Блог | Тільки разом! Чому держава має залучати бізнес до партнерства
В Києві проходить Міжнародна конференція "Впровадження державно-приватних партнерств, спрямованих на потреби людей…".
Організували її Міністерством економрозвитку, КГГА та Еврокомісією ООН з економіки. Маю зазначити, що – незважаючи на те, що закон про державно-приватне партнерство в Україні існує з 2010 року,-- це така перша спроба на високому фаховому рівні підняти та обговорити питання застосування державно-приватного партнерства з акцентом на потреби та інтереси кожної людини.
Як ми всі знаємо, державно-приватне партнерство як інструмент відбудови соціальної та галузевої інфраструктури та впровадження новітніх форм сфери послуг,-- отримало своє розповсюдження в Європі й зокрема – в молодих країнах, що вийшли зі складу Радянського Союзу,-- у кризові 90-ті роки минулого століття. Тоді молоді державні інституції самотужки не могли відповісти на соціальний запит й забезпечити належний рівень якості життя громадян. Відтак, почав залучатись відповідальний бізнес, який мав плани розвитку й був готовий інвестувати у свою державу – при чому, не лише фінанси, а й ідеї, людські ресурси, власні здобутки.
Відомо декілька моделей застосування державно-приватного партнерства в різних галузях народного господарства в різних країнах. Як показує світовий досвід, кожна з моделей є працездатною, але за умов, коли в країні існує і працює відповідне законодавче підгрунтя.
Серед форматів державно-приватного партнерства – застосування механізму концесії.
Парламентський Комітет з питань транспорту разом з державним агентством "Укравтодор" виступив свого часу ініціатором розробки закону, який "ввімкнув" механізм концесії на наших вітчизняних дорогах й сформулював правила будівництва нових доріг державного значення на таких умовах. Нагадаю, закон за номером 2304 вже працює: його було прийнято парламентом у лютому поточного року й підписано Президентом.
Декілька слів про головне – що саме він передбачає. Перше: на умовах концесії будуються нові дороги державного значення. Виключно нові дороги й виключно державного значення.
Друге: запроваджується норма щодо умови виплати компенсації концесіонеру. Якщо за результатами звітного року сума річного доходу, отриманого концесіонером від експлуатації об’єкта концесії, є меншою ніж запланована сума такого річного доходу, концесіонер має право на компенсацію. Її розмір визначається за результатами звітного року і не може становити більше 15 відсотків запланованого доходу за відповідний рік відповідно до умов договору. Тобто, враховуються інтереси як концесіонера, так і держави.
Також закон запроваджує новації у питання відчудження земельної ділянки для будівництва концесійної дороги.
Завдяки цьому закону концесіонер, який має намір зайти в Україну, отримав розуміння: за яких умов він залучається у процес, як саме він буде захищений, які гарантії отримає, на яку компенсацію може розраховувати. Головне – він отримав впевненість, що його вкладення в українську дорогу захищено законом.
Отже, для України – це реальна можливість залучення інвестицій під будівництво нових транспортних коридорів. Що – своєю чергою – розширяє наш транзитно-транспортний потенціал.
Розбудова транспортної інфраструктури в форматі державно-приватного партнерства сприятиме поліпшенню стану інфраструктури й як наслідок – зробить Україну повноправним учасником пан-європейського інфраструктурного простору.
Це лише один вдалий приклад з законотворчого доробку Комітету з питань транспорту. Переконаний: такі механізми державно-приватного партнерства слід вмикати в усіх галузях, де вони прийнятні.
Парламент вже активно долучився до створення відповідної законодавчої бази. В першому читанні прийнято законопроект № 8125 "Про концесії", де, крім питання щодо концесійних доріг узгоджуються норми концесії об єктів водного транспорту, ЖКГ.
Прийняття цього законопроекту у другому читанні та в цілому дасть відповіді на ключові запитання. Зокрема: як буде відбуватись захист прав інвесторів (чи буде – через прийняття нормативно-правових актів – впроваджено обмеження втручань до вже прийнятого інвестпроекту у ході його виконання?); як буде відбуватись контроль за виконанням проекту ДПП та виконанням інвестором взятих на себе зобов язань? Вважаю, до речі, що має бути створений відповідний орган, який моніторив би процес та давав йому фахову оцінку.
Переконаний: для України державно-приватне партнерство є тим інструментом, що дозволить державі спільно з відповідальним бізнесом відбудувати галузеву та соціальну інфраструктуру за умов гострого дефіциту бюджетних коштів.
Переконаний: впровадження проектів у форматі ДПП наразі – необхідність для України. Бо омріяну, оновлену, принципово іншу країну можна збудувати лише спільними зусиллями бізнесу, суспільства та державних інституцій.
