Як минув рік Зеленського в кріслі президента й куди він привів Україну

Володимир Зеленський рівно рік тому став президентом України. 20 травня 2019 року він виголосив інавгураційну промову, в яку повірили мільйони українців. Через деякий час кожен із нас уже може зробити висновки, де Зеленський сказав правду, а де збрехав.

Відео дня

OBOZREVATEL пропонує пригадати найгучніші скандали, звільнення й перемоги головного екскварталівця країни, а також подумати про майбутні перспективи шостого президента.

Що обіцяв Зеленський і що в нього вийшло

Успішна передвиборча кампанія Зеленського відштовхувалася від гри на емоціях та нелюбові до попередньої влади: "нові обличчя", "об'єднання країни", "боротьба з корупцією", "покращення життя", "мир на Донбасі".

На цих загальних, розмитих, але психологічно успішних темах і будував свою програму кандидат. Він та його команда просували теорію, що новий лідер відрізняється від попередників у буквальному сенсі у всьому.

Щоправда, так було лише під час самої кампанії. За минулий рік президент, а також його команда не раз ловилися на протиріччях своїм же канонам.

Давайте по черзі. Візьмемо три яскраві приклади.

Проєкт "Ліфт" із новими обличчями в політиці та ідеями в управлінні держави, схоже, провалився. Як виявилося, практично вся команда президента – це його друзі, колеги, родичі або знайомі. Прізвищ досить в Офісі, "Слузі народу", Службі безпеки, Раді нацбезпеки й багатьох інших органах, усі вони на слуху.

Більшість із цих людей не мали профільного досвіду, освіти та навичок, для них верхня сходинка в ремеслі стала відразу першою.

Хоча будучи кандидатом у президенти, Зеленський говорив таке: "Кому подобається, коли президент призначає на посаду свого кума або близького друга? Чому так відбувається вже 28 років? Ми разом із тобою написали програму "Україна мрії", і зараз час зробити наступний крок..."

Однак через рік команда Зеленського відзначилася й скандалами з братом голови Офісу президента Денисом Єрмаком, який нібито продавав посади, і незавершеною детективною історією з записами нардепа від "Слуги" Юрія Корявченкова ("Юзіка"), де він вимагав "мзду" в 600 тисяч доларів у криворізької поліції й багато іншого.

Друга весна підходить до кінця, а ніхто з корупціонерів не сів. За цей рік ми отримали відразу кілька гучних кримінальних справ, які так і не завершилися реальними термінами.

Сергій Пашинський (екснародний депутат), Олег Гладковський (заступник секретаря РНБО), Вадим Альперін (одеський бізнесмен) й інші підозрювані після гучних затримань перебувають на волі. Немає ні виправдувальних, ні обвинувальних вироків. Усе зависло.

Прокурорська та судова системи не реформовані, а в країні за рік змінився третій генеральний прокурор.

У фінансовому плані життя не покращилося. Як через пандемію коронавірусу, так і через погану роботу уряду, основні економічні показники впали. Так, долар не по 100. Але за 10 місяців правління Зеленський не привів великих інвесторів, не вчинив інноваційний бум і не зміг зробити щось істотне в економіці, чим можна було пишатися.

А зараз у двері постукав COVID-19, і ми, як завжди, виявилися вразливими. Прогноз до кінця 2020 – падіння ВВП на 5,1%. Недобір у бюджет на середину березня склав 35%. За два минулі місяці роботу втратили 200 тисяч осіб.

Але винен же не один коронавірус, хоча найближчими місяцями все спишуть на нього. Багато прогалин – результат об'єктивно слабкої роботи уряду Олексія Гончарука, його радників, Офісу президента і всіх тих, хто відповідає за соціально-економічний порядок.

За перший рік роботи Зеленського немає жодного непрозорого підходу до кадрових призначень, немає виразної антикорупційної політики. До кінця не зрозуміло, до чого йде Україна, до яких висот або широт. У Гончарука був план – 40% зростання ВВП за 5 років, у його наступника Дениса Шмигаля – 500 тисяч нових робочих місць за один місяць.

Поки це тільки гучні обіцянки, які так і залишилися частиною піар-кампанії команди Зе. Виконувати їх, зрозуміло, ніхто і не збирався, оскільки це практично неможливо.

Відставки

За рік президентства найближче оточення Зеленського істотно змінилося. Згадаймо найгучніші відставки:

• Відставка голови Ради нацбезпеки та оборони Олександра Данилюка.

