Волонтери у ФРН, що поручилися за біженців, отримують багатотисячні рахунки

Деякі німці вирішили допомогти сирійцям, які тікали від війни, і поручилися за них для швидшого отримання притулку в ФРН. Тепер влада вимагає від поручителів великі суми. Чому так сталося, розбиралася DW.Дружина 61-річного жителя Бонна Крістіана Остергауза (Christian Osterhaus) попереджала його про можливі ризики, коли він поручився за двох неповнолітніх сирійців. Тоді він допоміг їм отримати притулок у Німеччині і був впевнений, ще все правильно робить. "Ми заплатили за їхні авіаквитки, ми подбали про те, щоб у них була їжа, ми забезпечили їх житлом", - розповідає Остергауз, який все життя займався гуманітарними проектами і під час напливу біженців у ФРН у 2015 році був волонтером боннської організації, що допомагала сирійцям, які втекли від війни.

Згідно із законодавством ФРН, поручитель є посередником між державою і третьою особою. З моменту підписання офіційного паперу про поруку він несе фінансову і юридичну відповідальність. Коли Остергауз підписував документ, в якому підтверджував, що бере на себе зобов'язання поручителя, була лише одна нез'ясована деталь, яка згодом стала причиною суперечки з міською владою. У місцевому відомстві у справах іноземців не могли точно сказати, чи закінчується термін поруки в той момент, коли обидва сирійця отримують притулок в Німеччині, чи ні.

Німеччина вимагає сплатити витрати

У кінці серпня 2018 року Остергауз отримав листа від міської влади Бонна. У ньому зазначалося, що він повинен сплатити у міський бюджет понад 7,2 тисячі євро. І ця сума не є остаточною. "Це ж абсурд! Коли я отримав цей лист, було таке відчуття, ніби мене облили крижаною водою", - розповідає Остергауз, і показує кореспондентові DW товсту теку, в якій акуратно, по датах, зібрані всі листи від міської влади, відповіді на них його адвоката і всі необхідні документи.

У такій самій ситуації, що і Остергауз, опинилися ще сім тисяч поручителів по всій Німеччині, 450 з них - з Бонна. Саме завдяки законодавчим змінам місцева влада змогла вимагати від поручителів сплатити витрати, пов'язані з особами, які вже отримали притулок у Німеччині, а значить, які претендують на соціальні виплати. Ці зміни внесли у 2016 році, коли посилили правила щодо процесу возз'єднання біженців з їхніми сім'ями. Відповідно до цих змін, термін дії зобов'язань поручителя не закінчується автоматично після зміни статусу особи, щодо якої він підписав поруку, зокрема після отримання нею притулку.

Ті поручительства, які видали до 6 серпня 2016 року, можуть бути анульовані тільки через три роки, а решта - через п'ять років. У січні 2017 року суд у Лейпцигу ухвалив, що ці зміни не суперечать законодавству Німеччини, а значить, набудуть чинності. У квітні 2018 року міністерство праці Німеччини заявило про те, що поки не буде ухвалене однозначне рішення з цього приводу, поручителі не повинні платити державі. Але тим не менш, вони продовжують отримувати рахунки.

І це означає, що поручителі продовжують нести відповідальність, перш за все фінансову, за тих, хто вже отримав статус біженця, і чиї витрати на проживання, разом із медичним страхуванням і житлом у Німеччині, бере на себе країна. Ця правова колізія змусила Клауса Остергауза звернутися до адвоката.

У чому полягає правова колізія

Боннський адвокат Лотар Мальберґ (Lothar Mahlberg) допомагає людям, що опинилися у такій самій ситуації, що і Крістіан Остергауз. Зараз він захищає інтереси 20 людей, які так само поручилися за сирійських біженців. У чотирьох з цих випадків суд у Кельні встав на сторону поручителів, а не міської влади. "Перший промінчик надії", - так назвав рішення суду адвокат Мальберґ.

Він втомлено хитає головою: "Невідомо, коли закінчиться цей жах". На відміну від, наприклад, суду в Ганновері в федеральній землі Нижня Саксонія, суд у Кельні назвав вагомим аргументом те, що міграційне відомство повинно було перевірити платоспроможність поручителів та відповідним чином проконсультувати їх з цього питання, чого не було зроблено. Тому закон на стороні поручителів.

Можливо, міська влада Бонна звернеться до суду другої інстанції, і тоді невідомо, яке він ухвалить рішення. Мальберґ називає вердикт суду у Кельні оптимістичним сигналом для всіх інших федеральних земель і вважає, що він дає надію звільнити всіх поручителів від їхнього фінансового та юридичного тягаря.

Адвокат вважає абсолютно неприйнятною ситуацію, коли люди, які хотіли допомогти, тепер покарані за це. "Ті, хто добровільно, на свій страх і ризик допомагали сирійцям легально потрапити у країну (а не за допомогою контрабандистів, які на надувних човнах везуть біженців у Європу через море), тепер роками повинні нести фінансовий тягар. Це лише викликає гіркоту і роздратування", - нарікає адвокат.

Історія однієї родини

Сирієць Фарід Хассан проживає у Німеччині вже 20 років. Йому 53 роки. Два роки тому він перевіз своїх батьків і двох братів із Сирії. За всіх них він поручився перед німецькою державою. Зараз він повинен заплатити у німецьку казну 85 тисяч євро.

"Я абсолютно розчавлений. Де я візьму такі гроші", - з тремтіням у голосі скаржиться доведений до відчаю чоловік. У Сирії він викладав англійську мову і музику, а в Німеччині - працює продавцем у магазині. Щомісяця він заробляє дві тисячі євро, з них 800 євро він віддає на оренду житла. На решту, 1200 євро, живе його сім'я з чотирьох людей.

"Мені постійно доводиться говорити своїм дітям, що ми не можемо дозволити собі навіть якісь дрібниці, тому що гроші можуть знадобитися моїм братам, за яких я поручився", - пояснює Фарід Хассан. За його словами, багато сімей, які опинилися у подібній ситуації, не витримали і розпалися.

Сирієць звертався до всіх можливих інстанцій. Йому обіцяв допомогти навіть міністр внутрішніх справ федеральної землі Північний Рейн - Вестфалія Ральф Єґер (Ralf Jäger). Але поки що безуспішно. "Якби мої рідні прибули сюди нелегально "балканським маршрутом", все було б набагато простіше, але я ж вирішив піти законним шляхом, і ось залишився в дурнях", - з гіркотою констатує Фарід Хасан.

Крістіан Остергауз, навіть опинившись у нинішній непростій ситуації, наголошує: "Я все одно вважаю, що всі, хто допомагав біженцям, зробили свій внесок у процес інтеграції. І особисто я цим пишаюся. Засмучує тільки те, що німецька юстиція в даному випадку показала свої слабкі сторони. Але ж йдеться про правову безпеку країни".