Законопроєкт про водний транспорт легалізує крадіжку піску, тому потребує змін – нардеп Крейденко

17,8 т.
Законопроєкт про водний транспорт легалізує крадіжку піску, тому потребує змін – нардеп Крейденко

У січні 2020 року Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроєкт "Про внутрішній водний транспорт". Загалом, це правильний і довгоочікуваний крок, адже галузь вже давно потребувала унормування, бо досі нормативно-правова база з питань внутрішніх водних шляхів була фрагментарною і це суттєво гальмувало її розвиток. На переконання авторів законопроєкту, узаконити діяльність внутрішнього водного транспорту потрібно вже хоча би для того, аби створити умови для його повноцінного використання, залучення інвестицій у галузь та оновлення інфраструктури, зокрема, судноплавних гідроспоруд, які через зношеність рано чи пізно можуть стати причиною надзвичайної ситуації техногенного характеру. Простіше кажучи, шлюзи можуть пошкодитися – і це призведе до того, що під воду підуть багато міст і сіл довкола Дніпровського басейну.

Однак попри всі зусилля законотворців, у розробленому ними законопроєкті залишилося декілька серйозних недоліків. Народний депутат від "Слуги народу", заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури Володимир Крейденко, зокрема, наполягає на внесенні у законопроєкт перед остаточним голосуванням кількох вкрай важливих правок. Адже без них парламентарі просто закладуть під державу бомбу сповільненої дії. Чим загрожує законопроєкт у нинішньому вигляді та як його треба змінити, аби зняти загрози, говоримо з автором правок – паном Крейденком.

Відео дня
Володимир Крейденко, народний депутат від "Слуги народу"

- Пане Володимире, незабаром законопроєкт "Про внутрішній водний транспорт" може бути винесений на розгляд парламенту. Знаю, що ви подали ряд правок до ухваленої у першому читанні редакції цього законопроєкту – аби запобігти можливим загрозам. У чому, на вашу думку, полягає найбільша з них?

- Справа у тому, що у теперішній редакції цей законопроєкт фактично легалізує незаконний видобуток піску. Він створює умови, за яких під виглядом проведення днопоглиблювальних робіт – наприклад, під час поглиблення фарватера - можна видобувати пісок, не сплачуючи за це державі жодної копійки.

- Як таке можливо?

- Дуже просто. Зазвичай у процесі проведення днопоглиблювальних робіт – у 90% випадків – з дна дістають пісок. Він відноситься до корисних копалин місцевого значення. Так от, у схемах нелегального видобутку, що маскуються під "днопоглиблювання", про пісок не згадується взагалі. Декларується, що виконавець робіт піднімає з дна так звану "пісчано-гравійну суміш". І ця суміш, згідно з чинною редакцією законопроєкту, є його власністю.

А далі починається "магія": "пісчано-гравійна суміш" перетворюється на річковий пісок, який продає афільована з виконавцем робіт з днопоглиблювання компанія.

Я вважаю, що подібна ситуація суперечить логіці, совісті, законодавству і навіть Конституції України. Ст.13 Основного Закону визначає, що надра (включно з піском) є об’єктом власності народу України. А значить, кошти, отримані від реалізації піску, зокрема й видобутого таким "екзотичним" способом, мають бути зараховані до державного бюджету України.

Крім того, ніхто ж не скасовував профільних законодавчих актів, як-от Кодекс про надра, гірничий закон, інші закони та підзаконні акти. Вони чітко унормовують цю галузь і встановлюють обов’язкові для виконання норми діяльності. Хочеш видобувати пісок? Мусиш отримати ліцензію (спецдозвіл), дотримуватися встановлених об’ємів видобутку та не порушувати природоохоронні та інші норми. Всі, хто легально видобуває пісок, мусять також подавати звіти, за якими нараховується рентна плата за використання надр.

У початковій редакції закон фактично відкриває зелене світло для крадіжки піску.

- І як ви пропонуєте це змінити?

- Я пропоную передати реалізацію видобутого піску замовнику робіт по підтриманню судового ходу. Як один з можливих варіантів варто було би розглянути також застосування "форвардних контрактів". Обсяги піску, який буде видобутий у ході днопоглиблювальних робіт, цілком можливо розрахувати за проєктом. І його можна продавати на етапі початку робіт – через "Прозоро". Окрім усього іншого, такий підхід дозволив би замовнику ще й уникнути зайвих витрат.

- Цікавий підхід. Які зміни ще треба внести до початкової версії законопроєкту, аби цей підхід запрацював?

- У чинній версії майбутнього закону про внутрішній водний транспорт є цікавий пункт, яким зазначається, що шляхові роботи на внутрішніх річках не належать до спеціального водокористування. А значить, їх можна проводити без отримання дозволів на про ведення робіт і без спецдозволів на користування надрами. Хоча, як ми вже з’ясували, виконавці експлуатаційного днопоглиблювання надрами таки користуються. Ще й як.

Саме тому я наполягаю на тому, що експлуатаційне днопоглиблення строком від 3 років суттєво впливає як на водойму, так і на інфраструктурні об’єкти. Ці роботи вплинуть на флору і фауну, на берегову лінію. Такий масштабний різноплановий вплив не може відбуватися неконтрольовано.

Тому при проведенні шляхових робіт погодження профільних органів центральної влади має бути обов’язковим – і ця вимога мусить фіксуватися новим законом.

Відповідно, експлуатаційне днопоглиблення має відбуватися з дотриманням тих самих вимог, принципів, процедур і дозволів, що й усі інші днопоглиблювальні роботи. З обов’язковим отриманням усіх передбачених у Водному кодексі та Закону України "Про перелік документів дозвільного характеру" дозволів та погоджень.

І жодних послаблень, винятків чи спрощень процедури, передбаченої законодавством, для експлуатаційного днопоглиблення бути не може. У чинній редакції нового законопроєкту була здійснена спроба залишити подібну шпаринку – і я наполягаю на виправленні цієї помилки.

- Наскільки мені відомо, автори законопроєкту також пропонують не оцінювати вплив, який чинитиме на довкілля проведення експлуатаційного днопоглиблення. Це ще одна шпаринка чи цей вплив дійсно не такий великий, як, скажімо, поглиблення дна чи укріплення берегів?

- Експлуатаційне днопоглиблення впливатиме на довкілля так само сильно, як і решта робіт на водоймах. Воно спричиняє суттєві наслідки для флори, фауни, біорізноманіття, ґрунту, повітря, води, клімату, ландшафту, природних територій і об’єктів. Для розуміння: днопоглиблення може навіть призводити до зміни русла, знищення екосистеми річки. То з якого дива ми вирішуємо, що саме у цьому разі оцінювати цей вплив не треба?

Зрозуміло, що треба. І у моїх зауваженнях до початкової версії №1182-1-д цей пункт теж є.

Унормування діяльності водного транспорту і всього, що відбувається на внутрішніх водоймах – питання надважливе. Його ухвалення дозволить реанімувати пасажирські та вантажні перевезення нашими річками, відродити галузь, яка наразі ледь животіє. Але потреба в унормуванні діяльності водного транспорту не може виправдовувати паралельні спроби узаконити крадіжки надр, які належать народові України, та дарувати несправедливі переваги виконавцям одних робіт перед іншими.