• Скандальне "повалення" генерального прокурора Руслана Рябошапки. За два останніх місяці своєї роботи він встиг розкритикувати команду ЗЕ з ніг до голови.

• Рокірування двох Андріїв – Богдана на Єрмака – на посаду голови ОП. За вісім місяців роботи Богдан запам'ятався яскравими скандалами: підозра в можливому рейдерством землі на 8 тисяч га; плівки в кабінеті ексглави ДБР Романа Труби тощо.

• Кабінет міністрів Олексія Гончарука пішов практично в повному складі. Колишній прем'єр-міністр також відзначився невтішними історіями з "профанським" прослуховуванням.

• Радник голови РНБО Сергій Сивохо та його спроба "налагодити діалог" із Донбасом з тріском провалилася. За пів року роботи він запам'ятався лише невдачею навколо створення "платформи примирення". Апогеєм затії стала бійка за участю націоналістів під час старту проєкту. Тоді вся країна обговорювала кадр із Сивохом, який падає після поштовху від одного з нападників.

Більшість призначень від Зеленського проходили швидко, без обговорень та адекватного відбору. У багатьох випадках ніхто не цікавився реальними знаннями, ідеями, професійними напрацюваннями.

Деякі "слуги" неформально зізналися OBOZREVATEL, що як слід і не знали кандидатів у міністри Кабмінів Гончарука і Шмигаля, їм просто керівництво фракції сказало "голосувати". Врешті вийшло, що багато хто не зміг пропрацювати й року.

Досягнення Зеленського

По-перше, це спроби домогтися миру на Донбасі. Важливий елемент цієї стратегії – обмін полоненими. На щастя для багатьох українців, президенту вдалося звільнити десятки людей. Великі повернення відбулися у вересні і грудні 2019 року, загалом повернулося додому 116 осіб.

Ще одна віха – спроба активізувати переговори з Росією щодо Донбасу. За час роботи у Зеленського відбулася повноцінна зустріч із головою Кремля Володимиром Путіним 9 грудня 2019 року.

Але фактично, крім декларативних заяв, а також точкових спроб голови ОП Андрія Єрмака якось вплинути на процес, мир на Донбасі не настав. Підконтрольні РФ незаконні формування продовжують вбивати українських військових, а в Кремлі ніяк не відмовилися від ідеї встановити мир на своїх умовах.

По-друге, це зняття недоторканності з нардепів та активізація парламенту. Незважаючи на скандали в Раді, народні обранці ухвалили десятки важливих законів. Зокрема і з ініціативи президента.

Ідеться про часткове скасування недоторканності, ухвалення закону про імпічмент, відповідальність за незаконний видобуток бурштину і багато іншого.

По-третє, відкриття ринку землі. OBOZREVATEL раніше писав, що ухвалений закон передбачає такі норми: купувати землю зможуть тільки фізичні особи (не компанії); продавати державну й комунальну землю не будуть; кожен може купити до 100 гектарів; з 2024 року зможуть купувати землю і юридичні особи, тоді "поріг" збільшено до 10 тис. га.; ринок запустять у липні 2021.

Також до плюсів Зеленського можна віднести відмову від ідеї тотальної мілітаризації та ідеології ненависті, прийняття його монобільшістю цілої низки економічних та фіскальних законів (скасування корупційних майданчиків Яценка, наприклад), продовження співпраці з МВФ, продовження реформ в армії, надання добровольцям УБД тощо.

Що з рейтингами

Вони падають, але все ще високі. Останнє опитування від Київського міжнародного інституту соціології за кінець квітня показує, що на виборах найближчої неділі Зеленський би набрав 42,6% голосів. Другий за популярністю кандидат – Петро Порошенко – всього 14,9%, майже втричі менше.

За фактом у президента зберігається висока підтримка з боку українців. Безумовно, схвалення в 73%, як після другого туру виборів, немає, але і глобального падіння також.

Ймовірно, це пов'язано з особистою вірою українців у здорові наміри президента. Мовляв, глава держави "намагається працювати, а сам не краде". Усі ж гучні скандали за рік поки слабо впливають на його рейтинг, відображуючись поки лише на "Слузі народу", уряді і окремих особах із його команди.

Також Зеленський місцями дуже впевнено копіює образ президента Білорусі Олександра Лукашенка. Простого, народного й справедливого. Десь жорсткого, а часом і веселого політика, який може без докорів сумління вийти за межі прийнятого політичного етикету.