УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Репресіям – зелене світло: що не так із законопроєктом "Про медіа"

9,4 т.
Репресіям – зелене світло: що не так із законопроєктом 'Про медіа'

Скандальний законопроєкт "Про медіа", головними ініціаторами й лобістами якого є депутати від "Слуги народу" Олександр Ткаченко (ексгендиректор і почесний президент "1+1 медіа") і Микита Потураєв (політолог, багато років відповідав за комунікації в Фонді Віктора Пінчука), передбачає низку пунктів, за недотримання яких українським ЗМІ загрожують серйозні санкції – аж до скасування реєстрації. Хто і за що каратиме "порушників", якщо такий закон ухвалять? Про це, а також про те, чому законопроєкти потрібно читати до того, як за них проголосують в парламенті, виданню "ГОРДОН" розповів голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.

– Сергію, ви проєкт закону "Про медіа" читали?

– Звісно, але не скажу, що без складнощів. Важко читалося: це цілий фоліант, сторінок на 200. Як стверджують його автори, спроба створити великий медіакодекс для всієї України.

– Що "важче": цей кодекс чи те, що пропонує міністр Бородянський?

– Ну, з ініціативою міністра культури, яку я вже з вами обговорював, порівнювати складно, тому що у пана Бородянського зовсім вже токсичний закон вийшов, а цей... Я б сказав, тут більш цивілізована форма. Спочатку декларується те, що в Україні є необхідність врегулювати питання медіа, впритул зайнятися їхнім розвитком, особливо цифрових... І ось держава пропонує певну форму медіарегулювання – точніше, цілий набір формулювань і інструментів.

Сергій Томіленко

– Звучить цілком прийнятно...

– Якби цими інструментами не можна було користуватися з метою політичного впливу. Насправді, я вважаю, цей закон не про медіа, а про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення – мегарегулятор з винятковими правами й повноваженнями заборонити будь-яке ЗМІ. Не тільки в сфері теле- і радіомовлення, а й в онлайн-сфері. З можливостями закрити газету, журнал тощо.

– Тобто вирішувати, бути чи не бути медіа, буде Нацрада?

– Якщо закон ухвалять, то так. І там, якщо не помиляюся, 38 позицій, за якими можна причепитися як до телеканалу, так і до провайдера, як до онлайн-ЗМІ, так і до блогера, чому ні? Поняття "медіа" в законопроєкті настільки розмито, що ним може вважатися що завгодно, що публічно поширює інформацію.

– Які з пунктів, на вашу думку, найбільш слизькі й суперечливі?

– Їх багато, і все залежить від того, як ці пункти трактувати. Припустімо, що таке "заклики до насильницького повалення державної влади"? Якщо, наприклад, людина напише: "Прогнали Януковича, виженемо й цих", – буде це вважатися закликом йти скидати когось чи ні? А виправдання терористичних дій? Чи потрапить під це визначення публікація, в якій хтось скаже: "Ну і правильно, що побили такого-то депутата"?

З формуванням позитивного образу радянських державних діячів теж не зовсім зрозуміло: що це, як це визначати? Якщо у вас на сайті висить інтерв'ю Дмитра Гордона з сином Микити Хрущова, в якому той, зрозуміло, добре відгукувався про свого батька – це формування позитивного образу лідера СРСР?

Якщо хтось із соратників Єльцина критикує Путіна, але каже, як поважає покійного Єльцина, до цього, чисто теоретично, можуть причепитися як до формування позитивного образу країни-агресора та її керівництва?

– Мені здається, якщо захочуть, до всього зможуть.

– Ось. А тема Другої світової, наприклад? Про неї ж просто перестануть писати й питати, у нас з'являться такі теми, причому багато яких краще не зачіпати, тому що собі дорожче. Червона Армія і все, що з нею пов'язано, – як це висвітлювати? Писати, що визволителі чи що ґвалтівники? Як взагалі оцінювати, з якої точки зору, ХХ століття? Хто потрапить до списку осіб, шкідливих для українського медіапростору, за якими критеріями туди будуть включати: за висловлювання, за протиправні дії?

