Блог | Хто позбавив права голосу "сотні мільйонів росіян"?

Чимало вже написано про звернення лауреата Гран-прі Канського кінофестивалю російського режисера Андрія Звягінцева (фільм "Мінотавр") до Путіна з майже уклінним проханням "зупинити цю бійню". Коментатори в один голос відзначили, що йдеться фактично про автодіагноз "хороших русских": мовляв, ми були і залишаємося холопами, неспроможними навіть назвати речі своїми іменами, "конфлікт" – війною, "вбивства людей" – геноцидом українців і законною ліквідацією агресорів, "лінію зіткнення" – лінією фронту, Росію – фашистською імперією, а Україну – об’єктом агресії тощо. Ба більше: для Звягінцева, як і для інших "хороших", Путін є легітимним главою держави ("паном президентом Російської Федерації")…

Коментарі як самого спічу Звягінцева, так і настанов "хороших", як на мене, є цілком справедливими. Можна було би поставити крапку, проте цей сюжет отримав продовження. Путінський речник Пєсков одразу ж заявив, що режисер, мовляв, не має права голосу. На що Звягінцев гордо заявив: "Так, абсолютно вірно – немає в мене права голосу, як немає його сьогодні у сотні мільйонів росіян".

Ґвалт!

Краще б режисер промовчав, адже з його заяви випливає, що раніше таке право у цієї сотні мільйонів було, а це означає, що Путін і "Єдина Росія" зі своїми сателітами (жодного опозиціонера в Думі, бодай поміркованого!) абсолютну владу отримали не з рук якихось рептилоїдів з планети Нібіру, а від росіян, від того людського субстрату, що зветься "русский народ" (бо ж наразі навіть волзькі татари чи буряти радісно записують себе в "русские"). І соціологія, хоч якою вона кривою не була б у тоталітарній державі, засвідчує якщо не достовірні цифри, то достовірні тренди підтримки Путіна та його політики. Яка різко скаче вгору внаслідок агресивних дій і воєнних злочинів.

Але "колективного Путіна", що налічує десятки мільйонів росіян і несе повну відповідальність за "незліченні вбивства людей", режисер не помічає. Ба, він навіть не називає особисто "бункерного" винуватцем цих убивств!

А тим часом "хороші" ще й учать українців, як їм жити, розповідаючи про страждання "політзеків" у наших в’язницях і корупцію в Українській державі. Чому б їм ще й не звинуватити посмертно Черчилля в утриманні за ґратами таких "політзеків", як лідер британських фашистів Мослі та його оточення, і в корупції, бо ж приймав у подарунок від Сталіна чимало пляшок вірменського коньяку? Це було би смішно (діячі, які програли все, віддавши країну тоталітарній машині, прагнуть учити інших правильно жити!), якби не було водночас сумно. І небезпечно для тієї частини європейців, які здуру (іншого слова не підбереш) дослухаються до цієї публіки.

"Жалюгідна нація, нація рабів, згори донизу – всі раби". Це написав понад півтора століття тому літератор і політзек Ніколай Чернишевський (який, до речі, ніколи не кликав Росію до сокири, навпаки, покладав надії на науку й освіту). Щодо рабів він не помилився. А от щодо нації… Адже нація історично формується як спільнота вільних громадян. А росіяни двічі не витримали випробування свободою – перший раз у 1917-18 роках, коли віддали владу Леніну та Колчаку (обидва розганяли демократично обраних депутатів Установчих зборів), другий раз у 1990-х, коли відкрилася реальна можливість позбавитися імперських традицій. Схоже, бути біомасою в руках "великих вождів" для абсолютної більшості росіян звичніше і зручніше. Втім, сьогодні маємо третій шанс на формування російської нації – на основі тих, хто зі зброєю в руках чи без неї, передусім підпільно, веде реальну боротьбу з тоталітаризмом. Але "хорошие русские" до таких не належать.

Із усіма наслідками, що звідси об’єктивно випливають.

Відтак мільйони людей по наш бік лінії фронту найбільше бажають не абстрактного "припинення бійні", а припинення існування тоталітарної Російської імперії як загрози Європі та світу і першопричини війни.