Блог | Україна-НАТО: двері відкриті, але є одне "але"

Розмови щодо можливого вступу України до НАТО, які безкінечно затягнулися, дуже нагадують біг за “механічним зайцем”. Бігти, звісно, можна, але результат добре відомий усім наперед. В Північноатлантичному альянсі весь час заявляють, що двері для України в НАТО відчинені і Україна зможе вступити, коли буде готовою. Але тут є одне “але”. Між “відкритими дверима” і “відчиненими дверима” існує велика різниця. Ледь відкриті двері ніяк не гарантують того, що їх взагалі буде коли-небудь відчинено.

Відео дня

Україні потрібно докорінно змінити саму парадигму намагань вступу до Північноатлантичного альянсу. Наша держава на офіційному рівні має заявити: ми готові виконати усі вимоги НАТО щодо вступу. У свою чергу Україна має отримати чіткі гарантії, що після цього вона стане членом НАТО.

Для початку Україна має стати кандидатом на членство. Для цього необхідно отримати від НАТО План дій щодо членства (ПДЧ). Наша держава вже давно це заслужила тим, що вже більше 7 років, за невеликої допомоги Заходу, фактично стримує російську навалу на Європу. Але натовський шанс весь час відкладається на невизначений термін.

Наразі усі без винятку країни Східної Європи – включно з Литвою, Латвією, Естонією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Чехією, а особливо Болгарією і Румунією – були прийняті до НАТО авансом. А вже потім вони за допомогою партнерів підтягувалися до стандартів.

Та Україні чомусь у цьому відмовили. Далі обіцянок щодо можливості вступу в Брюсселі піти ніяк не наважуються. Це дуже негативно діє на пересічного українського громадянина. Якому непросто пояснити, чому це українці, над якими постійно висіла загроза російського вторгнення, дочекалися цього вторгнення, не отримавши свого натовського шансу. І чим наша держава гірша за тих, хто таки цей шанс отримав майже 20 років тому? Уникнувши таким чином окупації своїх територій московською ордою.

Колективна безпека і захист від московського ворога зараз потрібні Україні, як ніколи. А враховуючи той факт, що в реальності більшу частину військової моці НАТО становлять Сполучені Штати і країни альянсу перебувають під американською “ядерною парасолькою”, треба звернутися до Вашингтону за допомогою. Узгодивши з американцями поетапний план реалізації усіх необхідних реформ.

Також офіційний Київ мав би попросити Америку про запровадження для України “Плану Байдена”, повторивши у тій чи іншій мірі “План Маршалла”, завдяки реалізації якого вдалося врятувати Західну Європу від кремлівського контролю.

Зі свого боку українське керівництво мусить: провести реформу судочинства; викорінити корупцію у всіх сферах суспільного життя; ліквідувати олігархію; провести реформи в армії, прокуратурі, силових структурах та поліції.

Ці реформи потрібні не США і Європі. Вони в першу чергу потрібні самій Україні. Адже допоможуть різко покращити оборонний сектор. Що конче необхідно під час російсько-української війни. Україна мусить зробити все необхідне для того, щоб вийти з сірої зони “вічного претендента” на членство в НАТО і отримати статус кандидата разом з ПДЧ .

Російська загроза нависає постійно не тільки над Україною, а й над усією Східною Європою. Було б політично доцільно, якби Київ через своїх послів попросив такі східноєвропейські країни, як Польща, Словаччина, Румунія, Чехія та держави Балтії, виступити з ініціативною всередині НАТО щодо того, аби Україна отримала свій шанс на пришвидшений вступ до альянсу.

Головним аргументом такого звернення цілком може стати, що для об’єднаної Європи куди доцільніше допомогти зупинити Росію в Україні, не чекаючи, що потім вона може вторгнутись і на інші терени. Це має стати відправною точкою розгляду цього питання.

Потрібно враховувати, на сьогодні Україна має практичний досвід бойових дій, який не має жодна армія в Європі. Це вже не говорячи про стратегічне розташування нашої держави як постійного стримуючого фактору просування агресії Росії.

В цьому сенсі Польща знову мала б стати адвокатом України. Сусідній державі свого часу знадобилося 9 років – з 1990 до 1999, – щоб пройти шлях до НАТО. Але в України стільки часу немає. Про це потрібно говорити відверто.