Нацрада буде вирішувати, хто нам шкодить, хто має право поширювати інформацію, хто не має... У підсумку представники Нацради стануть найвпливовішими людьми в регіонах – чи можна давати країні, в якій проблема корупції стоїть так гостро, як в нашій, комусь такі повноваження?

Сьогодні Національна рада з питань телебачення і радіомовлення здійснює нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення та складається з восьми членів: чотирьох призначає Верховна Рада, ще чотирьох – президент. Законопроєкт "Про медіа" пропонує істотно розширити повноваження регулятора

Навмисно не хочу категорично стверджувати й говорити якимись алгоритмами: мовляв, якщо ти напишеш або знімеш те, тобі відразу буде це. Давайте ми поставимо питання, а автори законопроєкту ці питання прочитають – і дадуть відповідь, поправлять мене, якщо потрібно...

І потім, ви уявляєте, скільки коштів будуть змушені витратити ЗМІ на те, щоб найняти юристів, які будуть вичитувати матеріали на предмет невідповідності закону, аудиторів, бухгалтерів для складання звітів на будь-якому вимогу Нацради... Одна річ, якщо це великий потужний канал "1+1" зі своєю юридичною службою, і зовсім інша, якщо мова про маленьке ЗМІ. Де їх брати, ці кошти – по суті, з чого платити за відповідність закону? Так люди просто сидітимуть і труситимуться над кожною літерою: а якщо ми так сказали, ми порушили чи ні?

До того ж законопроєкт, на жаль, не дає відповіді на вічне питання, пов'язане з Нацрадою: як цей орган зробити реально політично незалежним?

Нацрада з питань телебачення і радіомовлення – завжди результат компромісу, спільна, так би мовити, творчість чинного президента, тобто Банкової, найпотужнішої політичної сили або коаліції в парламенті та олігархів, у яких є свої інтереси в сфері телевізійного комерційного мовлення. І поки вона існує, тривають дискусії про те, як впливає на неї Банкова, хто там вагоміший, які політики та олігархи важливіші...

– ...грубо кажучи, хто чий...

– ...і як нам, нарешті, створити регулятора теле- і радіомовлення з максимальною суспільною підтримкою і довірою, щоб ми розуміли: так, його увага та його санкції не вибагливі, вони справедливі й обумовлені тим-то й тим-то. Новий законопроєкт цю проблему не вирішує, адже структура Нацради залишається колишньою: четверо – за квотою президента, четверо – за парламентською.

А якщо взяти до уваги те, що чинна Національна рада з питань телебачення й радіомовлення якраз подає в парламент звіт про свою діяльність за минулий рік, то... В українських реаліях цілком можливий такий сценарій: більшістю голосів цей звіт не затверджується – і моментально з'являються вісім вакантних посад.

Нацрада обнуляється – потрібен інша. А право заповнити вакантні місця буде у президента та його команди. Як право, так можливість. Четверо – від глави держави, четверо – від президентської "Слуги народу", чиї депутати на чолі з Олександром Ткаченком, за дивовижним збігом обставин, і пропонують нам сьогодні закон про медіа.

Так, в ньому є важливі моменти, що стосуються вимог Єврокомісії до роботи наших теле- і радіомовників, але що, якщо головний регулятор діяльності медіа в Україні буде повністю сформований однією політичною силою? І, відповідно, підконтрольний їй?

– Як все це вплине на свободу слова в Україні?

– Думаю, вона у нас буде: це в українців уже в крові. Але в якому вигляді вона залишиться? Як свобода висловлюватися, обговорювати, дискутувати – у себе вдома, на кухні? Одна справа – довірити величезні повноваження того, хто буде відповідально і з розумом їх застосовувати, і зовсім інше – вручити важелі впливу на ЗМІ того, хто буде шукати нагоди застосувати цю владу у власних інтересах.

Тому я б радив панам депутатам: не будуйте наполеонівських планів і не вмикайте турборежим там, де поспіх може тільки нашкодити. Іміджу України на міжнародній арені зокрема, і не тільки тим, що у нас фактично з'явиться цензура, окремий пункт – всі ці спроби впливати на Netflix, який "слуги народу" вже запідозрили в російській пропаганді, тощо. Дуже хочеться, щоб ініціатори цього закону подумали ще раз, і це все-таки був закон тільки про регулювання аудіовізуальних послуг. Тобто про регулювання телебачення і радіомовлення відповідно до європейських стандартів, які ми ухвалили, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС. Що ми обіцяли, те ми готові виконати.

