"Росія йде до краху і крові. Путін шукає нову війну, Україна вже не та". Інтерв'ю з експолковником ФСБ Гудковим

Кремль не піддасться на вмовляння Заходу і тиск вулиць, і не звільнить із в'язниці російського опозиціонера Олексія Навального. Таким ігнором влада Росії показала: їм байдуже, що про них думають у світі. Вважають бандою? Ну й нехай. Прикидатися у Путіна вже втомилися. Ба більше, деякі силовики, що перебувають біля керма Росії, так і мріють посилити жорсткість правил, а сам президент РФ Володимир Путін досі не проти б повоювати, та тільки нема з ким. Україна йому більше не по зубах – сказав в інтерв'ю OBOZREVATEL опозиціонер і колишній полковник ФСБ Геннадій Гудков.

– Олексію Навальному доведеться провести 2,8 року за ґратами?

– Навальний може опинитися на волі тоді, коли вважатиме це можливим для себе самого. Строк його перебування визначається двома обставинами. Перша – його рішимість вийти з в'язниці і виїхати з Росії, якщо він готовий. Але він не готовий. Він повернувся в Росію, демонструючи небувалу сміливість і навіть мужність. Це відчайдушний вчинок. Тому він не готовий поїхати з Росії і його перебування у в'язниці створює для Путіна вкрай неприємний фактор та ускладнює всі взаємини з Заходом.

І друга обставина – якщо Навальний не готовий поїхати – термін його перебування у в'язниці може збігтися з терміном президентства Путіна. Він не зможе відпустити його зараз всередину Росії. Це цілком очевидно. Путін всьому світу показує, що ні на які вмовляння, ні на який тиск він не піддасться і продовжуватиме тримати Навального в тюрмі з огляду на те, що він його просто ненавидить.

– На що розраховував Навальний, повертаючись до Росії?

– Ми з вами не знаємо, наскільки Олексій був упевнений у збереженні своєї волі та дієздатності продовжувати боротьбу. Я, наприклад, коли починав боротися з режимом, переоцінив його рівень моралі, моральності та інтелекту. Не думав, що вони здатні на такі дурниці, підлості й злочини. Думав, вони розумніші, порядніші, більш людяні й совісні. Але виявилося, що в них немає принципів і покладаються вони тільки на грубу силу.

Не відкидаю імовірність, що Навальний як людина все-таки порядна і пристойна, яка має погляди, думки, мораль і моральність, помилився в оцінці якості путінського режиму. Воно виявився ще огиднішим, ніж він припускав. Цілком можливо, що ми з ним є заручниками нашого кращого уявлення про режим, ніж він є насправді.

Не варто було йому так поспішати. Слід було взяти невелику паузу, зрозуміти, що відбувається в Росії. Він міг би запланувати своє повернення на весну – було б набагато зрозуміліше, що відбувається й куди Росія йде далі.

Розслідування щодо палацу Путіна варто було пускати раніше, ніж повертатися в Росію. Мені здається, Путін навіть уваги не звертає на те, який має він вигляд в очах усього світу.

– Судячи з його реакції, можливо, так і є.

– У Кремлі втомилися прикидатися. От вони вдавали-вдавали, брехали-брехали, якось незграбно ховалися за якимись там формулюваннями, обнулялися, а потім сказали: все, більше сил немає, навіщо хитрувати, когось обманювати? Якщо вони вважають, що ми – банда, то так, ми – банда! Вважають, що ми захопили владу, то так, ми її захопили. Вони вважають, що ми окупували країну – так, ми її окупували. Вважають, що ми отруюємо своїх супротивників і піддаємо їх масовим репресіям – так, ми їх піддаємо та отруюємо. І що ви нам за це зробите? Мені здається, настала мить, коли всі маски скинуто й ніхто не звертає уваги на те, що про них думають і говорять у світі.

– Навальний є політичним опонентом Путіна? Він зміг би виграти президентські вибори в Росії?

– На нараді у 2019-му році в Кремлі визнали, що в багатьох регіонах "Єдина Росія" програла б навіть манекенам. А Навальний зовсім не манекен. Це яскравий, харизматичний, дуже грамотний і креативний політик. Звичайно, ніякі чесні вибори режим виграти не може. Він може це зробити тільки шляхом репресій, дискримінацій, зачисток, заборон до участі у виборах і фальсифікаціями підсумкового голосування. Інших способів "домогтися перемоги" там немає.

Не важливо, хто як голосує, важливо, хто як рахує.

– Політолог Дмитро Орєшкін каже, що протести в Росії можуть піти за сценарієм Білорусі – тобто вщухнути.

– На протести виходить досить багато мислячих, які бажають політичних свобод. Але цей протест, попри його масовість, не критичний для режиму.

Кремль боїться, побоюється і з тривогою чекає можливих масових низових соціальних протестів. Економіка Росії розвалюється, робочі місця скорочуються, доходи населення падають, є маса проблем в управлінні країною. Через це низове невдоволення наростатиме, а потім перетвориться на масовий і масштабний соціальний протест. І якщо він зіллється з політичним – ось це вже буде серйозно для режиму.

Це випробування, і цілком можливо, що влада піде на застосування летальної зброї проти народу. Поки що вони обходяться кийками, електрошокерами, щитами, автозаками. Але в подальшому будуть готові стріляти.

