія, так само, як англійська мова не є монополією США чи Великої Британії.

Ми говоримо про російську мову, насамперед, як про досягнення світової культури, світової історії. Як виявилося, росіяни можуть жити поза межами Росії, і жити благополучно. Втрачають чи не втрачають вони свою культуру, чи вона розмивається без вогнища – це вже друге питання. Напевне так.

Але говорити про те, що Путін керуватиме усією російською мовою, усією російською релігією по всьому світу – це нонсенс. Вони самі без вас розберуться, в якому обсязі та як їм сповідувати релігію, триматись російської мови та російської культури. Це не монополія путінської Росії.

Пушкін, Достоєвський тощо – це власність Путіна? За його логікою, це саме так. У Росії є тоталітарна система на чолі з узурпатором, який заявляє: я вирішуватиму, де російська мова обмежується, а де ні. А ти хто такий?

Ми ж розуміємо, що це лише привід. Чхати вони хотіли на російську культуру. Ось вам просте запитання: чому б їм не зайнятися російською культурою в Ашгабаді? Там росіяни живуть зовсім не так, як в Україні чи країнах Балтії. Там вони майже як у концтаборі. Але ти, Путіне, захищаєш російську культуру. Іди та захищай – до Туркменістану, до інших центральноазіатських республік. Давай! Але хтось бачив, щоб він там збирався щось боронити? Ось і відповідь.