Блог | Я зробив ставку на того, у кого найбільший шанс на перемогу

Після вчорашньої передачі "Свобода слова" на ICTV отримав багато дзвінків та смс з одним питанням – чи означає моя участь у цій передачі те, що я входжу до команди кандидата у президенти України Анатолія Гриценка.

Відповідаю – так. Я прийняв таке рішення. Чесно зізнаюсь, що далось воно мені не просто з огляду на те, що я не є публічним політиком і завжди волів займатися конкретними практичними питаннями. І вважав, що публічна діяльність і політика – це не моє. Але наразі вибирати не доводиться, бо на цих президентських виборах вирішується доля країни. Існує величезна загроза збереження існуючої олігархічної системи правління і проросійського вектору подальшого розвитку України. Усунути цю загрозу може лише перемога демократичного і проукраїнського кандидата. Важливою передумовою перемоги такого кандидата є об’єднання ключових демократичних сил і політиків.

Читайте: Україні випав шанс звільнитися від феодального терору старих ''еліт''

Так склалася ситуація, що збереження незалежної і суверенної України, подальший її демократичний розвиток значною мірою залежать від трьох відомих громадських діячів – Святослава Вакарчука, Анатолія Гриценка та Андрія Садового. І це (хочуть вони чи не хочуть) покладає на них колосальну відповідальність, відсуваючи далеко на другий план особисті плани та політичні амбіції. Бо особисте у даному разі є просто незрівнянним з долею України – адже вони діють не як звичайні люди, а як громадські лідери.

Читайте: Повернення Донбасу, боротьба з корупцією та зарплати від 700 євро: що пообіцяв Гриценко українцям

З кожним з них (і з Вакарчуком, і з Гриценком, і з Садовим) я особисто говорив щодо необхідності зусиль на президентських виборах. З деким з них – неодноразово. Намагався знайти переконливі аргументи для кожного. На моє глибоке переконання, для демократичної за своєю суттю людини президентство (як і інша посада) не може бути самоціллю. А тим більше у ситуації, коли головним завданням є зберегти Україну. А владних можливостей для самореалізації і втілення задуманого існує з надлишком – високих посад вистачить усім бажаючим потрудитись на благо Вітчизни.

Часу на роздуми щодо об’єднання фактично немає – рішення потрібно приймати вже. А що стосується головного (чи щонайменше – дуже важливого) для претендентів на президентський пост питання – навколо кого персонально об’єднуватися, то відповідь на нього потрібно давати з чисто прагматичних міркувань. Ставку слід робити на того, хто має найбільшу електоральну підтримку, а отже й найбільший шанс перемогти.

Треба зробити все, щоб не дати можливості діючій олігархічній владі на президентських виборах зацементувати своє правління, а антиукраїнським силам – здійснити новий реванш.