А окремо вже почнемо обговорювати, яким повинен бути закон про друковані ЗМІ, про онлайн-ЗМІ, зваєаючи на їхню специфіку... Тоді буде час спокійно підійти до вирішення цих питань і не доведеться звалювати в один талмуд все підряд, надаючи виключні права Нацраді з питань телебачення й радіомовлення.

І потім, якщо ми говоримо, що для нас важливі свобода слова, права людини, взаємна повага тощо, давайте намагатися робити все, що ми робимо, щонайменше по-людськи. Тому що певну неповагу до медіаспівтовариства України автори цього законопроєкту вже продемонстрували.

Томіленко: Ми звернулися до колег в регіонах, попросили їх окреслити сфери ризику, які вони бачать в законопроєкті "Про медіа". Люди просто бояться читати і вчитуватися в ці 175 або 200 сторінок

– У який спосіб?

– А коли він був зареєстрований? 27 грудня 2019 року. І в цьому вигляді виноситься на перше читання. І тільки за фактом цих політичних рішень зараз почалися громадські обговорення, заднім числом ...

Тобто 27 грудня, в п'ятницю, напередодні вихідних і свят, редактори друкованих ЗМІ дізналися про те, що виник такий законопроєкт, де один із пунктів – ліквідація базового закону про пресу. Керівники інформагентств дізналися, що в такий же спосіб будуть ліквідовані інформагентства тощо. Так ви спочатку зустріньтеся з людьми, а не ставте їх перед фактом! І я розумію, що політично "слуги народу" можуть домогтися ухвалення цього законопроєкту в першому читанні – вже наступного тижня (законопроєкт №2693, згідно з проєктом порядку денного, повинен бути розглянутий Верховною Радою в період з 18 до 21 лютого. – "ГОРДОН"). Якщо думка людей зі сфери медіа не хвилювала їх досі, з якого дива до неї дослухатися зараз?

Ми звернулися до колег в регіонах, попросили їх окреслити сфери ризику, які вони бачать. Слухайте, люди просто бояться читати і вчитуватися в ці 175 або 200 сторінок! Отримую відгуки з Полтави, Тернополя, Дніпра, інших міст – кажуть, що можна голову зламати! Стадія усвідомлення ризиків ще не настала, дайте людям час ознайомитися з цим величезним кодексом, який назвали законом, все обдумати і обговорити!

Наша позиція зараз – максимально привернути увагу до цього законопроєкту. Переконати прочитати його і вникнути навіть тих, кому страшно братися за це і немає часу, тому що наслідки можуть бути вельми гнітючі. І взагалі, давайте вже привчили читати законопроєкти і цікавитися ними до того, як їх ухвалять. Це та участь в політичному і громадському житті, яка кожному під силу. І журналісту, і не журналісту.

– Кореспонденти нашого видання обтелефонували помітних представників медіасфери, лідерів думок, а також депутатів, які ось-ось будуть за цей законопроєкт голосувати ...

– ...так, адже він вже рекомендований Комітетом з питань гуманітарної та інформполітики, який очолює один з авторів законопроєкту Олександр Ткаченко...

– ...і з подивом виявили, що цей законопроєкт ще не читали навіть головні редактори деяких провідних українських видань, не просто ЗМІ в регіонах. А більшість опитаних депутатів, в кращому разі, плутають законопроєкти Бородянського і Ткаченка. Виходить, у нас як, з одного боку, байдужість до того, що можуть наухвалювати, так і, з іншого – однаково, за що голосувати ...

– Тому до депутатів ще раз велике прохання: якщо ухвалюєте, то ухвалюйте хоча б частинами. Тоді, можливо, хтось вирішить, що ви правда в курсі, за що саме голосуєте. Не кажу вже про те, що некоректно, взагалі-то, ухвалювати все оптом, коли більшість ЗМІ ще не визначилися зі своєю позицією щодо кожного з пунктів. Адже навіть великі комерційні телеканали визнають, що їхні юридичні служби фізично не встигають дати цьому законопроєкту адекватну оцінку.