– У Білорусі теж стріляли, були навіть загиблі, люди місяцями виходили на протести, але все притихло. Чи може такий сценарій чекати Росію?

– Лукашенко спирався на допомогу Путіна і на його підтримку. Якби в Білорусі цього не було, скільки часу протримався б цей режим? Путін забезпечив його грошима, надав моральну підтримку й готовий був навіть застосувати силу. Це надало Лукашенку додаткового нахабства й рішучості для придушення протесту.

Загалом світові диктатури тримаються на двох-трьох-чотирьох великих країнах, які здійснюють підтримку і дають можливість існувати.

– Якщо Лукашенка підтримав Путін, то хто підтримає його?

– У тім-то й річ, що ніхто. Сталіна підтримали, бо тоді була епоха диктаторів, точилася світова війна, і світ був змушений це робити на противагу Гітлеру. А Росію підтримувати ніхто не буде, тому що вона йде поперек усього демократичного й цивілізованого світу.

Так, її може десь там підтримати Китай. Наприклад, на голосуванні в ООН. Але він ніколи не стане серйозно допомагати Росії ні економічно, ні тим паче у військовому розумінні. У Китаю свої плани на Росію, перепрошую за цинізм. Тому жодної підтримки.

А хто ще може підтримати? Іран? Ні, по-перше, далеко. По-друге, не та міць і сила. Немає у Путіна союзників і це вселяє певну надію. Навіть Лукашенко не є його союзником.

– Тобто хай як нам з сьогоднішнього погляду здається, що Путін в Росії назавжди, це не так?

– Крах путінського режиму неминучий. Проблема тільки одна – час. Коли і як це станеться – ніхто не знає. Сподіваюся, чекати недовго, тому що економічна ситуація в Росії досить сумна, і вона буде тільки погіршуватися. Путінський режим не здатний дати країні жодного шансу на розвиток. Я весь час кажу, що кожен наступний день буде гіршим за попередній. Це закон путінської системи: так буде завжди, поки він перебуває при владі.

Але об'єктивні умови будуть проти, і час буде проти нього працювати. Це економіка, зубожіння народу, міжнародна ізоляція, санкції, внутрішні проблеми й протиріччя. Режим захищатиметься грубою силою доти, доки вистачить сил і грошей. Чому Путін сидить на золотовалютних ресурсах і нікому нічого не дає? Тому що це пісочний годинник його політичного життя. Як тільки пісок закінчиться – все, капець.

– Кремль і далі проводитиме таку агресивну політику чи щось змінить?

– Буде ще жорсткіше. Деякі силовики мріють встановити ще більш жорстокі звичаї в Росії і ліквідувати навіть ті мізерні вимоги й закони, щоб було абсолютно повне беззаконня. Дехто з керівництва силових структур мріє, щоб хтось кинув у них або коктейль Молотова, або навіть вибухівку. Ось тоді вони почнуть переслідування й жорстокі репресії по всій країні.

– Напевно, є ті, хто не хотів би такого сценарію, чи вони в меншості?

– Є багато людей, які не хотіли б такого. Еліти стурбовані, всі розуміють, що країна йде до війни, краху, глухого кута й крові. Але в них немає важелів впливу на політичний курс країни. Зараз домінують силовики, Путін довіряє тільки їм.

– Говорячи про війну, маєте на увазі внутрішні розбірки чи зовнішні?

– Це громадянські конфлікти. Звичайно, не відкидаю імовірності, що Путін шукатиме зовнішній конфлікт для консолідації навколо себе частини суспільства, але обставини складаються, як в анекдоті: такий мороз пропадає – жодного окупанта. Йому хотілося б повоювати, але нема з ким. Та й надто небезпечно. Тобто ризики перевищують плюси, які може дати збройний конфлікт.

– А з Україною?

– Ну, Україна вже не та, якою була у 14-му році. В України зараз і армія є, і досвід воювати, і міжнародна підтримка. Та й люди вже розуміють, до чого це все веде. Вони ж бачать, як живе Донецьк із Луганськом, на що там усе перетворилося? Не думаю, що зараз можна повторити 2014-й рік.

– Якщо проаналізувати переговори щодо вирішення конфлікту на Донбасі, таке враження, що Росія взагалі не зацікавлена нормалізувати відносини з Україною.

– Я б дуже сильно здивувався, якби Путін був зацікавлений в нормалізації відносин з Україною. Його влаштовує заморожений конфлікт на Донбасі. Це така серйозна скалка, загнана в тіло України, яку завжди можна розворушити, роз'ятрити – привернути до неї увагу. Поки Путін буде в Кремлі – ніякого прогресу щодо Донецька і Луганська, і взагалі прогресу у відносинах з Україною, не буде. У вас повинні це розуміти.

Не треба тішити себе якимись ілюзіями. Можуть бути якісь косметичні, загальногуманні заходи, обмін військовополонених, але не більше. Для путінського режиму важливе збереження напруженості в Україні.

Тому мені, чесно кажучи, не зрозумілі ілюзії деяких українських політиків і діячів про те, що з Путіним можна про щось домовитися. Ні про що. Ніхто в путінській адміністрації не зацікавлений в нормалізації відносин з Україною. Для них це поразка. Єдине, що влаштує Путіна, – якщо Україна "ляже" під Росію. Все інше його не влаштовує.