Блог | Загроза вторгнення. Головна мета – дніпровська вода для Криму
В.Путіну треба вирішувати низку питань міжнародного порядку денного, та й парламентські вибори потихеньку наближуються, а з новою адміністрацією США ще не було предметної розмови. Замість пропозиції обговорити розподіл сфер впливу та вирішення низки міжнародних конфліктів, Путіна назвали вбивцею. Це явна неповага і Кремль затаїв злобу, вирішивши компенсувати поганий настрій через гостру військову ескалацію подій поблизу українських кордонів. Тут вбивається ще декілька зайців.
По-перше, в ОРДЛО останнім часом почалось невдоволення, розуміючи, що якщо імплементувати Мінські угоди, то "ДНР" та "ЛНР" летять у прірву і зникають назавжди.
По-друге, Москві дуже не сподобалися нові настрої у частини українців після звільнення азербайджанською армією більшої частини Нагірного Карабаху. Кремль декілька разів натякнув ура-патріотам в Києві, що в Карабасі Азербайджан воював з Вірменією, а на Донбасі Україні прийдеться битися з Росією, але ці натяки якось не дуже сприйняли серйозно. Тому заклики українській армії зараз у такій ситуації звільняти Донбас є чистою провокацією. Ну і, нарешті, по-третє, Москва гостро роздратована закриттям трьох проросійських телеканалів та введенням РНБОУ персональних санкцій проти відвертих прибічників Кремля.
Розрахунок Москви простий по замислу, але ефективний по впливу. Загострювати ситуацію на Донбасі, інформаційно готувати населення РФ до можливого збройного конфлікту з Києвом, де "правлять нацисти", та максимізувати вигоду від концентрації великої кількості військ навколо України, при цьому тестуючи реакцію Заходу та самого українського суспільства. Інформаційно було запущено декілька пробних фейків, включаючи "вбивство хлопчика під Донецьком з українського дрону". І хоча фейк був розвінчаний, але Москва наочно показала, що у випадку необхідності початку війни, привід (casus belli) можливо швидко знайти, одразу розпочавши військове вторгнення.
До українських кордонів стягнуто багато російських підрозділів, але їх критично не вистачає, щоб розпочати широкомасштабну наступальну операцію з окупацією великих українських територій. Треба розуміти, що РФ навряд чи буде вести наступ зі своєї території на Харків чи Чернігів з прицілом на Київ, і вже точно не через Білорусь. Це було б початком широкомасштабної європейської війни з величезним міжнародним тиском на Москву. Тоді, точно Росію відключать від системи SWIFT, РФ виженуть з Ради Безпеки ООН, вона стане країною-парією, яку повністю ізолюють. Можливо від цього Україні не буде легше, але Москва точно прораховує кроки і реально оцінює свої можливості.
Так чого ж треба очікувати? З одного боку, дуже добре, що Д.Байден передзвонив Путіну, але це тільки половина справи. Росії потрібно з США домовлятися по широкому колу проблем. І якщо Вашингтон не буде зговірливим з принципових для Москви питанням, тоді слід очікувати ескалації ситуації на Донбасі впритул до широких військових дій. Завдання РФ, завести найбільш боєздатні військові частини на Донбас, а потім звідти ударити зі всією силою, маскуючись під бойовиків, при цьому наносячи невідворотні втрати для ЗСУ, заставивши після військової поразки Київ підписати принизливий мирний договір. З території "ЛНР" російські війська можуть розвивати наступ в напрямку Харкова, та чи це потрібно Кремлю? З боку "ДНР" росіяни можуть вдарити в напрямку Полтави або Дніпра, але туди треба наступати довго та болісно. Куди перспективніше для Москви спробувати відсікти Україну від Азовського моря, наступаючи по лінії Маріуполь-Бердянськ. При цьому кримське угрупування російських військ може і не вдарить напряму, проте точно буде робити активні провокації, заставляючи українську сторону тримати багато сил на цьому напрямку, не даючи можливість надіслати підкріплення до Приазов’я, яке поруч. Якщо РФ під видом бойовиків зможе взяти Бердянськ, сформувавши "Запорізьку народну республіку", то може бути зразу виставлений ультиматум : російські війська зупиняються, але Україна пускає воду через Північно-Кримський канал, так як це насправді є головна мета загострення ситуації. При цьому в України практично не залишиться портів на Азовському морі, що буде мати катастрофічні геополітичні наслідки для нашої країни. В Москві будуть говорити, що бойовики показали силу своєї зброї, вимагаючи від Києва відмови від НАТО або як альтернатива – Україна сама вирішує це питання, але вже точно без ОРДЛО, яке заявить, що після таких людських втрат не може ні мислити про спільне політичне життя з Києвом.
Очевидно, що США, НАТО та світове співтовариство будуть гостро реагувати, але посилати сухопутні війська для підтримки української армії не відважаться.
Так що робити Україні? Описаний сценарій є ймовірним, але точно не остаточним. Дуже важливо Україні разом з усіма інституціями міжнародного співтовариства тиснути на Москву, попереджаючи про катастрофічність для РФ плану розв’язання війни на Донбасі під виглядом наступу бойовиків ОРДЛО. РНБОУ потрібно звернути особливу увагу на південний напрямок, куди підтягнути всі наявні резерви. Вимагати від західних союзників заходу в Чорне море максимальної кількості бойових кораблів, максимальної активізації авіації НАТО в цьому регіоні для стримування російського сухопутного військового угрупування в Криму та кораблів Чорноморського флоту, які можуть висадити десант в Херсон, Миколаїв, Одесу. Попередити Путіна, що за розв’язання війни він потрапить під персональні санкції, як і його найближче політичне оточення. Хороша гарантія швидкого закінчення війни – велика кількість цинкових трун з російськими окупантами. При всьому контролі Путіним внутрішньополітичної ситуації в РФ, велика кількість загиблих росіян в Україні може спровокувати внутрішній бунт. Києву в такій ситуації відступати нема куди, треба битися на смерть. Тільки тим, хто б’ється допомагають, та і ворога це лякає. Боягузтво, проявлене в Криму, нам усім дорого відгукується більше семи років. Вже зараз у наших союзників треба попросити грошей. Війна дуже дорога річ. Захід може не посилати війська або не давати зброю, але повинен дати гроші для підтримки бюджету в умовах військового часу. Якщо фінансування військових потреб буде достатнім, у нас гарний шанс вистояти в боротьбі з російською агресією. Потрібно діяти твердо, але при цьому зайве не провокувати супротивника. Рішучість Києва, якого підтримають союзники, може ще й як відштовхнути Москву від грубого вторгнення.
