Блог | Сі Цзіньпін став головою комісії з ліквідації Росії
Нещодавня зустріч Путіна і Сі Цзіньпіна стала віхою в сучасній міжнародній політиці. Після створення геополітичної осі Москва-Пекін для України вимальовується досить нелінійна ситуація. Рішення Путіна визнати своє васальну залежність від Китаю, призводить до того, що КНР може стати стримуючим фактором розширення агресії Кремля щодо Української держави.
Крім того, позитивом є те, Сі Цзіньпін не дозволить путінському режиму розв’язати ядерну війну, тому що це в жодному разі Пекіну не потрібно. Хоча неядерна війна Російської Федерації проти Заходу не викликає такого категоричного заперечення у Пекіна. Адже, в будь-якому випадку, противники надзвичайно послаблять один одного.
Водночас, в Пекіні дуже уважно стежать за реакцією Сполучених Штатів на агресію Росії в Україні, усвідомлюючи, що будь-які рішення Вашингтону є своєрідним тестом на довіру союзників Америці. Росія і Китай прагнуть розділити світ на зони виключного контролю кількох країн, зруйнувавши цим західний глобальний порядок. Не дивлячись на те, що це відновить нестабільну міжнародну систему суперництва великих держав, яка існувала раніше, і завершилася двома світовими війнами в ХХ столітті.
Сі Цзіньпін і його оточення чудово розуміють, що російсько-українська війна та протистояння Москви зі Сполученими Штатами і їхніми європейськими союзниками може стати поворотним моментом у світовій політиці. Намагання Путіна за будь-яку ціну знищити українську державність, вже критично ослабило Російську Федерацію, керівництво якої бездумно розтратило з 2014 року всі ті позитивні напрацювання у стосунках з колективним Заходом, які російський диктатор отримав у спадок від свого попередника президента Бориса Єльцина.
На цьому фоні зближення Росії з Китаєм і нехтування стратегічними інтересами РФ в Сибіру і на Далекому Сході, цілком вписуються в концепцію світової гегемонії КНР. В Пекіні вже порахували Росію, як списану з геополітичних рахунків регіональну державу, і, очевидно, в плани КНР входить збільшення загострення конфлікту Путіна з державами західної демократії, оскільки очевидно, що тут Кремль програє з розгромним рахунком.
Крім того, створення осі Москва-Пекін означатиме ще більшу поляризацію у світовій політиці, в тому числі і в Європі. У Заходу вже не буде потреби робити спроби “улещувати” Росію, намагаючись цим знизити градус її агресивності. Тепер цілком зрозуміло, що Російська Федерація є ворогом західному світу, і таким чином підтримка України вже не може бути предметом торгу. Бо наша держава стає форпостом західної цивілізації на кордоні з Росією.
Також великим позитивом від підпорядкування Росії інтересам Китаю для України стає те, що значна частина російського політичного істеблішменту не погодиться з васальною залежністю РФ від Пекіну. Вже дехто в політичних колах Росії починає задумуватися над тим, чому це Путін і його міністр оборони Шойгу так смертельно небезпечно заграють з КНР.
“Китайське питання” розколює російський вищий політикум. А разом з критичним економічним і соціальним станом справ в Російській Федерації, це закономірно може спровокувати революційну ситуацію, за якої одночасні бунти і народні повстання в Татарстані, Башкортостані, Якутії, Кавказі та регіонах Сибіру і Далекого Сходу, об’єктивно здатні призвести не тільки до заміни лідера в Кремлі, а й до ліквідації самого путінського режиму.
В Росії є політичні сили, котрі чудово усвідомлюють, що “братання” з китайцями на їхніх умовах, веде до знищення російської державності. Адже це тільки у Путіна залишаються ілюзії щодо того, що Китай буде рятувати Росію, якщо проти неї Захід введе “пекельні санкції”. Крах РФ вигідний КНР, адже після цього Росія вже ніколи не зможе претендувати на провідні ролі в міжнародній політиці.
Таким чином: різке зближення Росії з Китаєм є програшним “політичним піруетом” для Москви. РФ довгі роки торгувала на дуже вигідних умовах своєю сировиною з Європою, а зараз КНР починає використовувати одержимість Путіна знищенням української держави і розширення конфлікту Росії з США та їхніми союзниками для того, щоб отримувати російські ресурси за цінами, котрі ледь перевищують їх видобуток і транспортування.
Варто коротко перерахувати, які дивіденди Сі Цзіньпіну вдалося отримати від зустрічі з Путіним: Китай отримав від Путіна ресурси Російської Федерації та простір для експансії; Росія стрімко віддаляється від цивілізованого світу назад до своїх азійських витоків; світ знову різко поляризується на тоталітарний і демократичний полюси.
За нинішньої ситуації Москва не бачить для себе альтернативи орієнтації на Пекін. І в Кремлі ніяк не здані збагнути те, що Китай протягом тисяч років дружив виключно сам з собою, і в Пекіні не мають жодних намірів змінювати свій світогляд.
Можна сказати, що після створення осі Москва-Пекін, лідер Китаю Сі Цзіньпін фактично став головою комісії з ліквідації історичного непорозуміння, яке привласнило собі чужу назву, і стало називатися Росією.
Штучно створена держава з територій інших народів стрімко втрачає свою дієздатність і легітимність. У цьому великий позитив для України. Тому, що до того часу, поки Російська Федерація не ослабне повністю або ж не розпадеться на окремі держави, путінський режим ніколи не залишить Україну в спокої.