Крім запровадження для України “Плану Байдена” потрібно піднімати й питання про списання Україні хоча б половини її боргів. Адже навіть Радянському Союзу, який був ідеологічним противником Заходу під час німецько-радянської війни, надавалася величезна допомога, не кажучи вже про лендліз.

Україна воює з Російською Федерацією. На це вона змушена витрачати величезні кошти зі свого бюджету і одночасно виплачувати великі відсотки за позики колишніх президентів. Неможливо зрушити економічні реформи, якщо на плечах лежить такий гігантський негативний вантаж. Свого часу Польщі списали половину її великих боргів. Це дозволило їй вивести своє законодавство, економіку, виробництво та соціальні стандарти майже на середні показники Євросоюзу. Після того не було великих проблем інтегрувати її як до НАТО, так до ЄС.

Необхідно пам’ятати, що однією з причин нападу Російської Федерації на нашу державу було прагнення не допустити вступ до НАТО. Таке собі своєрідне великодержавне “вето”, як це бачили у Москві. Іншою причиною війни є те, що росіяни не хочуть визнавати право України на незалежність. А вступ до Північноатлантичного альянсу є її найнадійнішим гарантом. Тому і діє на Кремль як червоне полотнище на бика.

Очільники антицивілізаційного проєкту Росія хочуть все нових і нових чужих територій. Проте із захоплення українських земель вони для себе жодних дивідендів не отримають. Так само, як не дало Москві нічого позитивного силове захоплення Криму. Навпаки, після окупації півострова РФ зазнала величезних фінансових і репутаційних втрат.

НАТО потрібне Україні і для того, щоб воно гарантувало оборону територій на які поширюється влада уряду. Що у свою чергу є гарантією безпеки – а це можливість довгострокового планування і покращення інвестиційного клімату. Від цього залежить надходження солідних іноземних інвестицій.

Те, що частина українських територій тимчасово окупована Росією, дуже нагадує ситуацію з ФРН і НДР. Західна Німеччина стала членом НАТО, не дивлячись на те, що Східна тривалий час була окупована радянськими військами. Так само питання можна вирішити і з Україною. До певного часу зобов’язання НАТО не будуть стосуватися територій, які Росія окупувала у 2014 році. Це дозволить стабілізувати ситуацію в Україні на всіх напрямках, щоб розвиватись далі.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель і її колеги, президенти Франції, зробили багато для того, щоб Україна не стала частиною Північноатлантичного альянсу. Але якщо НАТО не буде перейматися проблемами оборони України, то може трапитися так, що російські танки доведеться “виловлювати” десь біля німецького Рейну чи французької Луари. При чому формально то будуть не московські танки, а “армія ДНР”, яка прийшла визволяти Європу.

Росія не готова знову зайти в рамки нормальних міждержавних відносин. Путін прагне перевірити США і НАТО “на міцність”, не думаючи про те, що це може трагічно закінчитися для нього самого.

Усе це є наслідком того, що Росія й досі ще не розпрощалася з мріями про статус наддержави. А яка може бути супердержава без сателітів? Ніхто не поважатиме “феодала”, від якого втікають “васали”.

Путін мріє створити подобу Варшавського договору, щось на зразок Мінського договору про колективну безпеку. Члени якого б стали першим ешелоном “оборони”. Але для цього йому потрібні самі учасники. А з цим якось складно виходить, бажаючих просто немає.

Росія тисне на Україну своєю агресією не тільки тому, що її населення має імперські замашки. Це означає, що інші народи мають працювати на неї. Російська Федерація боїться не бути імперією і мати під боком багату та демократичну Україну, котра може стати “поганим прикладом” для її зомбованого пропагандою населення.

Нині НАТО стоїть перед надзвичайно складною дилемою: якщо Росія спробує окуповувати нові українські території, воювати разом з Україною, чи ні? Адже якщо ні, то наступною буде Польща, Німеччина і так далі. Але вже з іншим співвідношенням сил. Й кожного разу баланс сил буде зміщуватися.

Є ще одне надзвичайно важливе питання. Це вичищення російської агентури з усіх державних органів, політичної сфери, силових структур і спецслужб. Якщо нам вдасться успішно впоратися з цим контрольним завданням, то тоді вже можна буде говорити, що Українська держава розчистила собі шлях до членства в Північноатлантичному альянсі.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...