Нацрада з питань телебачення і радіомовлення не могла впоратися з радіо і телебаченням в Україні – на її адресу завжди були закиди. Мало людей, недостатньо коштів, то одне, то інше, щось завжди заважало. То з якого дива регулятору, який дотепер не довів, що він може бути ефективним у двох сегментах, давати повноваження на всю сферу медіа?

Я вважаю, у такий спосіб держава фактично вмикає собі режим максимального комфорту в реалізації репресивних функцій. Адже репресії з боку Нацради реалізуються через суд, але за скороченою процедурою. Два дні – і ваш сайт закритий, його немає в медіапросторі. А оскарження з боку медіа, до якого заблокували доступ або у якого ліцензію відібрали, буде відбуватися вже за звичайною судовою процедурою. Ви зазнаєте колосальних збитків, втрачаєте рекламу, свою аудиторію, вас, грубо кажучи, забувають... Але навіть якщо зберетеся після всього з силами і захочете повернутися, знадобляться місяці, а може, роки, щоб довести: прибрали вас несправедливо. Хто компенсує вам втрати?

Так репресіям, виходить, буде зелене світло, а оскарженню – якщо не червоне, то жовте?

Доступу до аудиторії у заблокованого ЗМІ не буде, інакше штраф і конфіскація, тобто ізольоване, фактично закрите медіа буде змушене в нерівних умовах змагатися з державним органом, створеним з певною політичною складовою і таким, що має величезний вплив.

– Гра, м'яко кажучи, не на рівних.

– (Киває). І я ось, знаєте, про що ще думаю? Чому цілі дві законодавчі медіаініціатіви виникли у нас в один і той же час?

Бородянський і Ткаченко

– До речі, справді, чому?

– Може, команда влади діє технологічно – в плані зміни медійного законодавства? Паралельно розроблялися два законопроєкти. І ініціатива Бородянського, що наробила галасу, з усіма цими штрафами за дезінформацію, кримінальною відповідальністю та іншими жахами – це просто тло, туман. Внаслідок прилюдних торгів від неї (мовляв, так і буде, гаразд) відмовляться – і ухвалять законопроєкт Ткаченка...

Ну не було б проєкту Мінкульту, що б зараз почалося?

– Критикували б запропонований Ткаченком і "слугами". Принаймні, непомітно він би не підкрався.

– А тут вже ніби є з чим порівнювати, і здається, що не так страшно, не такі драконівські норми...

– Багато так і вважають. Кажуть: "зради" немає, ніякої істерики... І, до речі, ось уже пишуть, що депутати від "Слуги народу" не підтримали законопроєкт Бородянського.

– Бачите! А тим, хто вважає, що "зради" немає, спробую на пальцях пояснити, "що може бути, якщо". Є популярне онлайн-видання, якому дають інтерв'ю різні люди. Як лояльні до влади, так і не дуже, і це нормально для європейської країни, де є свобода слова. Але комусь у Нацраді (або поруч з ним) може здатися, що десь в цьому виданні, наприклад, прозвучала мова ворожнечі. Що далі? А далі листа надішлють: або щодо цього безпосередньо, або попросять довести фінансову прозорість вашого медіа. Виданню доведеться розкрити структуру власності, осіб, які з ним пов'язані, надати фінансовий звіт за рік, показати, з ким були великі угоди... А у нас недавно були вибори – яке медіа не підписувала договорів про рекламу? І все це треба "засвітити".

В результаті конфіденційна інформація гуляє по всьому Києву, а Нацрада більшістю голосів ухвалює рішення про те, що ви фінансово непрозорі. Або чогось не вистачає в документації. Через це провайдерам кажуть: а забороніть-но в Україні доступ до цього ресурсу, нехай доводять, що ми не маємо рації, якщо хочуть ...

Загалом, сиділи б там ангели, в тій раді, не було би про що хвилюватися. Але хто ж їх працевлаштує?