Росія радикально розбереться із Білоруссю. Можливо, навіть криваво — Боровий

Росія радикально розбереться із Білоруссю. Можливо, навіть криваво — Боровий

Наприкінці 2018 року напруженість у відносинах між президентами Росії та Білорусі Володимиром Путіним і Олександром Лукашенком досягла небувалого рівня. Головною причиною стали заяви з боку вищого політичного керівництва РФ про об'єднання двох держав, на що вкрай негативно реагує білоруський президент.

Про реальні можливості поглинання Білорусі Російською Федерацією OBOZREVATEL запитав у екс-депутата Держдуми РФ, російського підприємця і політика Костянтина Борового.

– Останнім часом не вщухають розмови про об'єднання двох держав у нову союзну державу, у певних випадках про це кажуть як про неминучий факт, хоча деякі політологи схильні думати, що Лукашенко просто так не здасться. На вашу думку, зможе Білорусь відстояти свою незалежність чи ми побачимо її у складі РФ?

Відео дня

– Білорусь уже давно не незалежна держава: економічно, політично, з військової точки зору, це просто частина території Росії – колонія.

Костянтин Боровий

Зараз білоруський президент – це губернатор із особливим статусом. Він має право витрачати бюджет так, як йому заманеться, ніякі контрольні комісії не спостерігають за цим процесом. Він може робити все, що завгодно.

Це дуже зручно, такий стан був за часів Єльцина (Борис Єльцин, перший президент РФ. – Ред.) у Шаймієва (Мінтімер Шаймієв, перший президент Татарстану. – Ред.), він досяг такого ступеня автономії всередині Росії, що міг собі дозволити подібний шантаж, як зараз це робить Лукашенко. Коли йому недостатньо давали ресурсів або занадто багато забирали, він говорив про те, що треба МЗС створювати в Татарстані. Потім, у якийсь момент він почав говорити про те, що мають бути власні збройні сили. Тоді Шаймієву миттєво влаштували допит, що він мав на увазі, і він одразу пом'якшив риторику, сказавши, що призовники РФ повинні служити на території Татарстану.

Мінтімер Шаймієв

Ще одна дуже схожа ситуація була із Єльциним та Гаманом Тулєєвим (губернатор Кемеровської області з 1997 по 2018 рр. – Ред.), теж такий дрібний царьок, який грав на протиріччях Єльцина з комуністами і націоналістами, теж дозволяв собі виступати проти Єльцина. Він був дуже впливовим, шантажував страйками шахтарів, хоч був і м’якшим, ніж Шамієв, але використовував ту ж технологію.

Аман Тулєєв

Білорусь перестала бути незалежною державою у той момент, коли Олександр Григорович скасував вибори. У формі авторитарної держави – це пов'язані речі. Але Білорусь не незалежна держава.

Усі його ігри з ЄС, очевидно, виводять на питання про дисидентів, про політичну опозицію, про відсутність діючих демократичних інститутів у Білорусі. Дуже суперечлива ситуація, будь-які його спроби почати загравати із Заходом одразу викликають якийсь політичний процес, починаються розмови про можливість використання Лукашенка як лідера опозиції, яка протистоятиме авторитарній Росії. Ось він і балансує.

Олександр Лукашенко

Білоруські спецслужби – це філія російських спецслужб.

А політичні структури... Правильно всі говорять про те, що представники білоруської номенклатури, яку умовно можна назвати елітою, теж не хочуть, щоб їх садили в тюрми за незаконне або неправильне використання ресурсів. Із Лукашенком вони домовилися, і це якась форма стабільності для них. Навіщо міністру закордонних справ із кожного приводу їздити в Москву, узгоджувати свої позиції, заяви з МЗС РФ, йому вистачає і свого президента.

Там структура майже повністю повторює радянський аналог, у СРСР усі структури були вбудовані в ієрархічну систему підпорядкування. Тобто для білоруської номенклатури це дуже серйозна втрата, дуже відносної, але незалежності.

Народ Білорусі – навіть за того, що там відсутня економіка вона дуже слабка, дуже залежна від Росії, – влаштовує ця ситуація. Там досить низькі ціни, стабільні зарплати і пенсії, хоч і не високі.

Володимир Путін і Олександр Лукашенко

Але зрозуміло: якщо щось різко зміниться, це позначиться і на самих білорусах, тож великого ентузіазму там немає. Хоча якісь тенденції проявляються, дуже обережні, за аналогією із тим, що робить Україна, але приймати закони про декомунізацію вони не будуть. Тому що це певною мірою ідеологічна база Лукашенка, не Сталіна, звичайно, але батька народу.

А рішення усе ж буде прийматися у Кремлі, і це Лукашенко розуміє. Кремль вже увімкнув механізми примусу, а якщо ці механізми увімкнуться на пону силу, то Лукашенко просто не втримається при владі.

Сучасний устрій суспільства не допускає можливості благополучного існування залежних колоній, це неефективно ні політично, ні економічно. Це означає, що є тільки одна форма існування, і зараз питання не про Білорусь і РФ, а про Лукашенка і Кремль. Зрозуміло, що він це перетворює у загальний процес, або створює видимість проблеми незалежності Білорусі, але ніякого відношення ці дискусії до справжньої незалежності не мають. Її немає, і не буде доти, поки народ не захоче цієї незалежності.

Я думаю, що все це закінчиться дуже швидко і радикально. У якийсь момент, найімовірніше, спецслужби поставлять крапку в цій дискусії, і ця крапка може бути навіть кривавою.

– На вашу думку, у Білорусі тільки один шлях – у Росію?

– Розумієте як, шлях у Татарстану, нині, тільки в Росію, шлях Чеченської Республіки – тільки в Росію, шлях Придністров'я – тільки в Росію, шлях Абхазії і Південної Осетії – тільки в Росію, чому? Тому що це не незалежні держави – це колонії, окуповані Росією території. У них вибору немає, у цьому проблема. І в Лукашенка немає вибору.

Володимир Путін і Олександр Лукашенко

– Україна теж вважалася "колонією" Росії, але зараз ми боремося за свою незалежність, а у Білорусі є така можливість?

– Можливості є, бажання немає. Тому що за умови реальної незалежності Білорусі, без імітації, яка зараз йде, без імітації політичної, економічної діяльності, політичні еліти не виживуть. У Білорусі подібні процеси можуть мати серйозні зміни для них.

Те, чого вони домагаються, щоб ці зміни були радикальними, щоб залишилася модель імітації незалежності. Аналог цього – Чеченська Республіка, де Кадиров робить заяву про те, що він керує силовими структурами, і йому в Чечні представництво ФСБ чи інші силові структури не потрібні.

Остання його заява була у зв'язку зі скороченням дотацій. Наскільки відомо, Чеченська Республіка себе може забезпечити лише на 17%. Це у той час, коли падають доходи, і зрозуміло, що Кадирову вже не вистачає на свої витрати.

Зараз йде боротьба не за незалежність цих територій, а за умови, на яких вони є колоніями, і все.

Що стосується України, то з якогось моменту ви, залежачи від Росії, але вже не так як Білорусь чи Чечня, заявили про свою незалежність, і почали проводити реформи. Ця незалежність була, може, неповною за Януковича, але вона була не дотаційною, вона була реальною незалежністю. І клани, які залежали через олігархів від Росії, все-таки мріяли про повну незалежність. Ось це і сталося, але не зусиллями самих кланів чи керівництва України, а зусиллями експансіоністської, агресивної політики Кремля.