Відео дня
Блог | Москва залишається одна
Колись Радянський Союз, маючи буферну зону, що складалася з, по факту, окупованих республік - кидав ці самі республіки на амбразуру. Зрозуміло, що там і своїх було не жаль, але ж існувала ієрархія? Житель Москви й житель Узбекистану хіба сприймалися самими росіянами однаково?
У війнах в топку було не жаль кинути кожного вихідця з республік, і тому результати ЇХ зусиль, якщо вони були прийнятними, вважалися заслугою Радянського Союзу, а не окремої України, окремої Грузії й так далі.
На основі того, що робили громадяни тоді ще радянських республік в тому ж Афганістані, чи десь у миротворчих місіях - складалося уявлення про міць Союзу, заслуги якого Москва приписує собі.
Сьогодні Росія за звичкою намагається грати в вершителя чужих доль, забуваючи, що того буфера, тієї сили, що складається з чужих заслуг, у неї вже немає. Тих, хто міг би "по-братськи" (звучить огидно) піти за неї воювати, вона давно образила, відірвала шматки територій або зіштовхнула лобами. Більш того, відірвані від країн території призвела до занепаду, убивши там економіку.
Яка виходить картинка: всі свої геополітичні кроки росіяни тепер будують по-щурячому - нишком продаючи зброю терористам, або створюючі "складні" схеми, в яких зовсім не факт, що саме вони грають першу скрипку. Це ж не минулі часи, коли можна було пригрозити кому-небудь вагомішому, і, що найважливіше, виконати загрозу? Було чим її виконати, було і ким її виконати.
Сьогодні в будь-якій колотнечі проти Москви, наприклад, на її східних кордонах, кожна з колишніх радянських республік (хотіла написати "практично кожна" - але ж хто там такий відданий залишився?) встане в сторону з попкорном, причому протилежну від РФ. Виключення мають східні слабкі країни (киргизи, туркмени, таджики...), але вони вже жертви. Як там, "союз республик свободных", але при цьому занедбаних так, що кожній довелося витягувати себе як з болота, коли вирвались. Хтось досі не виліз.
Ви не вбачаєте факт зворотного процесу, коли Москва, намагаючись відійти від своєї справжньої історії, сторіччями ховаючи справжнє не славянське своє походження - зараз вертається туди ж, до істоків? Почав своє існування на болотах, потім відростив собі буфер з інших поневолених народів - той буфер втрачає і залишається одна?
З ким? З Талібаном? Зі слабкими, що залишился поки що під її впливом республіками, там, на Сході? Та й Китай скоріше використовує Росію у своїх геополітичних планах, але не вважає її рівною собі. Одного разу мапа перефарбується в інший колір, тихо й ввічливо, а корисні копалини отримають нових хазяїв.
Хтось з іменитих московських режисерів сумує по часах, коли б їх називали "барін". "Господін". Фантомні болі, чи що це? Без сарказму, та без розпалювання чогось, як там називають це модератори Фейсбук.
Просто стоїмо в стороні й дивимось, вболіваючи НЕ за "одін народ". Бо іноді комусь достатньо просто одного маленького путіна, щоб зруйнувати нормальні відносини та бажання підтримати.
P.S. Мій роман "Сині Грози" про долю людини під час війни на Донбасі, про сепарів, росіян та героїв - на сайті видавництва "ДІПА".
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...